В інтернеті багато пишуть, що українці стали менше допомагати армії, донатити і підтримувати. Але мені здається, що щось негативне та погане завжди видно краще, ніж хороше.
Взагалі негативне запамʼятовується краще, ніж хороше. І помітити його в повсякденні в умовах війни - значно легше, ніж щось хороше. Але помічати те хороше все ж дуже важливо. Адже саме на таких, на перший погляд, дрібницях, все і тримається.
Багато про що з прифронтового життя Словʼянська я дізнаюся від моєї мами. Вона постійно всюди ходить, багато спілкується з людьми, багато спостерігає.
Якось вона йшла по ринку Лісний і проходила повз бабусь та дідусів, які з сіл та селищ привозять свої продукти на продаж. І почула таку розмову двох бабусь, які сиділи поряд і продавали свої овочі:
…А ти нашим хлопцям помагаєш? Бо ми оце кажем, що нам сидіти тут важко, а представь, як їм там - сказала одна з бабусь. Розмова їх вже тривала, тож фраза, так би мовити, вирвана з контексту.
От продам овочі, дам онукам грошей, щоб вони задонатили, бо я не знаю, як оце там все робиться.
А я от попрошу дочку, шоб вона навчила мене, як на картку гроші переказувати. І шоб вона ж мені сказала, кому переказувати, ну шоб же гроші точно на діло пішли.
Здавалося б, це така коротенька розмова. Але, як на мене, вражає у саме серденько. Бо дає надію, що поки в Україні є такі люди, ми точно непереможні.
Підписуйтеся на наші оновлення у Viber (новости Славянска)
Слідкуйте за нами в Instagram
Та телеграм: https://t.me/news6262