Привіт! Я Марта. Мені 22, я народилася й виросла у Львові і перші два тижні грудня я проведу у Слов'янську.
Коли я говорила своїм друзям, що їду на два тижні до Слов’янська, то зустрічала дві протилежні реакції. Це було або «О клас!», або «А тобі не страшно?». Страшно не було, навіть коли оголосили воєнний стан за тиждень до мого приїзду. Натомість було розуміння того, що їду в місто, яке свідомо вирішило бути українським.
Мені пощастило мати хорошу знайому зі Слов’янська, яка вже кілька років живе у Львові. Вона допомогла знайти мені житло, затишну квартиру з котом на Льва Толстого, де просто під вікнами кухні стоять продавчині з домашнім молоком і сиром. Дві останні речі, які я сподівалася побачити у Слов’янську, побачила ж у перший день. Це політичні бігборди львівського мера й портрет Бандери на стіні однієї з квартир.
Ввечері мого першого дня у місті журналісти з редакції мене взяли на зустріч з волонтерами, які ще з початку війни допомагають бійцям. Вони розповідали, що після повернення до Слов’янська у 2014 плакали, коли бачили український прапор, як почали допомагати армії йв якому стані вона була на початку війни. А потім ми ще сиділи й говорили, пили каву, їли смачний торт і мандарини. Говорили про те, як люди об’єднуються в мережі самостійно, а базується їхня робота на спільній довірі.
А після того, як я повернулася до свого тимчасового дому, до ночі проговорила за чаєм зі своєю сусідкою. Виявилося, що вона також виросла у власному будинку, у неї собака тої самої породи, що й у мене.
Наступного дня зі самого ранку я пішла на брифінг до міського голови. Говорили про воєнний стан, карантин у школах та відновлення пляжу біля озера. Я на диво швидко звикла до того, що слов’янці говорять про війну та все, що з нею пов’язано, жартують про розп’ятого хлопчика на площі перед міськрадою, де в той момент встановлюють новорічну ялинку.
Потім ми пішли до міської бібліотеки, де відзначали День волонтера. Було одразу помітно, що для присутніх день волонтера дійсно важливий, болючим через війну і теплим завдяки взаємодопомозі. А на виході з бібліотеки стояв автомобіль Васі з двома червоно-чорними прапорами. У Львові серед буднього дня таке рідко побачиш.
А після цього я ще потрапила до Слов’янського краєзнавчого музею, де якраз відкрили виставку робіт народних майстринь. Тут я вперше в житті дізналася, що можна вишивати не тільки нитками чи бісером, але й стрічками. Майстринь було п’ять і вони жартома говорили, що їм усім разом 335 років. А ще зізнавалися, що таке хобі у них з’явилося після виходу на пенсію, коли вони відчули себе в ізоляції, і це заняття об’єднало їх у невелику групку.
Сьогоднішній день показав, що люди схильні гуртуватися через спільні проблеми та цілі, незалежно від того, хто чим до того займався. А ще люди вміють не триматися за минуле, попри те, що біля будівлі райвідділу досі залишилися сліди від куль.
Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED
