Я їхав за кермом коли задзвонив телефон.
- Ты слышал про акцию “Салат для солдат”?
- Ээммм да, но не много.
- Ну тогда у тебя есть возможность пообщаться с людьми, которые ее организовали.
Десь через 20 хвилин я стою на вході ресторану Barrel у Слов’янську, навпроти нього припаркувався бус, з якого вийшов Юрій із побратимами. У той час всередині налаштовується звук, і готується до виступу Арсен Мірзоян, звуки гітари та ударних, які тільки-но “приїхали” з фронту, доносяться до виходу. Субота, вечір, восьма година...
- Можете ответить на парочку вопросов?
- Ненавижу журналистов - сміючись відповів мій майбутній співбесідник.
Наш герой все ж погоджується поспілкуватись, і я вмикаю диктофон. Одразу попереджаю - розмова 18+.
Юрій каже, що більше його знають як Степанича ще з 2014 року. Тому буду у цьому матеріалі називати його по-різному. Запалюємо по цигарці і починаємо розмову про акцію та волонтерство.
- Раньше слово “волонтер” было в почете, сейчас мне от этого слова тошно и противно”.
- Почему?
- Потому что много сволочей вылезло, как гов*о бл*ть, пена. Просто на всей этой теме...социальный лифт. В громадські об’єднання, партии, во всякую срань. То, от чего гадко и мерзко.
Степанич каже, що краще його називати просто “людина”, бо
Акцію “Салат для солдат” Юрій Тира влаштовує вже сьомий рік, каже, що з усіх, хто записався цього року на нарізку, приїхали відсотків 20. Проте, є ті люди, на яких усе тримається - це люди, які на сьомому році займаються волонтерством і їм не соромно дивитись у очі.
“Они делают каждый день то, о чем нам каждый день рассказывают с телевизоров. А они это просто делают, вот и все. Люди просто в прошлом году пришли, нажрались оливье и все, потому что они режут этот салат 6 лет, и все друг друга знают”
“Салат для солдат” зазвичай також роблять матері загиблих солдат, їх дружини і діти, люди з інвалідністю. І це з року в рік.
Читайте також: Учасники щорічної волонтерської акції “Салат для солдат” зустрілись у Слов’янську
- Как солдаты?
- В ах*e, что на седьмом году их не забыли, что несмотря на то, что нет активных боевых действий пол года, все равно едут. Мы ж везем не оливье, не салат, а заботу, тепло.
Фото Facebook
Поки спілкуємось, команда волонтерів вже збирається у дорогу. Кажуть, що завтра зранку вже мають бути у Києві. Двіжняк на виході збільшується, і ми постійно на когось відволікаємось. Виходить постійний волонтер акції, місцевий художник Сергій Сметанкін. Вказуючи на Юрія, каже:
- Единственный человек, с кого я писал натуру.
Сьогодні тут і донька Юрія, вона підходить до батька, вирішує якісь організаційні питання.
Цього року і дружина і донька зі Степаничем проїхали весь фронт. Юрій цим неабияк пишається. Каже, що хоч і з її мамою розійшлися, донька розділяє діяльність батька. Для неї важливі ті ж місця, що і для тата.
Вітала військових і зіркова пара Арсен Мірзоян і Тоня Матвієнко. Виконання було в живу, артисти працювали від душі. Зустрічали новий рік із військовими на позиціях з музикою. Зараз вони також у ресторані з волонтерами.
“Я для себя не мыслю, пусть даже на седьмом году войны, сидеть под елкой у камина. А мы понимаем, что здесь ребята. И это важно, это традиция”
У перший рік війни волонтерам вдалось нарізати більше тони салату. Тоді хотіли залучити якомога більше людей, бо це був 2014 рік, активні бої. В минулому році це вже було 5,4 тон, у 2020 - більше 6,4 тон. І це незважаючи на велику кількість хейту.
Фото Facebook
- В этом году многие негодяи хотели, чтобы у нас ничего не получилось.
- Кто негодяи, почему не хотели?
- А их много на Фейсбуке, везде гов**меты. Ну как, при “Порохе” лучше было. И чтобы у нас в этом году не получилось оливье? Ну зачем собакам бросать кости для радости?
Степанич каже, що ще за місяць друзі і волонтери почали питати “Що треба? Я в долі”. І це при тому, що цього року не оголошували ніяких зборів. І такі люди є маяками для Степанича, які не дозволяють опустити руки та припинити робити цю добру справу.
У результаті вийшло 8 екіпажів з гостинцями, а 9-м і 10-м виїхали організатори з артистами - з неприкритою гордістю сказав Юрій.
