Слово “дискримінація” зараз - на хвилі популярності, тому немає сенсу зайвий раз нагадувати, що це таке. Дискримінація має багато відтінків, але у цьому матеріалі на реальних історіях розберемо один із її проявів.
Є таке поняття під назвою «ейджизм». Сама назва вже має підказку, що воно означає. Age з англійської – вік. Ейджизм (ageism) – дискримінація за віком. Сам термін не новий – його у 1969 році запропонував директор Національного інституту старіння США Роберт Батлер.
Можна не знати значення цього терміну, але тим, хто влаштовується на роботу після вишу, доводиться чути фразу на кшталт «ви нам не підходите за віком», «у вас немає досвіду».
Сайт 6262.com.ua зібрав кілька реальних історій від людей, які стикалися з дискримінацією за віком.
“Будеш кущі стригти, квіти поливати”
Валерія Плохотченко зіткнулася з дискримінацією за віком ще коли шукала роботу влітку під час навчання в університеті.
"Мені був 21 рік. Я опановувала спеціальність інженера-програміста, тому влітку спробувала пошукати підзаробіток за фахом.
Тут слід ще зазначити, що під час навчання я зіштовхувалася ще із сексизмом з боку викладачів та студентів, оскільки була єдиною дівчиною на своєму курсі. Але то зовсім інша історія.
Отже, пішла я влаштовуватись на роботу системною адміністраторкою до одного з великих оздоровчих закладів. Чоловік, який розглядав мою кандидатуру, подивився на резюме моє, подивився на мене і сказав: "Крихітко, ну який з тебе системний адміністратор? Хоча якщо тобі дуже сильно робота потрібна, то можемо влаштувати тебе у нас садівником. Будеш кущі стригти, квіти поливати".
Виходу не було, тож я погодилася. Так я пропрацювала три місяці. А вже після випуску з вишу доля закинула мене в журналістику. Ця професія вимагала ходити до різних посадовців та держслужбовців по коментар. Під час таких візитів часто чула у свій бік такий набір фраз: "до вас тут дівчинка прийшла", "ой, я перетелефоную, бо у мене в кабінеті тут дівчинка журналістка сидить", "сонечко, що ти хотіла", "слухай, дитино, не маю часу сьогодні, приходь завтра”.
Зараз доля знову закинула мене у програмування, і попередній досвід спілкування з людьми виявився для мене корисним".
“Нам два дорослих і один дитячий квиток”
Олесі Хованській 27 років, але її часто плутають із неповнолітньою ученицею старших класів, або студенткою.
"Я стикаюсь із ейджизмом постійно. Виглядаю досить молодо і за складом тіла дуже струнка, через це постійно сприймають як дитину.
Підколи починаються від друзів, наприклад: “нам два дорослих і один дитячий квиток”, закінчуючи зневажливим ставленням на роботі. Через те, що я виглядаю досить молодо, багато хто не сприймає всерйоз. Люди, які мають хоч якісь межі пристойності кажуть “ой, яка молоденька”, а інші взагалі можуть почати “тикати”, обезцінювати мою власну думку.
Для того, аби хоч якось виправити ситуацію я намагаюсь спілкуватись з людьми досить серйозно і з певною відстороненістю. Намагаюсь зараз переглянути своє відношення і зробити цю ситуацію собі на плюс, проте поки не дуже добре виходить".
“Ты там эти свои молодежные штучки оставь, нам это не надо в школе”
Маргарита Ярошенко уперше зіштовхнулася зейджизмом одразу після випуску з університету.
"Я зіштовхнулася з ейджизмом, коли почала працювати викладачкою у позашкільному закладі. Це було одразу після університету.
Оскільки я працювала на базі шкіл, то мені потрібно було зустрічатися з директорками або з директорами шкіл і домовлятися про те, щоб я проводила гуртки.
У більшості шкіл, звичайно, адекватно реагували, спілкувалися на рівні.
Але в одній зі шкіл директорка поставилася до мене як до якоїсь дівчинки. Вона зі мною одразу почала говорити на «ти». Вона одразу почала говорити: "Ну ты там эти свои молодежные штучки оставь, нам это не надо в школе, у нас все четко, у нас все ясно".
Окрім того, у цій же школі трапилася інша ситуація. Ми з дітьми сиділи в кабінеті, заняття після уроків було. До нас зайшов учитель і почав кричати: «А що це ви тут сидите? З вами обов’язково має бути дорослий".
Коли я сказала, що я керівник гуртка і я доросла, він фиркнув і сказав, що дійсно дорослі вчителі і керівники гуртків так не одягаються. І вийшов з кабінету".
Наші колеги з медіа Глуzд (місто Коломия в Івано-Франківській області) також зібрали кілька історій, пов’язаних з дискримінацією за віком.
“Ви бачили скільки вам років?”
Анна Януш — акторка театру “Соломія” та студентка другого курсу сценічного мистецтва. Кілька років тому вона вирішила кардинально змінити професію. Для цього залишила роботу шкільної медсестри та спробувала реалізовуватися в акторстві. Їй часто говорили, начебто в її віці цього не варто робити.
Про сценічне мистецтво вона мріяла змалку, але всі довкола переконували, що її зовнішність не підходить для цього та й ніхто акторство не сприймав серйозно. Так вона вступила в медичний коледж, а у 23 потрапила на курси в театральну студію та зрозуміла, що хоче перевернути своє життя з ніг на голову. Там її підтримали, і вона почала свій шлях до реалізації давньої мрії.
Аня надіслала заявки на вступ у три університети: у Львові, Києві та Івано-Франківську. З Києва одразу надійшла письмова відповідь, де зазначили, що вона може туди не йти через свій вік. Тому вона навіть не їхала на конкурс. Офіційно це ніде не зазначено, але в багатьох вишах України після 27 не хочуть брати навчатися на сценічне мистецтво. Дівчина розповідає, що інколи дівчат після 22-23 не хочуть брати. Такі відмови пояснюють по-різному: кажуть, що важче навчитися, аргументують стереотипними уявленнями й пояснюють, що немає взагалі сенсу вступати. Відповіді зі Львова не було, однак дівчина все ж поїхала на конкурс.