• Головна
  • Солдати, маяк та шість тон олів'є (18+)
17:15, 6 січня 2021 р.

Солдати, маяк та шість тон олів'є (18+)

Солдати, маяк та шість тон олів'є (18+)

Я їхав за кермом коли задзвонив телефон. 

      - Ты слышал про акцию “Салат для солдат”?

      - Ээммм да, но не много.

      - Ну тогда у тебя есть возможность пообщаться с людьми, которые ее организовали. 

Десь через 20 хвилин я стою на вході ресторану Barrel у Слов’янську, навпроти нього припаркувався бус, з якого вийшов Юрій із побратимами. У той час всередині налаштовується звук, і готується до виступу Арсен Мірзоян, звуки гітари та ударних, які тільки-но “приїхали” з фронту, доносяться до виходу. Субота, вечір, восьма година... 

        - Можете ответить на парочку вопросов?

        - Ненавижу журналистов - сміючись відповів мій майбутній співбесідник. 

Наш герой все ж погоджується поспілкуватись, і я вмикаю диктофон. Одразу попереджаю - розмова 18+.

Юрій каже, що більше його знають як Степанича ще з 2014 року. Тому буду у цьому матеріалі називати його по-різному. Запалюємо по цигарці і починаємо розмову про акцію та волонтерство. 

- Раньше слово “волонтер” было в почете, сейчас мне от этого слова тошно и противно”. 

    - Почему?

    - Потому что много сволочей вылезло, как гов*о бл*ть, пена. Просто на всей этой теме...социальный лифт. В громадські об’єднання, партии, во всякую срань. То, от чего гадко и мерзко. 

Степанич каже, що краще його називати просто “людина”, бо

"Человек звучит гордо" 

Акцію “Салат для солдат” Юрій Тира влаштовує вже сьомий рік, каже, що з усіх, хто записався цього року на нарізку, приїхали відсотків 20. Проте, є ті люди, на яких усе тримається - це люди, які на сьомому році займаються волонтерством і їм не соромно дивитись у очі. 

“Они делают каждый день то, о чем нам каждый день рассказывают с телевизоров. А они это просто делают, вот и все. Люди просто в прошлом году пришли, нажрались оливье и все, потому что они режут этот салат 6 лет, и все друг друга знают” 

“Салат для солдат” зазвичай також роблять матері загиблих солдат, їх дружини і діти, люди з інвалідністю. І це з року в рік. 

Читайте також: Учасники щорічної волонтерської акції “Салат для солдат” зустрілись у Слов’янську

- Как солдаты?

     - В ах*e, что на седьмом году их не забыли, что несмотря на то, что нет активных боевых действий пол года, все равно едут. Мы ж везем не оливье, не салат, а заботу, тепло. 

Фото Facebook 

Поки спілкуємось, команда волонтерів вже збирається у дорогу. Кажуть, що завтра зранку вже мають бути у Києві. Двіжняк на виході збільшується, і ми постійно на когось відволікаємось. Виходить постійний волонтер акції, місцевий художник Сергій Сметанкін. Вказуючи на Юрія, каже: 

     - Единственный человек, с кого я писал натуру. 

Сьогодні тут і донька Юрія, вона підходить до батька, вирішує якісь організаційні питання. 

Цього року і дружина і донька зі Степаничем проїхали весь фронт. Юрій цим неабияк пишається. Каже, що хоч і з її мамою розійшлися, донька розділяє діяльність батька. Для неї важливі ті ж місця, що і для тата. 

Вітала військових і зіркова пара Арсен Мірзоян і Тоня Матвієнко. Виконання було в живу, артисти працювали від душі. Зустрічали новий рік із військовими на позиціях з музикою. Зараз вони також у ресторані з волонтерами. 

Солдати, маяк та шість тон олів'є (18+) , фото-1
Солдати, маяк та шість тон олів'є (18+) , фото-2

Фото Facebook

“Я для себя не мыслю, пусть даже на седьмом году войны, сидеть под елкой у камина. А мы понимаем, что здесь ребята. И это важно, это традиция” 

У перший рік війни волонтерам вдалось нарізати більше тони салату. Тоді хотіли залучити якомога більше людей, бо це був 2014 рік, активні бої. В минулому році це вже було 5,4 тон, у 2020 - більше 6,4 тон. І це незважаючи на велику кількість хейту.

Фото Facebook

 - В этом году многие негодяи хотели, чтобы у нас ничего не получилось. 

     - Кто негодяи, почему не хотели?

     - А их много на Фейсбуке, везде гов**меты. Ну как, при “Порохе” лучше было. И чтобы у нас в этом году не получилось оливье? Ну зачем собакам бросать кости для радости?

Степанич каже, що ще за місяць друзі і волонтери почали питати “Що треба? Я в долі”. І це при тому, що цього року не оголошували ніяких зборів. І такі люди є маяками для Степанича, які не дозволяють опустити руки та припинити робити цю добру справу. 

