Вузда для медіа: чим загрожують законопроекти команди Зеленського незалежності ЗМІ

тема тижня

Тріумфальна перемога на президентських виборах Володимира Зеленського та партії "Слуга народу" на парламентських виборах сформували у багатьох відомих діячів нової влади поблажливо-зневажливе ставлення до ЗМІ та журналістів.

Ймовірно, медійним вихідцям у владі з «Кварталу 95» здавалося, що високий рейтинг глави держави буде цілком забезпечений сервільний сюжетами «1 + 1», відеоблогом Зеленського за кермом «Тесли» і вічним коханням українського електорату. Глава Офісу президента Андрій Богдан на хвилі запаморочення від успіхів навіть дозволив собі самовпевнену заяву про повну марноту «четвертої влади» для «першої».

«Як довела наша виборча кампанія, ми спілкуємося з суспільством без посередників, без журналістів», - заявив Богдан.

Однак, як тільки почалася рутинна робота над виконанням головних передвиборчих обіцянок президента - встановлення миру на Донбасі і завершення «епохи бідності», виявилося, що все не так просто. Рейтинг глави держави, хоч і залишається високим, але за останній місяць просів відразу на сім відсотків - з 73 до 66 відсотків. І це були виміри ще до скандального спілкування глави держави з добровольцями в Золотому, секс-скандалу з нардепом Яременко та одіозних заяв Максима Ткаченко і Сергія Сивохо про можливість співпраці з колаборантами на окупованій території. А попереду ще зимові платіжки, як нагадування електорату, що «епоха процвітання» настане ще нескоро. Та й сам президент в ході прес-марафону чесно зізнався, що його ображає інформація в ряді українських медіа, які за старою доброю звичкою не дають спуску владі, демонструючи нульову толерантність до численних скандалів в команді нової влади.

І схоже, в оточенні Зеленського вирішили провести роботу над помилками, але в своєму стилі: спробувати зробити ЗМІ лояльними і поступливими слугами «слуг народу».

Чотири залпи по ЗМІ

Перший. На минулому тижні в оточенні Зеленського озвучили відразу декілька важливих законодавчих ініціатив, що стосуються регулювання роботи медіа та журналістів.

Так, міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський заявив, що має намір ініціювати введення кримінальної відповідальності для журналістів за маніпуляцію інформацією.

Володимир Бородянський, фото "Інтерфакс-Україна"

За словами міністра, планується «введення в законодавство поняття і критеріїв маніпулювання громадською думкою, маніпулювання суспільною свідомістю і введення як адміністративної, так і кримінальної відповідальності за таке маніпулювання, за замовлення такого маніпулювання, за здійснення такого маніпулювання».

Ініціативи міністра почати боротьбу з фейками і замовними журналістськими матеріалами формально виглядають чинно та благородно. Адже чого гріха таїти, в українському медіа-просторі є ряд видань, причому деякі з них досить популярні, які вже давно заслужили «горду» назву - фейкомети. Але є одна проблема - їх домени і хостинги розташовані на якихось Сейшельських островах або Панамах, а редакцій в звичному сенсі слова немає і зовсім, як і контактної інформації - телефонів і зворотного зв'язку. Так що ініціативи притягнути до відповідальності подібні псевдоЗМІ за допомогою нового законодавства виглядають наївно і безперспективно. Як правило, більшість таких сайтів ретранслюють російську пропаганду, іноді для «балансу», маскуючи їх псевдопатріотичними статтями.

А ось українським ЗМІ, що поважають себе, якраз і загрожують серйозні проблеми. Адже практично будь-яку статтю при бажанні і вправності можна назвати «маніпуляцією». А вже гостра політична публіцистика, як суб'єктивний погляд автора, є, ймовірно, «маніпуляцією в квадраті». Але саме своєю суб'єктивністю, вона і цікава читачеві.

Спроба влади перенести відповідальність за всі свої промахи і огріхи на ЗМІ в ініціативі з новим законодавством є очевидною. Чому саме журналісти повинні виявитися настільки в «привілейованому» положенні і перебувати під постiйною загрозою судового переслідування за будь-яке написане слово? Тим більше в наших судах, які можуть приймати взаємовиключні рішення по одному позову?

Невже менш відповідальні за маніпуляції ті державні мужі і політики, які в передвиборчу кампанію обіцяли нам мир, але при цьому втрати ЗСУ на Донбасі з часу їх приходу у владу, навпаки, зросли?

Або ось гучна обіцянка зарплат вчителям по «чотири тисячі доларів» - це фейк чи маніпуляція з метою обдурити електорат?

А що говорити про вітчизняних олігархів, чиї слова і дії можуть зірвати співпрацю з МВФ та зруйнувати економіку країни?

Так, наприклад, заява друга президента Ігоря Валерійовича Коломойського про те, що це у нього вкрали «Приватбанк», а не він вивів на підконтрольні фірми 155 мільярдів гривень вкладників, як стверджують в НБУ - це маніпуляції або фейк?

А що, якщо ЗМІ просто процитують брехливу заяву політика і бізнесмена - вони вже автоматично несуть відповідальність за маніпуляцію? Цілком можливо, що для суддів сумнозвісного Окружного суду Києва - це вже само по собі буде достатнім фактом для винесення вердикту про закриття невигідного ЗМІ.

До речі, в такому випадку і «весела» пісенька «Кварталу 95» про підпал будинку екс-глави НБУ Гонтаревої повинна викликати не тільки моральний осуд, а й стати предметом кримінального розгляду.

Другий. Ініціатива про обмеження свободи ЗМІ виявилася у партії влади не єдиною. Фракція «Слуга народу» готує законопроект про засоби масової інформації в Україні, одним з пунктів якого буде введення «фінансового фейр-плей».

Про це заявив нардеп Олександр Ткаченко, колишній гендиректор ТОВ "Телерадіокомпанія" Студія 1 + 1".

Олександр Ткаченко, фото "Новий час"

«Україна - чи не єдина країна в Європі, де переважна більшість приватних ЗМІ є збитковими. Це створює підозру, що власники впливають на журналістів. У футболі, в УЄФА ось уже 10 років діє принцип так званого фейр-плей. Умовно кажучи - скільки заробляєш, стільки і витрачаєш. Якщо, наприклад, впродовж трьох років ЗМІ є постійно збитковим, напевно, є шанс застосування певних санкцій», - заявив Ткаченко.

Нагадаємо, що саме в той час, коли Олександр Ткаченко очолював «1 + 1», його канал не просто кинув всі сили на підтримку одного з кандидатів в президенти, але і не ігнорував фейку про «вбивство» п'ятим президентом України Петром Порошенко свого рідного брата.

Ось як цю заяву Ткаченко прокоментувала відомий журналіст, шеф-редактор інтернет-видання «Лівий берег» Соня Кошкіна:

«Це говорить людина досвідчена, яка відмінно знає, як працює ринок реклами для ЗМІ в Україні. Знаючи, скільки грошей потрібно на дотування, наприклад, великого каналу (спойлер: від 30 до ста лямов в рік. зелені, зрозуміло). Розуміє, як із запропонованої "вилки" вивести "крупняків" і як нею заколоти "середнячків" і регіональні ЗМІ. Зусилля податкової на допомогу. Між іншим, при Кучмі саме податкова була головним каральним мечем режиму», - написала Кошкіна.

Те, що навіть сам «головний канал країни» був збитковим, мимоволі підтверджує і той факт, що Коломойський до виборів був винен Зеленському та його команді кілька мільйонів доларів за випуски «Вечірнього кварталу». А майбутній президент зі своїми соратниками вимушений був принижено записувати звернення до олігарха, де в іронічній манері волає до його совісті і просить оплатити борги.

Третій і четвертий. Ну і головною вишенькою на подарунковому торті для ЗМІ від нової влади стало підписання президентом Володимиром Зеленським одразу двох указів, що стосуються ЗМІ і журналістів.

Спочатку глава держави підписав указ про створення Ради з питань свободи слова та захисту журналістів.

Незважаючи на невинну назву, цей орган отримає владу визначати, хто є журналістом, а хто ні. Тобто якась рада від влади буде вирішувати, хто з пишучої братії - журналіст, а хто, незважаючи на роки роботи в професії, просто багато років пише статті, ймовірно, в якості «хобі».

А 8 листопада президент підписав ще один важливий указ. Згідно з ним, до 31 грудня 2019 року Кабміну доручено розробити і внести на розгляд Верховної Ради законопроект щодо врегулювання діяльності медіа в Україні, «передбачивши, зокрема, положення про вимоги та стандарти новин».

Також в законопроекті повинні бути передбачені механізми запобігання поширення недостовірної, перекрученої інформації, її спростування, заборона фізичним і юридичним особам держави-агресора володіти або фінансувати медіа в Україні, а також посилення відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Тобто орган виконавчої влади Кабміну тепер буде формувати «стандарти новин» для ЗМІ, пояснювати журналістам і медіа, що таке добре і що таке погано.

