Як переселенці з Донеччини знаходять житло й роботу у Дніпрі та куди звертаються по підтримку й спілкування із земляками.
Після початку повномасштабного вторгнення Дніпро став одним із міст, куди прибували евакуаційні потяги з Донеччини. Частина людей вирушала далі, інші залишалися у знайомих, в орендованих квартирах або в тимчасовому житлі. Спочатку потрібно було знайти, де зупинитися. Згодом поставали інші питання: як влаштуватися на роботу, де продовжити навчання і до кого звернутися, якщо в місті ще мало знайомих.
У Дніпрі працюють осередки різних громад Донеччини. Туди приходять по гуманітарну допомогу, за консультаціями та на зустрічі із земляками. Для одних це спосіб дізнатися, куди звернутися з документами. Для інших — нагода побачити колишніх сусідів або знайти заняття для дітей після переїзду.
Від початку повномасштабного вторгнення у Дніпрі стало приблизно на 200 тисяч людей більше. Інша цифра, яка показує масштаб переселення, — майже 200 тисяч записів у міському реєстрі ВПО в липні 2026 року. Перша цифра була оцінкою приросту населення на той момент, друга показує, скільки записів містив реєстр переселенців.
Дані від обласної влади по всій Дніпропетровській області дають уявлення про те, звідки приїжджали люди. На початку 2025 року понад половину зареєстрованих ВПО в області становили вихідці з Донеччини та Луганщини. У звіті також названі Харківська, Запорізька, Сумська та Херсонська області.
Поки одні родини вже кілька років живуть у Дніпрі, інші ще продовжують виїжджати із громад Донеччини. За даними Донецької ОВА, за перші десять днів листопада 2026 року Слов’янську громаду залишили 640 людей, а Краматорську — близько 4,5 тисячі. На момент оприлюднення зведення, 11 листопада, у Слов’янській громаді залишалися близько 21,6 тисячі мешканців. Дніпро може стати місцем прихистку й для частини цих родин, хоча кожна обиратиме, куди їхати, з огляду на власні обставини.
Для Софії Іванченко, яка виїхала з Бахмута у квітні 2022 року, одним з аргументів на користь Дніпра були знайомі, через яких можна було звернутися по допомогу з житлом. Тоді вона сподівалася, що за кілька місяців зможе повернутися додому.
«Найважче було те, що ми довго думали “Через пару місяців повернемось назад”», — згадує Софія.
Навіть після переїзду пошуки житла могли початися знову. Софія згадує, як їй довелося терміново залишити квартиру: до комендантської години було сорок хвилин, а вона опинилася надворі під дощем з усіма речами. Зараз, за її словами, житлове питання вдалося вирішити. Тим, хто лише планує виїжджати, вона радить зважати на можливі труднощі з помешканням.
Окремі громади Донеччини облаштовують у Дніпрі соціальне житло для своїх мешканців. Один із таких проєктів — «ЯМаріуполь. Затишок». У грудні 2025 року Маріупольська міська рада повідомила, що в комплексі отримала квартири 21 родина. Це третій об’єкт соціального житла, який громада створила у Дніпрі в межах проєкту з переоблаштування наявних будівель.
Заселення перших родин у другий гуртожиток, облаштований для переселенців із Маріуполя у Дніпрі. Липень 2024 року. Фото: Mariupol Reborn.
Можливість скористатися такою програмою залежить від її умов. «ЯМаріуполь. Затишок» орієнтований на маріупольців. Мешканці інших громад можуть уточнювати доступні їм варіанти у своїх осередках підтримки. Зокрема, у покровському хабі «Ми — Донеччина» проводять зустрічі з представниками громади, на яких порушують і житлові питання. Переселенці зі Слов’янської та інших громад Краматорського району можуть звернутися по соціальну консультацію до «МиРазом».
Якщо житло й роботу потрібно шукати одночасно, на Єдиному порталі вакансій є пропозиції з наданням помешкання. Залежно від вакансії роботодавці можуть запропонувати місце в гуртожитку, службову квартиру або компенсацію оренди. Під час першої розмови варто з’ясувати, коли можна заселитися, хто оплачує комунальні послуги та на який строк надають житло.
Софія почала шукати роботу ближче до літа. До виїзду з Бахмута вона працювала медсестрою, тож у Дніпрі вирішила звернутися до роботодавця безпосередньо.
«Просто пішла в лікарню у відділ кадрів, спитала “Вам потрібні медсестри?”» — розповідає вона.
За фахом Софія пропрацювала майже рік. Знайти місце вдалося без особливих труднощів, але невисока зарплата згодом змусила її шукати інший варіант. Тепер вона працює масажисткою й каже, що нинішня робота її влаштовує.
За перше півріччя 2026 року служба зайнятості допомогла працевлаштуватися понад трьом тисячам переселенців на Дніпропетровщині. Люди знаходили роботу, зокрема, у торгівлі, виробництві, охороні здоров’я й освіті. Частину переселенців направили на професійне навчання, інші отримали ваучери на навчання. Вакансії можна переглядати й самостійно через Єдиний портал вакансій, де пропозиції можна відфільтрувати за регіоном, типом зайнятості та рівнем оплати.
Переселенці з Маріуполя знайомляться з напрямами професійного навчання у Дніпропетровському центрі професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості.
Для Аліни Білявської шлях до роботи пройшов через навчання. У опитуванні вона розповіла, що переїхала до Дніпра під час війни, а восени вступила до закладу вищої освіти спортивного профілю. Аліна вже займалася легкою атлетикою. За її словами, спортивний досвід і навчання за спеціальністю допомогли їй знайти роботу у спортклубі.
У перший рік після переїзду Софія отримувала гуманітарні набори від «Бахмутської діаспори». По допомогу вона приходила в період, коли ще облаштовувалася у місті. На видачі бачила людей, яких знала до виїзду.
«Там зустрічала багато знайомих, сусідів», — згадує Софія.
Згодом вона перестала приходити по набори. Каже, що вже могла обходитися без них і вважала, що іншим людям допомога потрібніша. Для Софії ці зустрічі були одним зі способів побачитися з бахмутянами після того, як усі виїхали й опинилися в різних місцях.
Для мешканців Покровської громади у Дніпрі працює хаб «Ми — Донеччина». Тут видають гуманітарну допомогу, надають юридичні консультації та проводять зустрічі з представниками громади. На таких зустрічах переселенці можуть розповісти, з якими труднощами зіткнулися після переїзду, й запитати про житлову або соціальну підтримку.
Мешканці Слов’янської та інших громад Краматорського району можуть звернутися до центру «МиРазом». За інформацією Донецької ОВА, там надають гуманітарну, правову, психологічну, медичну й соціальну допомогу. У центрі також проводять освітні та культурні заходи.
Деякі осередки громади створюють спільно. Наприклад, Покровська й Маріупольська громади відкрили у Дніпрі Центр життєстійкості на базі соціального житла «ЯМаріуполь. Затишок». До центру можуть звертатися і переселенці, і місцеві жителі. Там проводять індивідуальні та сімейні консультації, групові заняття й надають соціальний супровід.
Першими новими знайомими Софії у Дніпрі були переважно колеги. Аліна Білявська розповідає, що знайомилася з людьми під час навчання й через соцмережі. Для обох нове коло спілкування складалося навколо того, чим вони займалися щодня.
Для підлітків одним із таких місць може стати Dream Team — молодіжний простір громадської організації «Наша допомога». Команда раніше проводила зустрічі у Слов’янську, а в жовтні 2026 року відкрила локацію у Дніпрі. На творчі заняття й зустрічі запрошують підлітків із різних міст Донеччини та їхніх дніпровських однолітків.
Молодіжний центр Dream Team. Фото з повідомлення про відкриття простору у Дніпрі, жовтень 2026 року. Джерело: ГО «Наша допомога».
Після переїзду потрібно було не лише вирішувати побутові питання, а й звикати до незнайомого міста. Про це у своєму коментарі говорить Софія Іванченко:
«Дуже бракувало на початку переїзду моральної допомоги з адаптацією в такому величезному місті», — розповідає вона.
Зараз у Софії є робота й друзі, проте досі бракує сімейних свят: батьки оселилися на Житомирщині, інші близькі теж роз’їхалися, тож збиратися разом вдається рідше. Аліна Білявська також згадує, що спочатку їй було складно й страшно самій у великому місті. Але за чотири роки вона облаштувала тут нове життя й тепер вважає Дніпро своїм новим домом.
Життя після переїзду поступово складається з повсякденних справ: роботи, навчання, знайомств і зустрічей. Осередки громад Донеччини допомагають отримати підтримку та зберегти зв’язок із земляками. Так у Дніпрі з’являється своє коло людей, а разом із ним — можливість планувати життя далі.
Рената Мальована, студентка 1 курсу магістратури (спеціальність С7 Журналістика) Навчально-наукового інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка