Завтра ввечері, у День міста, у Слов’янську запустять феєрверк. Разом з тим, містом прокатяться "святкові вибухи".
Міський голова говорить, що люди дуже просили.
Читайте: В Славянске на салют ко Дню города потратят около 100 тысяч гривен
А я одразу згадую свою реакцію на те, як почула салюти у Києві та Харкові. У цих великих містах на свята завжди влаштовують яскраві шоу з гучними вогниками в кінці. До певного часу таке відбувалося і у Слов’янську. Аж допоки мешканці міста не почули інші вибухи та постріли. Це були вже не святкові феєрверки, але звуки зброї та снарядів. Як би пафосно це зараз не звучало, ті "салюти" запам’яталися набагато краще будь-яких інших. Запам’яталися і виробили реакцію на різки звуки. Навіть після звільнення міста далекі вибухи, або шуми напрягали і змушували вслуховуватися.
Вперше після окупації Слов’янська салют я почула у 2017 році в Києві. Тоді я відзначала Новий рік з друзями. Ми не були на площі. У звичайному спальному районі міста, де не так вже й шумно (що рідкість для столиці). І коли ми вийшли на вулицю після 12 ночі, то десь серед будинків хтось запустив ті самі "святкові гучні вогники". Тоді мене охопила паніка. Полилися сльози, а я забігла у під’їзд і не мала змоги вийти. Взагалі. Друзі не розуміли моєї істерики. Лише одна дівчинка зайшла і обійняла. Просто вона також з Донецької області.
Ні, я тоді не думала про те, що війна почалася у Києві, я не переплутала феєрверк зі звуком снарядів, я адекватно розуміла, що це салют. Але якийсь внутрішній блок не давав змоги заспокоїтися і сприймати шумні вибухи салюту, як щось позитивне.
Тоді я повернулася до свого Слов’янська і продовжила своє життя без салюту. При цьому продовжуючи прислуховуватись до всіх різких і дивних звуків (та що приховувати, я досі дуже чутливо сприймаю будь-які звуки - чи то удар машини, чи вибух кульки).
Наступного року той же Новий Рік я святкувала у Харкові. Там, стоячи на площі серед натовпу, я дуже боялася, що знову впаду в істерику і зганьблю людей, які мене туди витащили. О 12 ночі, після того, як типу куранти (бо їх не було) пробили, я напряглася всім своїм тілом, але замість салюту мене вразила хлопавка збоку, яка блискучою мішурою засипала мій пуховик, а ще пробка від шампанського, яка влучила мені прямо в ногу, з боку сусідньої компанії, які зустріли Новий Рік.
Довго на площі перебувати ми не збиралися і швидко поїхали додому. Я вже майже заспокоїлася, але на підході до під’їзду, з дитячого майданчику запустили салют. Скажу чесно, істерики не було. Побігли сльози, я втислася в куртку, схопилася за рукав сусідньої людини і ледь не побігла додому. Сльози пройшли, а незрозуміле відчуття - ні.
Коли написала про це у фейсбуці, виявилося, що у місті я така не одна. Багато людей говорили про те, що салюти викликають у них незрозумілу паніку. Після оголошення того, що у 2019 році у Слов’янську знову залунають феєрверки, реакція соцмережі розділилася. Хтось писав, що це добре і означає перемогу, хтось вважав це недоречним. Зробили скріни коментарів:
Яка реакція буде у мене на салют у цьому році, я не знаю. Рішення прийнято, влада отримала досвід, а ті, хто скучив за святковим гупанням, вже підготувався отримувати задоволення.
А як ви ставитесь до того, що у Слов’янську влаштовують салют?