До такої «геніальної» ідеї не спромігся додуматися навіть президент-втікач Віктор Янукович, хоч в цілому нові законодавчі ініціативи шостого президента дуже близькі до сумно відомих законів «16 січня», що були прийняті у 2014 році.

Завдання Зеленського сформувати «стандарти новин» навіть трохи збентежило міністра Володимира Бородянського.

«Шановні журналісти! Вас правильно стурбувала і обурила наявність в указі президента слів про встановлення "вимог і стандартів новин". Це термінологічні непорозуміння, які виникають через неправдиве застосування терміна «стандарти новин» в документах МКМР. Ми не збиралися і не збираємося регулювати стандарти новин. Це право - виключно професійного співтовариства», - поспішив заспокоїти ЗМІ міністр.

Однак і без «стандартів новин» вищеперелічених законодавчих ініціатив Зе-команди вистачить, щоб перетворити свободу слова в Україні в фікцію, а за допомогою рішень ручних українських судів залишити в медіапросторі тільки ті ЗМІ, які готові співати осанну новій владі, не дивлячись на факти.

І мрія нардепа від «Слуги народу» Богдана Яременка, який вів у Верховній Раді переписку з секс-працівницями, а потім погрожував журналістам за її публікацію терміном на сім років позбавлення волі, стане цілком відчутною реальністю.

Нардеп Богдан Яременко на засідання Ради веде переписку з секс-працівницею.

Свобода преси в США, Євросоюзі та Росії

Насправді, історія взаємин ЗМІ і влади в жодній країні не була всипана трояндами, однак ще в минулому столітті в розвинених країнах в цілому було встановлено максимально ліберальне до медіа законодавство.

Так, в США право на свободу слова закріплено Першою поправкою до Конституції. Як стверджується в тексті цієї поправки: «Конгрес не повинен видавати жодного закону, що стосується встановлення релігії або забороняє вільне сповідування іншої, або обмежує свободу слова чи друку, або право народу мирно збиратися і звертатися до уряду з петиціями про розгляд та задоволення скарг».

Верховний Суд США рішуче припиняв спроби обмежувати свободу преси навіть в тих випадках, коли офіційні відомства заявляли, що публікація в ЗМІ тих чи інших матеріалів є загрозою національній безпеці.

Але до середини 60-х років в США все ж була можливість залучення ЗМІ до відповідальності за наклеп.

Однак, після прийняття рішення Верховного Суду США у справі New York Times v. Sullivan (1964 рік), ситуація в цій галузі докорінно змінилася. Піддавши аналізу, політично гостру ситуацію руху за громадянські права, Верховний Суд визнав право ЗМІ на сумлінну помилку.

Відтепер це означало, що публічні фігури, які бажають пред'явити редакції ЗМІ позов за звинуваченням у наклепі, зобов'язувалися самостійно доводити, що опублікована про них інформація була помилковою і що редакція свідомо знала про це. Говорячи іншими словами, редакція ЗМІ мала нести відповідальність тільки за «грубе нехтування» питанням про достовірність оприлюднених нею відомостей. Цим прецедентом був встановлений стандарт провини - «злий намір», наявність якого стала з цього часу обов'язковим при розгляді позовів про наклеп в судах американських штатів.

В одному зі своїх рішень 1972 року Верховний Суд США постановив, що якщо журналістів не можна буде захистити від судових переслідувань, то свобода преси перетвориться в пусте заняття.

У рішенні по справі Hustler Magazine v. Falwell (1988 рік) суддя У.Ренквіст підтвердив, що навіть надмірні і перебільшені атаки преси на громадських діячів не можуть бути покладені в основу судового позову про заподіяння моральної шкоди, якщо тільки друкований матеріал не містить в собі явно неправдивих тверджень про факти, і при цому не буде доведено, що публікація матеріалу була здійснена зі «злим наміром».

Таким чином, позови проти американських ЗМІ сьогодні фактично є справою безперспективною, навіть якщо видання дійсно надрукувало «неправдиву інформацію», але при цьому позивник не може довести, що у журналіста був злий умисел. Також наразі, в США практично не існує правових норм, що регулюють діяльність Інтернету.

А ось в Євросоюзі ситуація може істотно відрізнятися в різних країнах. Лідером за рівнем свободи слова в світі є Норвегія, за якою йдуть інші скандинавські країни та країни Західної Європи.

Так, згідно з проведеним неурядовою організацією Freedom House в 2019 році дослідженням про «Свободу преси в світі», в рейтингу Норвегія - на 1 місці, Німеччина - на 13-му місці, Франція - на 32-му, Великобританія - на 33-му місці, США - на 48-му місці, Польща на 59-й позиції, Угорщина - на 87-й, а Україна займає 102-е місце.

