• Головна
  • Крішнаїти у Слов’янську. Хто ці люди і чому обрали для себе індуїстську філософію?
17:19, 16 жовтня 2020 р.

Крішнаїти у Слов’янську. Хто ці люди і чому обрали для себе індуїстську філософію?

Крішнаїти у Слов’янську. Хто ці люди і чому обрали для себе індуїстську філософію?

Світ набагато ширший та різноманітніший, ніж нам здається. Упевнитися у цьому можна навіть не виїжджаючи за межі власного міста чи області.

Ще в минулому році сайт 6262 розповідав про життя єврейської спільноти у Слов’янську, про те, як вони дотримуються своїх культурних та релігійних традицій.

Читайте:"Евреи отличаются от других наций верностью своей религии и традициям", - Юлия Ледняк о еврейской общине в Славянске

Але у Слов’янську існує ще багато культурних та релігійних спільнот. Цього разу мова піде про Товариство Свідомості Крішни, коріння якого проростає неймовірно глибоко у стародавню Індію.

У народі представників цього товариства називають «крішнаїти», самі ж вони себе називають бгакта (прим. відданими). Ще їх вірно називати вайшнавами або вішнуїтами. Хто ті жителі Донеччини, які обрали для себе цю філософію, я спробувала розібратися. Тож, сідайте зручніше та відкладіть справи у сторону, бо читати доведеться довго.

Warning: ані редакція, ані авторка статті не пропагують жодну релігію чи погляди, а лише мають не меті оглядове знайомство із різними культурами Слов’янська та Донеччини.

Для початку трохи про релігію та її витоки

Крішнаїзм – релігія, заснована на вірі в єдиного Бога Крішну. Крішнаїзм зародився багато тисяч років тому, задовго до появи християнства та буддизму. Священними текстами крішнаїзму є Веди, яким вже більше 5 тисяч років, “Шримад Бхагаватам” і “Бгаґавад-Ґіта”. У Ведах докладно описано як виховувати дітей, як будувати будинки і міста, знання про політику, відносини чоловіка й жінки, як харчуватися та зберігати здоров’я та інше. 

Три стовпи вайшнавізму це - вічність Душі (душа ніколи не зникає і є частинкою Бога), закон Карми (справжнє це наслідок минулого і причина майбутнього) і закон реінкарнації (переселення Душі з одного тіла в інше).

Проповідником любові до Бога є Чайтанья Махапрабху - це засновник гаудія-вайшнавської традиції індуїзму, де він розглядається як особове втілення Крішни.  Він народився у місті Навадвіпа (Бенгалія, Індія) у лютому 1486 року за християнським літочисленням. 

Зараз спільнота, яка сповідує віру в Бога Крішну, називається Міжнародним Товариством Свідомості Крішни. Заснував його у 1966 році  в Нью-Йорку індійський санньясі (прим. монах) Шрила Прабгупада. У 1965 році монах у віці 78 років із 25 доларами у кишені вирушив до США, щоб дати західному суспільству знання про Крішну – такою була настанова його духовного вчителя. За 10 років він разом з учнями відкрив більше сотні храмів по всьому світу. Знання отримало досить широке розповсюдження, у тому числі в Україні. 

Мешканець Слов’янська про зміни в його житті із прийняттям філософії Крішнаїзму

Серед натовпу не впізнаєш людину, яка сповідує ведичне знання, але корисні знайомства для того й потрібні. Із майбутнім провідником по світу Свідомості Крішни стелефоновуємося та домовляємося про зустріч біля бібліотеки.

Уже наступного дня вранці я сиджу на лавці біля центральної бібліотеки та чекаю на свого співбесідника, який трохи запізнюється. Аж ось з’являється сивий чоловік із рюкзаком за плечима, представляється як Фарід Сейфулін, професійний фотограф, член Національного союзу фотохудожників. Розмову ми починаємо прямо тут, у тихому ранковому сквері біля бібліотеки.

-Взагалі-то мій дідусь був мусульманським священником (муллою), усі мої бабусі та дідусі були мусульмани, - здалеку починає Фарід про те, як він прийшов до Товариства Свідомості Крішни, - дідусь жив на острові в Каспійському морі, у нього був килимок із латками у тих місцях, де він ставав на коліна та опирався на п’ятки, торкався чолом.

-Це він так старанно молився?

-Так, і бабуся килимок постійно латала. А я за цим з дитинства спостерігав та шукав. Але довго не розумів, що шукав.

А потім стало зрозуміло, що шукав чоловік істину та сенс життя, адже це найважливіше в житті кожної людини. Згадує, що далі прийняв християнство і поїхав для цього у село Хрестище. На той момент здавалося: ось те, що треба. Але християнство не дало відповідей на усі питання, тож пошук продовжився.

У 2013 році через друзів та інтернет Фарід дізнався про Товариство Свідомості Крішни, і все почалося з лекцій Олександра Хакимова, духовного вчителя багатьох вайшнавів. Його духовне ім'я – Чайтанья Чандра Чаран прабху. Згодом вийшов на спільноту у Краматорську, яка є дійсно потужною у порівнянні із Слов’янськом. Там познайомився із Агхахантою прабгу (прим. прабгу – поважне звернення на кшталт «пан»), який очолює спільноту або називається старшим відданим. Суспільство свідомості Крішни в Краматорську існує більше 35 років.

У Слов’янську теж проводять нама-хату (прим. спільнота однодумців), де вони вивчають ведичну філософію, діляться своїми просування на духовному шляху і куштують Прасад - смачні вегетаріанські страви, приготовані та запропоновані Богу.

