Є така приказка: коли станеться апокаліпсис, на планеті виживуть тільки таргани. Мушу сказати, що ця приказка виникла не на пустому місці.
Якось на початку травня у вихідний я щось робила на кухні, відсунула у бік дерев’яну дощечку, а звідти вибігли три таргани. Зважаючи на те, що цієї гидоти ніколи не було раніше у моїй квартирі, емоційність моєї реакції важко було передати словами. Власне, тоді і почалася війна з цими комахами тривалістю майже в три місяці.
Того ж дня я влаштувала у квартирі небувале генеральне прибирання, бо треба ж було зрозуміти, чи не в мене знаходиться місце їх розпліднення. Виявилося, що ні.
Ну, сходила увечері до магазину господарських товарів, там порадили гель у шприцах. Вже наступного дня виявилося, що тарганам абсолютно байдуже на той гель.
Ок, купила спеціальну крейду та дихлофос. Обмалювала у квартирі усі можливі та неможливі поверхні, бо для цих мерзот немає ніяких перешкод. Але ефекту від отрути вистачило на кілька днів. Далі вони знову виповзали вночі та прямували до будь-чого, де є волога або їжа: раковина, ванна, кухонний стіл та шафи, ящики з посудом та папером.
Процедуру доводилося повторювати кожні два дні, бо джерело їх розмноження все ще було невідоме. Зрозуміло було, що повзуть вони звідкись від сусідів через вентиляцію та щілини.
Після такої обробки постійно ходила у тій клятій крейді, бо її не можна стирати, а стежити постійно за тим, яких поверхонь ти торкаєшся, теж неможливо. Від дихлофосу постійно спирає горло.
І майже через день процедура була така: заходжу вночі у кухню, вмикаю світло, уважно дивлюся, помічаю ворога, голосно лаюся, вбиваю його, беру олівець та дихлофос, обробляю.
Питання їх джерела залишалося відкритим. І шукати його – це грати в руську рулетку, бо доводиться спілкуватися з сусідами, а значить – із кимось зіпсувати відносити.
Ну, думаю, якщо не спитаю сусідів, то колись таргани просто виселять мене з хати. Врешті-решт, обережно розпитала усіх у під’їзді та виявила, що така ж проблемі існує у кожній квартирі. І ніхто не знає, звідки вони з’явилися. Але при цьому реакція людей мене приголомшила:
«Та у мене їх не так вже й багато, декілька пробігли, ми їх вбили та й все. Ми отруту не купляли», - ось таке у більшості доводилося чути.
І я думала: у сенсі не так вже й багато? Бо де один тарган – там десь і гніздо недалеко.
Тож, вирішила, що слід переходити на більш радикальні міри. Купила у госптоварах більш потужну отруту з розпилювачем. У магазині продавчиня поділилася, що у них «розбирають отрути від тарганів зі швидкістю світла, бо щось у цьому році багатоповерхівки від них потерпають». Поки труїла – ледве сама не задихнулася.
Наступним кроком стало звернення до керуючої компанії. Там сказали, що нічим допомогти не можуть і не знають, до кого ще звертатися.
Спроба умовити сусідів боротися із проблемою спільно провалилася, бо інертність суспільства так просто не переможеш.
Подумала, що цього теж буде не достатньо, та замовила спеціальні пастки на три та шість місяців. І тільки після встановлення пасток проблема у квартирі зникла.
Аж якось увечері я діставала квитанції та газети з поштової скриньки між першим та другим поверхом. І просто раптово подивилася на сміттєпровід поруч зі скриньками, який заварили навесні 2020 року через пандемію коронавірусу. Недарма подивилася, бо побачила, як з дірки у сміттєпроводі виповзають таргани. Отут і стало зрозуміло, звідки вони беруться.
Після цього терпець урвався. Із кількома сусідами ми склали листа до УЖКГ з проханням якось посприяти тому, щоб продезінфікували під’їзд та очистили сміттєпровід. Наш лист прийняли та зареєстрували, а вже через пару днів приїхала бригада у захисних костюмах та респіраторах та провела обробку під’їзду.
Отже, що я хочу сказати? Якщо сидіти та чекати, і при цьому геть нічого не робити, то проблема не вирішиться. І це стосується не тільки тарганів.