Сергій Сметанкін мені розповідав, що у 2014 році, коли відправляли олів’є на фронт, на кожній коробці писали “Слов’янськ”. Я вирішив запитати у Юрія, як же реагували військові, адже саме зі Слов’янська розпочалась війна.
- Как воспринималось там?
- Та как! Это ж оливье, это ж не гранаты, не патроны.
- Удивлялись люди, что это Славянск?
- А че удивлялись? Своим образом жизни они показывали, доказывали, что здесь люди, за которых надо бороться. Это важно!
Розповідаю Степаничу, що якраз у 2014 році, коли створював сайт 6262, думав, якою ж мовою його запускати? Дійшли до висновку, що треба все ж російською. А сьогодні ми друкуємо українською, і аудиторія є. Мій співбесідник підтверджує, що не важливо, якою мовою спілкується людина. Ось і стаття у нас така вийшла, двомовна.
“Не важно на каком языке, главное - было бы что сказать”
З розкладом у мого співбесідника напряжно, за пару годин він вже має виїхати до столиці, на відпочинок залишається пара годин, з дверей виходить директор Barrel, і Юрій звертається до нього “Мішенька”.
- Мишенька, мы после концерта срываемся и валим на Киев, это точно!
- Вы ночевать не будете, что ли?
- Однозначно нет, потому что мы утром должны быть в Киеве. Я сейчас пойду кимарну два часа, отобьюсь от этого гостеприимного мужчины. Бак у меня залили 30 литров, бак у меня полный.
Сметанкін підходить і жартівливо каже про Степанича:
- Очень тяжелый человек, очень сложный. От любви до ненависти один шаг и так назад...Но он тут, он с нами, он стоит горой за Славянск, говорит "Славянск - это Украина”.
Тира каже, що про свою акцію вони розповідали і на телеканалі “Дом”, який транслюється на окуповані території, адже люди там мають знати, що ми можемо жити гідно, у країні щось змінюється на краще.
Степанич каже, що у свій час йому доводилось відкривати КПВВ на Щасті, де була позиція військових “Фасад”. Тепер там пропускний пункт європейського рівня, гарні дороги. Армію одягли і взули, туди заходить нова техніка і озброєння. Ті, хто у минулі роки від безнадії йшли на дембель, сьогодні підписують контракти.
“Армия реально меняется, и я это вижу своими глазами. Если ты раньше уезжал с ху**ым настроением оттуда (безнадега и мы все умрем), то сейчас я вижу молодых и дерзких, которые с уважением смотрят на тех ребят, кто повоевал, достойных, им есть, что сказать, они умеют слышать, не только слушать. И мне реально очень приятно это видеть”
Степанич каже, що і міста за цей час змінились, а перш за все, змінились обличчя його жителів. Якщо у 2014 році у Покровську, Селидовому, Волновасі, Слов’янську це була лише безнадія, то зараз вже інший настрій.
На кордоні, де стоять наші військові, оборонні позиції обладнані за останнім словом техніки. Не треба тримати хлопців в окопах, а достатньо поставити камеру, тепловізор і керувати з пульту.
“Это вызывает восторг и уважение. Поэтому хочется быть рядом, подставить свое плечо и делать то, что мы можем. Мы делали, делаем и будем делать”
- Война длится уже седьмой год, дольше, чем Вторая Мировая, есть предположения, когда закончится?
- Она закончилась, вы что, этого не видите? У вас здесь ездят военные “бэтэры” по Славянску? Пол года нет активных боевых действий. Это о чем-то говорит?
“Ни одну войну мира не выиграли военные. Только политики”
А якщо силою, то Луганську область за бажанням можна відбити за 4-5 днів, але Донецьк - ніколи, адже над його укріпленням у свій час працювали найкращі військові архітектори. Але це все людські втрати, і чи варто гинути на цих позиціях нашим військовим?
Наразі ведеться інша війна. Для прикладу, коли виїжджаєш з так званої “ДНР”, то бачиш новий КПВВ, свіжий асфальт, нове електронне обладнання, якісне медичне обслуговування.
Люди мають їхати і бачити на власні очі, що життя в Україні краще.
“Никто не придет и не поможет, пока ты сам не расставишь все в своей голове и не выкинешь лишний мусор. Надо для себя понять, что настоящее, а что - нет”
Весь цей час ми спілкувались на вулиці, я навіть встиг трохи замерзнути, ми курили і говорили з Юрієм Тирою про політику, президентство Зеленського та Порошенка, але це вже зовсім інша історія...
Валерій Гармаш, Олександра Пилипенко
Підписуйтесь на наш Instagram та Telegram канал