Почну з того, що фільм «Віддана» - це екранізація роману «Фелікс Австрія» Софії Андрухович, який побачив світ у 2014 році. Історична драма про стосунки та взаємовідносини між двома жінками з різних соціальних класів.
Дії відбуваються у 19 столітті, у місті Станіславові. Доктор Ангер у пожежі втратив дружину, тому вирішив самостійно виховувати свою доньку Аделю та доньку хатніх робітників Стефанію. Дівчата разом дорослішали, а потім Аделя вийшла заміж за скульптора, а Стефанія стала її робітницею.
«Віддана» був найочікуванішим фільмом минулого року. За рейтингом IMDBвін має оцінку 7,7/10, а це досить непогано. Цікаво те, що знімала його жінка, режисерка Христина Сиволап, про жінок. Тому картина вийшла дуже емоційна (місцями занадто), напружена, але чуттєва та красива. Але у Слов’янську зал кінотеатру був традиційно пустим, хоча я ходила у вихідний.
Перейдемо до вражень. Взагалі трейлер зовсім не відображав того, що показано у фільмі. З трейлеру складається враження, що мова піде про кохання між двома жінками, буде багато еротики та усього такого. А фактично виявилося, що з еротики – усього декілька навіть не сцен, а дуже легких та обережних натяків, але таких естетичних, що серце завмирає. І мова там зовсім не про одностатеве кохання, а про відданість, вірність, взаємопорозуміння. Ще про самостійний пошук себе у житті.
«Віддана» - це одна велика естетична насолода. Історичні декорації, вишукане вбрання та інтер’єри, музика. А ще магія у побуті. Стефанія, виконуючи свої повсякденні обов’язки, розмовляє із портретами, бачить оживаючі паперові фігурки, випускає у небо смажену рибу, мов якихось дивовижних птахів. І сама створює магію на кухні – чаклує над стравами, створюючи кулінарні шедеври. Так, приготуванню їжі фільм приділяє багато уваги. Тут не просто готують, а займаються якимось таємничим мистецтвом. Суцільна насолода для очей у кожному кадрі.
А ось емоцій мені було забагато. Спочатку ти із захопленням спостерігаєш за тим, як Стефанія миє Аделю у ванні, розчісує їй волосся. Одягає. Як вони тримаються за руки, лежачи в одному ліжку, і не уявляють собі життя одне без одної. Потім усе це змінюється на постійне непорозуміння, токсичну прив’язаність. І кожна з них розуміє, що час вже щось змінювати, що комусь треба усе це припинити, що одній з них треба просто піти. Увесь цей вир емоцій втомлює, ти вже не дочекаєшся, поки Стефанія нарешті зрозуміє, що треба їй вже іти власним шляхом, окремо від подруги дитинства. Зрозуміло, що їй важко, ніби відрізати частину свого серця та викинути.
В решті решт, усе закінчується так, як і мало закінчитися. І це викликає полегшення, заспокоює. Той випадок, коли люди можуть стати щасливими тільки окремо.
І на останок вам ось цей чарівний кліп на пісню «Вільна», яка стала саундтреком до фільму:
