Крихітко, сонечко, мала – дискримінація за віком у шести історіях

Слово “дискримінація” зараз - на хвилі популярності, тому немає сенсу зайвий раз нагадувати, що це таке. Дискримінація має багато відтінків, але у цьому матеріалі на реальних історіях розберемо один із її проявів.

Є таке поняття під назвою «ейджизм». Сама назва вже має підказку, що воно означає. Age з англійської – вік. Ейджизм (ageism) – дискримінація за віком. Сам термін не новий – його у 1969 році запропонував директор Національного інституту старіння США Роберт Батлер.

Можна не знати значення цього терміну, але тим, хто влаштовується на роботу після вишу, доводиться чути фразу на кшталт «ви нам не підходите за віком», «у вас немає досвіду».

Сайт 6262.com.ua зібрав кілька реальних історій від людей, які стикалися з дискримінацією за віком.

“Будеш кущі стригти, квіти поливати”

Валерія Плохотченко зіткнулася з дискримінацією за віком ще коли шукала роботу влітку під час навчання в університеті.

"Мені був 21 рік. Я опановувала спеціальність інженера-програміста, тому влітку спробувала пошукати підзаробіток за фахом.

Тут слід ще зазначити, що під час навчання я зіштовхувалася ще із сексизмом з боку викладачів та студентів, оскільки була єдиною дівчиною на своєму курсі. Але то зовсім інша історія.

Отже, пішла я влаштовуватись на роботу системною адміністраторкою до одного з великих оздоровчих закладів. Чоловік, який розглядав мою кандидатуру, подивився на резюме моє, подивився на мене і сказав: "Крихітко, ну який з тебе системний адміністратор? Хоча якщо тобі дуже сильно робота потрібна, то можемо влаштувати тебе у нас садівником. Будеш кущі стригти, квіти поливати".

Виходу не було, тож я погодилася. Так я пропрацювала три місяці. А вже після випуску з вишу доля закинула мене в журналістику. Ця професія вимагала ходити до різних посадовців та держслужбовців по коментар. Під час таких візитів часто чула у свій бік такий набір фраз: "до вас тут дівчинка прийшла", "ой, я перетелефоную, бо у мене в кабінеті тут дівчинка журналістка сидить", "сонечко, що ти хотіла", "слухай, дитино, не маю часу сьогодні, приходь завтра”.

Зараз доля знову закинула мене у програмування, і попередній досвід спілкування з людьми виявився для мене корисним".

“Нам два дорослих і один дитячий квиток”

Олесі Хованській 27 років, але її часто плутають із неповнолітньою ученицею старших класів, або студенткою. 

"Я стикаюсь із ейджизмом постійно. Виглядаю досить молодо і за складом тіла дуже струнка, через це постійно сприймають як дитину. 

Підколи починаються від друзів, наприклад: “нам два дорослих і один дитячий квиток”, закінчуючи зневажливим ставленням на роботі. Через те, що я виглядаю досить молодо, багато хто не сприймає всерйоз. Люди, які мають хоч якісь межі пристойності кажуть “ой, яка молоденька”, а інші взагалі можуть почати “тикати”, обезцінювати мою власну думку. 

Для того, аби хоч якось виправити ситуацію я намагаюсь спілкуватись з людьми досить серйозно і з певною відстороненістю. Намагаюсь зараз переглянути своє відношення і зробити цю ситуацію собі на плюс, проте поки не дуже добре виходить". 

“Ты там эти свои молодежные штучки оставь, нам это не надо в школе”

Маргарита Ярошенко уперше зіштовхнулася зейджизмом одразу після випуску з університету.

"Я зіштовхнулася з ейджизмом, коли почала працювати викладачкою у позашкільному закладі. Це було одразу після університету.

Оскільки я працювала на базі шкіл, то мені потрібно було зустрічатися з директорками або з директорами шкіл і домовлятися про те, щоб я проводила гуртки.

У більшості шкіл, звичайно, адекватно реагували, спілкувалися на рівні.

Але в одній зі шкіл директорка поставилася до мене як до якоїсь дівчинки. Вона зі мною одразу почала говорити на «ти». Вона одразу почала говорити: "Ну ты там эти свои молодежные штучки оставь, нам это не надо в школе, у нас все четко, у нас все ясно".

Окрім того, у цій же школі трапилася інша ситуація. Ми з дітьми сиділи в кабінеті, заняття після уроків було. До нас зайшов учитель і почав кричати: «А що це ви тут сидите? З вами обов’язково має бути дорослий".

Коли я сказала, що я керівник гуртка і я доросла, він фиркнув і сказав, що дійсно дорослі вчителі і керівники гуртків так не одягаються. І вийшов з кабінету".

Наші колеги з медіа Глуzд (місто Коломия в Івано-Франківській області) також зібрали кілька історій, пов’язаних з дискримінацією за віком.

 “Ви бачили скільки вам років?”

Анна Януш — акторка театру “Соломія” та студентка другого курсу сценічного мистецтва. Кілька років тому вона вирішила кардинально змінити професію. Для цього залишила роботу шкільної медсестри та спробувала реалізовуватися в акторстві. Їй часто говорили, начебто в її віці цього не варто робити. 

Про сценічне мистецтво вона мріяла змалку, але всі довкола переконували, що її зовнішність не підходить для цього та й ніхто акторство не сприймав серйозно. Так вона вступила в медичний коледж, а у 23 потрапила на курси в театральну студію та зрозуміла, що хоче перевернути своє життя з ніг на голову. Там її підтримали, і вона почала свій шлях до реалізації давньої мрії. 

Аня надіслала заявки на вступ у три університети: у Львові, Києві та Івано-Франківську. З Києва одразу надійшла письмова відповідь, де зазначили, що вона може туди не йти через свій вік. Тому вона навіть не їхала на конкурс. Офіційно це ніде не зазначено, але в багатьох вишах України після 27 не хочуть брати навчатися на сценічне мистецтво. Дівчина розповідає, що інколи дівчат після 22-23 не хочуть брати. Такі відмови пояснюють по-різному: кажуть, що важче навчитися, аргументують стереотипними уявленнями й пояснюють, що немає взагалі сенсу вступати. Відповіді зі Львова не було, однак дівчина все ж поїхала на конкурс.

“Конкурс минув добре, але один із членів комісії розгорнув мій паспорт і сказав: “Ну, ви ж бачили скільки вам років? Куди ви йдете? Шукайте собі конкурси, школи, бо то вже пізно”. Я не знаю випадковість це чи ні, але до прохідного мені не вистачило 4 бали”

Траплялися й мимобіжні персонажі, які повторювали слова професора, проте друзі не дали зробити крок назад.

Проблем зі вступом не виникло тільки в Івано-Франківську, а віднедавна Аня акторка театру “Соломія”, де тільки втішилися її віку.

“Хоча й у Франківську мені казали якось, що я запізно вступила, деяких ролей мені вже точно не зіграти і що Джульєттою мені не бути, а я кажу їм, що й не хочу грати Джульєтту. Хоча зараз у моновиставі в Коломиї граю 15-річну. (сміється — ред.)”

“Ви не підходите нам: у вас радянське бачення”

Олександр Пиндус-Пастух — франківець. За фахом він ветеринар. Тривалий час працював за спеціальністю й нещодавно хотів влаштуватися в приватну клініку, але ця спроба не мала успіху. Чоловік розповідає, що це був найяскравіший прояв ейджизму в його житті. 

Він кілька разів намагався з’ясувати вимоги та критерії до працівників, а заодно й обґрунтування слів адміністратора. Коли Олександр відгукнувся на оголошення про роботу, то отримав пояснення, що шукають молодих працівників, а спеціаліст з “радянським баченням та технікою роботи” їм не потрібен. 

“Так уже сталося, що я народився в Радянському Союзі, але це не означає, що я від нього тащуся. Я цього чинника не можу змінити, але й він не впливає на мою роботу”

Чоловікові кілька разів відкрито говорили, що його бачення застаріле, але зрештою запропонували спробувати працювати волонтером. Проте, пропрацювавши день, Олександр відмовився від такої пропозиції. 

Цей випадок трапився понад рік тому. Зараз Олександру 49. Він працює за кордоном та планує фахово реалізуваватися й там. Розповідає, що в Польщі, де він тепер, випадків дискримінації не помічав у жодній сфері.

“Щоб виглядати старшою, я змінила стиль”

Софія Брус педагогиня, їй 21 рік. У неї свій бізнес —  репетиторська студія. Досвіду репетиторства в неї понад 5 років. З ейджизмом дівчина зустрілася на початку роботи. Ще будучи студенткою, вона займалася репетиторством. Коли йшлося про підвищення оплати за її послуги, більшість клієнтів відповідали, що не можуть цього зробити через її вік та те, що вона ще вчиться).

Одразу після університету Софії через брак досвіду та стажу не виходило влаштуватися на роботу в школу, тому вирішила заснувати свою студію. Дівчина гостро відчуває, що її досвід недооцінюють через вік. Часто на перших етапах роботи з клієнтами Софія мусить доводити свою компетентність. Під час телефонної розмови все гаразд, а під час зустрічі часто виникають непорозуміння — дисонанс між уявленням,  сформоване з розмови, та юним виглядом.

Щоб виглядати серйозніше та щоб сприймали за старшу, дівчина змінила стиль одягу на роботі. Комфортний для неї кежуал на більш витончений та класичний одяг. 

“Я навчилася маскувати вік одягом та зробила це своєю перевагою”

А серед наших читачів чи читачок є ті, хто стикався хоч раз із дискримінацією за віком? І що ви взагалі думаєте стосовно такої проблеми? Діліться думками у коментарях.

Авторки: журналістка сайту 6262.com.ua Вікторія Повержук, журналістка медіа Глуzд Ірина Блаженко.

Приєднуйтесь до нас у Viber та підписуйтесь в Instagram