6 вересня ми відзначаємо наш улюблений День міста Слов’янська.
Сьогодні ми б мали дивитись програми святкових заходів, будувати плани на вихідні, їсти з дітьми солодку вату на площі Соборній, дивитись концерт та фотографуватись біля фонтану, але цього року ми святкуємо День міста у війні. Більшість слов’янців сумують за своїм рідним домом, а ті, хто залишився - не відчуває святкового настрою через постійні обстріли.
Для кожного мешканця ця дата сьогодні є особливою, бо ми всі чіпляємось за маленькі радощі, які нагадують нам про мирне життя до війни, за можливості нагадати собі, що Слов’янськ - наше рідне місто і що воно обов’язково вистоїть. Подумки ми сьогодні переносимось туди, де залишилось наше серце.
Ми навіть не сумнівались, що сьогодні росіяни нас обстріляють, це ж так символічно. Прилетіло на Індустріальну, де зруйнували приватний будинок. На щастя, обійшлося без жертв. Дуже страшно, що ми вже починаємо до цього звикати. А в цьому будинку колись кипіло життя, зростали діти, робили ремонт, проживались щасливі і не дуже миті. Для когось це було коріння, яке сьогодні просто вирвали із землі.
Символічно, що сьогодні у нас річниця звільнення міста від фашистських загарбників. Сьогодні у 2022 році ми маємо справу вже з російськими загарбниками, яких маємо виганяти зі своєї землі, жертвуючи найціннішим - життям наших людей. Буде у нас ще одна річниця і хотілося б, щоб якомога скоріше. Ми усі на це сподіваємось. Тоді для нас буде справжнє свято! А поки треба стиснути зуби і триматись, допомагати нашій армії, вірити у перемогу.
Слов’янськ вже ніколи не буде таким, як раніше. Для когось у ньому вже не буде рідного дому, улюбленого спортзалу, дитячого садочка, куди мали ходити діти, шкільного класу.
Проте буде інша реальність, нові люди, нове сприйняття цього життя.