Контррозвідник зі Слов'янська, якого боялися червоні: маловідома історія воїна УНР (ФОТО)

Козак із Донбасу, який партизанив у Святогірських лісах, воював на бронепотязі і залишив рукопис спогадів про рідне місто.

Про це повідомляють у фейсбук-спільноті "Визвольні змагання", автор: Юрій Юзич; історик, Голова Крайової пластової ради "Пласту - НСОУ", випускник історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка.

Воїн, якого не вчили про Україну в школі

Семен Котляревський народився у Слов'янську. У царських школах про Україну не говорили нічого. Проте в місті діяв театр і при ньому — таємний гурток, де молодь вивчала Кобзаря, народні пісні та перекази. Очолював гурток диригент і режисер Іван Шевченко. Після революції гурток отримав назву імені Тараса Шевченка.

Повернувшись із фронтів Першої світової, Семен застав батьків мертвими — їх вбив загін «контингентщиків». Він вступив до Першого кінного полку «Вільного Козацтва» отамана Павла Черниці, що формувався на цегельних заводах Слов'янська.

Facebook, Instagram, Telegram, Viber - це ваші швидкі доступи до найважливіших новин

Контррозвідник у Святогірських лісах

У полку Котляревський очолив контррозвідувальну чоту з цивільних — чоловіків і жінок. Метод роботи — інфільтрація та знищення ворога зсередини. За короткий час місцева міліція і червоні загони почали боятися один одного. Їхні ряди рідшали, а терор на місцях слабшав.

Полковий штаб контррозвідки розмістився у Святогірських лісах. Там само діяло партизанське угруповання із 300 бійців, яке згодом увійшло до складу полку. Загальна чисельність підрозділу — 800 шабель.

На Різдво 1918 року полк отримав наказ вирушити до Павлограду для охорони гарнізону. Котляревський особисто організував броньований поїзд, оснащений кулеметами і 76-міліметровою гарматою. Після того, як полк втратив понад сто людей, його відвели на поповнення до Єлисаветграду. Позиції передали 3-му Гайдамацькому полку Запорозької дивізії Петра Болбочана.

Від бронепотягів до еміграції

Надалі Котляревський воював у партизанських загонах під Херсоном та Олешками, служив у 2-му кінному Чорноморському полку та Курені смерті імені Кошового Івана Сірка, сформованому в Умані. Працював машиністом бронепотягів «Вільна Україна» та «Хортиця» — за довоєнним фахом.

Наприкінці 1919 року приєднався до 4-ї Київської дивізії Армії УНР. Брав участь у Першому та Другому Зимових походах. Став лицарем Залізного Хреста за номером 1957.

Після інтернування у польських таборах — спочатку у Вадовицях біля Кракова, потім в Олександрові-Куявському — оселився у Торуні. Одружився, народилися діти. Пізніше переїхав до Німеччини, у 1951 році — до Канади. Мав власний дім і брав активну участь в українському ветеранському русі. Помер 17 лютого 1979 року. Похований разом із дружиною на цвинтарі міста Аврора, що за 40 кілометрів на північ від Торонто.

Котляревський залишив рукопис спогадів про Слов'янськ — понад 40 сторінок. Текст досі не опублікований.

Читайте також: Загинув, коли приїхав допомогти хворим рідним: у Слов'янську згадують волонтера Миколу Каминіна