Осередок різних видів мистецтва у невеличких містах України іноді нагадує якусь совкову партію.
Пишеш ти вірші чи якісь оповідання, малюєш олівцем чи фарбами, вишиваєш щось, створюєш мурали чи інсталяції. І в тебе, навіть, виходить непогано, якщо багато людей кажуть або надсилають тобі повідомлення, що захоплюються саме твоєю творчістю. Ти замислюєшся: може показати свою творчість широкому загалу? І тут починається веселе.
Є в тебе ідея розмалювати сірі багатоповерхівки, додати кольорів. Для цього треба оббігти безліч державних установ, зібрати згоди не тільки мешканців того будинку, де будеш малювати, а ще й сусідніх, та що там - можно усе місто опитати, бо "люди будут каждый день ходить и смотреть на это". З інсталяціями та ж сама штука. Спроби додати фарб у буденність міст радянського шаблону часто розбиваються об стіну з фраз: шо це за мазня, кому нужно это одоробло, не нужна нам никакого искусства, лучше пусть деньги на дороги выделят. Не так складно узгодити питання із місцевою владою, як із самими мешканцями.
Або хочеш ти подати свої роботи на якусь виставку чи ще десь продемонструвати. Ти думаєш, з чого почати. Приносиш стопку робіт. Але просто принести кудись замало. Їх повинна оцінити комісія, винести свій вирок, дати поради та інструкції, щоб все було по Фен-Шую. І якщо ти не прихильник класичної школи живопису чи літературної діяльності, не слід чекати схвалення.
Потім виявляється, що не можна просто так називати себе митцем, поетом, письменником. Треба бути в якійсь асоціації, гуртку, об'єднанні, мати якесь посвідчення, диплом, сертифікат.
Все це дуже нагадує совок з його прагненням робити все так, щоб подобалось партії. Але ж ми не у совку. А це означає, що можна "творити" що-завгодно в будь-якому напрямку, допоки це не суперечить закону і приносить тобі задоволення. В решті-решт, якщо хочеться поділились, завжди є інтернет та якісь молодіжні організації.