При цьому наразі в країнах ЄС немає спільного законодавства, що регулює взаємовідносини політикуму та ЗМІ.

Для прикладу візьмемо ситуацію в ФРН. Так, в статті 5 Конституції ФРН говориться: «Кожен має право на свободу вираження і поширення своєї думки в словесній формі, в письмовому вигляді і у вигляді зображень і безперешкодно отримувати інформацію із загальнодоступних джерел. (...) Цензура не проводиться». Самі німецькі журналісти в кодексі преси визначили правила для своєї роботи. Серед іншого вони зобов'язуються не користуватися жодними пільгами, які можуть обмежити їхню незалежність. При висвітленні подій їм слід ретельно співвідносити приватну сферу і захист особистої честі, з одного боку, і право громадськості на отримання інформації, з іншого боку. За тим, наскільки журналісти дотримуються цих принципів, стежать: Рада у справах преси та Рада у справах радіомовлення. До Ради у справах преси громадяни можуть подати скаргу, якщо спостерігають порушення кодексу преси. Ця інстанція перевіряє скаргу. У разі порушень Рада посилає відповідним редакціям вказівки на конкретні випадки, висловлює своє несхвалення або висловлює громадський осуд, які ті повинні опублікувати.

Зовсім інша ситуація спостерігається сьогодні в Росії, де ЗМІ в жорсткій узді тримають закони проти наклепу, про протидію екстремістській діяльності, про «образу почуттів віруючих». При цьому вельми широке і розпливчасте формулювання дозволяє використовувати їх вибірково, як батіг, коли це потрібно владі.

Російська влада створила систему, в рамках якої головних редакторів і журналістів запрошують на щотижневі зібрання з вищим керівництвом адміністрації президента Росії. На таких зібраннях ЗМІ отримують інструкції на наступний тиждень. Їм пояснюють, яким повинен бути курс наступного тижня, які теми варто і не варто висвітлювати, кого треба згадати в позитивному ключі, кого - в негативному, а кого не варто згадувати зовсім.

Справа дійшла до того, що над "свободою" російських ЗМІ сміється навіть такий лояльний до влади шоумен, як Максим Галкін.

Що ж, в разі прийняття командою Зеленського нових законодавчих ініціатив у України є всі шанси стрімко відкотитися за рівнем свободи ЗМІ до рівня Росії і Білорусії, які посідають «почесні» 149 і 153 позиції рейтингу з 180 країн.

Замість післямови

З огляду на те, що фракція «Слуги народу» має більшість у Раді, шанси на то, що законодавчі ініціативи щодо обмеження свободи ЗМІ стануть законами, близькі до ста відсотків.

Тільки, на жаль, це не призведе до підвищення відповідальності та поліпшення контенту українських ЗМІ - ефект буде абсолютно протилежний.

Ось, що написав про найближчі перспективи вітчизняних ЗМІ у разі прийняття нових законів, відомий блогер і журналіст Антон Швець: «Боротьба держави з маніпуляціями викличе кратне зростання цих самих маніпуляцій, деградацію журналістики, зменшення вашого рейтингу. Тому що виправдатися, що ви не п'єте кров православних немовлят і не робите меси неможливо, як і, наприклад, не можна довести, що ти не вбивав брата, якого у тебе не було».

Будь-яка негативна інформація в соцмережах про владу буде мати цілковиту довіру, оскільки не буде журналістів і ЗМІ, які поставлять собі за мету відокремлювати «перемоги» влади від її «зрад». А ось контролювати соцмережі, навіть за допомогою вирощених владою ботоферм, не виходить, як відомо, навіть в авторитарної Росії, яка, втім, готується до переходу на "суверенний" інтернет.

В Україні ж, скоріше за все, влада навряд чи довго зможе насолоджуватися своєю пірровою перемогою над ЗМІ. Нагадаємо, що 16 січня 2014 року Верховна Рада прийняла пакет драконівських законів, якими в тому числі запроваджувалася кримінальна відповідальність за наклеп, за «екстремістську діяльність», а також за незаконне збирання та поширення конфіденційної інформації про співробітників правоохоронних або судових органів. Однак уже 28 січня Верховна Рада проголосувала за скасування прийнятих законів. А в ніч з 21 на 22 лютого Віктор Янукович ганебно втік зі своєї резиденції в «Межигір'ї».

Але, судячи з усього, оточення Володимира Зеленського, яке останніми роками жило в жорсткому гастрольному графіку, пропустило всі ключові події новітньої української історії. А даремно, адже вона має властивість повторюватися.