У результаті вийшло 8 екіпажів з гостинцями, а 9-м і 10-м виїхали організатори з артистами - з неприкритою гордістю сказав Юрій. 

Сергій Сметанкін мені розповідав, що у 2014 році, коли відправляли олів’є на фронт, на кожній коробці писали “Слов’янськ”. Я вирішив запитати у Юрія, як же реагували військові, адже саме зі Слов’янська розпочалась війна. 

- Как воспринималось там?

    - Та как! Это ж оливье, это ж не гранаты, не патроны. 

    - Удивлялись люди, что это Славянск?

    - А че удивлялись? Своим образом жизни они показывали, доказывали, что здесь люди, за которых надо бороться. Это важно! 

Розповідаю Степаничу, що якраз у 2014 році, коли створював сайт 6262, думав, якою ж мовою його запускати? Дійшли до висновку, що треба все ж російською. А сьогодні ми друкуємо українською, і аудиторія є. Мій співбесідник підтверджує, що не важливо, якою мовою спілкується людина. Ось і стаття у нас така вийшла, двомовна. 

“Не важно на каком языке, главное - было бы что сказать”

З розкладом у мого співбесідника напряжно, за пару годин він вже має виїхати до столиці, на відпочинок залишається пара годин, з дверей виходить директор Barrel, і Юрій звертається до нього “Мішенька”. 

- Мишенька, мы после концерта срываемся и валим на Киев, это точно! 

     - Вы ночевать не будете, что ли?

     - Однозначно нет, потому что мы утром должны быть в Киеве. Я сейчас пойду кимарну два часа, отобьюсь от этого гостеприимного мужчины. Бак у меня залили 30 литров, бак у меня полный. 

Сметанкін підходить і жартівливо каже про Степанича: 

      - Очень тяжелый человек, очень сложный. От любви до ненависти один шаг и так назад...Но он тут, он с нами, он стоит горой за Славянск, говорит "Славянск - это Украина”.

Тира каже, що про свою акцію вони розповідали і на телеканалі “Дом”, який транслюється на окуповані території, адже люди там мають знати, що ми можемо жити гідно, у країні щось змінюється на краще. 

Степанич каже, що у свій час йому доводилось відкривати КПВВ на Щасті, де була позиція військових “Фасад”. Тепер там пропускний пункт європейського рівня, гарні дороги. Армію одягли і взули, туди заходить нова техніка і озброєння. Ті, хто у минулі роки від безнадії йшли на дембель, сьогодні підписують контракти. 

“Армия реально меняется, и я это вижу своими глазами. Если ты раньше уезжал с ху**ым настроением оттуда (безнадега и мы все умрем), то сейчас я вижу молодых и дерзких, которые с уважением смотрят на тех ребят, кто повоевал, достойных, им есть, что сказать, они умеют слышать, не только слушать. И мне реально очень приятно это видеть”

Степанич каже, що і міста за цей час змінились, а перш за все, змінились обличчя його жителів. Якщо у 2014 році у Покровську, Селидовому, Волновасі, Слов’янську це була лише безнадія, то зараз вже інший настрій. 

На кордоні, де стоять наші військові, оборонні позиції обладнані за останнім словом техніки. Не треба тримати хлопців в окопах, а достатньо поставити камеру, тепловізор і керувати з пульту. 

“Это вызывает восторг и уважение. Поэтому хочется быть рядом, подставить свое плечо и делать то, что мы можем. Мы делали, делаем и будем делать”

 - Война длится уже седьмой год, дольше, чем Вторая Мировая, есть предположения, когда закончится?

     - Она закончилась, вы что, этого не видите? У вас здесь ездят военные “бэтэры” по Славянску? Пол года нет активных боевых действий. Это о чем-то говорит? 

“Ни одну войну мира не выиграли военные. Только политики” 

А якщо силою, то Луганську область за бажанням можна відбити за 4-5 днів, але Донецьк - ніколи, адже над його укріпленням у свій час працювали найкращі військові архітектори. Але це все людські втрати, і чи варто гинути на цих позиціях нашим військовим?

Наразі ведеться інша війна. Для прикладу, коли виїжджаєш з так званої “ДНР”, то бачиш новий КПВВ, свіжий асфальт, нове електронне обладнання, якісне медичне обслуговування. 

Люди мають їхати і бачити на власні очі, що життя в Україні краще. 

“Никто не придет и не поможет, пока ты сам не расставишь все в своей голове и не выкинешь лишний мусор. Надо для себя понять, что настоящее, а что - нет”  

Весь цей час ми спілкувались на вулиці, я навіть встиг трохи замерзнути, ми курили і говорили з Юрієм Тирою про політику, президентство Зеленського та Порошенка, але це вже зовсім інша історія... 

Валерій Гармаш, Олександра Пилипенко

Підписуйтесь на наш Instagram та Telegram канал

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Слов’янськ #новини #волонтер #Салат для солдат #акція #Тира
0,0
Оцініть першим
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Оголошення
live comments feed...