-Ми з дружиною прийшли разом, стали вегетаріанцями, - згадує чоловік.

-Це обов’язкова умова?

-Ні, не обов'язкова. Спілкуючись з духовними людьми, вивчаючи ведичну філософію, прославляючи Святі імена Бога (прим. ця медитація називається на санскриті Маха мантрою) людина з часом стане вегетаріанцем, позбавиться шкідливих звичок. Бажане - я не хочу завдавати болю жодній живій істоті. Але навіть якщо ви їсте м'ясо, ви можете долучатися до знайомства з ведичною філософією, вивчати стародавні священні писання.

Співбесідник дістає картку з мантрою та демонструє чотки на 108 намистин. На картці написано: «Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе, Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе». Это все разные имена Бога. И переводится с санскрита: “О Всепривлекающий, о Всерадующий Бог, о духовная энергия Бога! Прошу, позволь мне преданно служить Тебе”. Фарід пояснює, що треба одночасно читати мантру та перебирати чотки – читати 16 кіл по 108 разів. Але тут скільки у кого виходить, можна почати з одного чи двох кіл. 

“Воспевание святых имён Бога это самый лучший метод достижения Абсолюта в нашу эпоху”, - каже співрозмовник. 

Фарід пояснює, що Ведична філософія - це наука самоусвідомлення, щоб зрозуміти своє призначення та співвідносини з Богом.

-Мені це у задоволення. Хоча різне буває – усі ми люди живі. Людині властиво сумніватися. Але я вже сім років намагаюся дотримуватись усіх принципів.

-Що це все-таки за принципи, окрім вегетаріанства?

-Взагалі їх чотири: не їсти м’ясо, рибу та яйця, не займатися азартними іграми, ще один принцип – не чинити перелюб і ставитися до будь-якої жінки як до матері чи сестри. Четвертий – ніяких наркотичних речовин, ні цигарок, ні алкоголю, навіть чаю та кави не можна.

-В Індії ж п’ють чай, - дивуюся я, згадуючи про дивовижний напій масала.

-А Індія ж дуже різна, та й чаї бувають різні, ми робимо чаї на травах.

Чоловік акцентує увагу, що кожен дотримується чотирьох принципів за можливістю, тут немає ніякого насильства над волею людини.

У той же час крішнаїти можуть їсти молочні продукти. Бо корова – священа тварина, і молоко її навіть треба вживати.

Ось на цих чотирьох принципах будується аскеза. У Ведах пояснюється, що аскеза (піст, поститися) – це те, що тобі не хочеться робити, але у чому ти повинен себе обмежити. Доречі для чоловіків вона більш сувора. Грубо кажучи, чоловік повинен прокидатися раніше, а жінка може дозволити собі трохи поспати.

-А з чим це пов’язано?

-Ну бо чоловік. Чоловік повинен бути більш аскетичним.

Фарід каже, що у Ведах є окрема наука про те, як правильно харчуватися і як правильно жити, щоб менше страждати, о котрій годині лягати спати та прокидатися. Називається вона Аюрведа.

«Коли моя дружина готує їжу, вона її не куштує, бо спочатку її треба запропонувати Богу. Це називається прасад. І тільки після цього можемо поїсти самі і пригостити когось»

Оскільки будь-яка їжа готується у першу чергу для Крішни, перед приготуванням треба одягти усе чисте, зав’язати волосся, після приготування та після їжі – помити руки, прополоскати рота, прибрати кухню.

Ще один важливий момент – обов’язково знайти свого духовного вчителя. Співбесідник зізнається, що свого поки не знайшов, бо його треба відчути. В жодному разі не можна підвести свого вчителя, бо він бере за тебе відповідальність, бере на себе твою карму (прим. твої дії визначають твоє майбутнє).

На цьому моменті ми перериваємо розмову, щоб пересісти з тіні на сонце, бо вересневий ранок дихає прохолодою.

-От, що ще хотів додати: тут жодна інша релігія не заперечується. Усі релігії створені для певних груп людей, які до них готові. А ще на цьому житті нічого не завершується, бо є закон реінкарнації,  коли душа після того, як тіло старіє та помирає, переселяється в інше тіло.

-Тобто немає поняття раю і аду?

-Є райські планети. Отже, згідно філософії Крішнаїзму, райські планети – своєрідне місце відпустки для душі людини, яка зробила багато добрих вчинків. Але будь-яка відпустка закінчується, і душа знову повертається в матеріальний світ, щоб народитися в новому тілі відповідно до закону Карми. Хворіє, страждає, вмирає і переселяється в нове тіло. Вищою метою є повернення в Духовний світ, де буде вічно жити в блаженстві і щасті.

Чоловік каже, що він перестав кудись завжди поспішати та метушитись. Зник страх, що чогось не встигнеш, не заробиш, кудись не поїдеш. Перестав вішати ярлики на людей, на кшталт  «прокурор», «алкоголік», «не хороша людина». Усе це пов’язано з вірою в те, що душа вічна и обов’язково переродиться, і її нинішня оболонка – це, так би мовити, тимчасовий транспорт.

Фарід не заперечує, що йому зустрічаються люди, які не розуміють його релігійних уподобань, відмови від м’яса.

«А чому раптом з Індії? Ти ж християнин, ти ж мусульманин був. А хіба то погано, коли ти став набагато краще, ніж був?» 

Завершуючи нашу бесіду, Фарід радить мені ще поспілкуватися із старшим відданим у Краматорській нама-хаті, а краще – відвідати одне з їх свят. На цьому я прощаюся із своїм співбесідником, він складає долоні в «намасте» і каже:

«Це означає, що моя душа вітає вашу душу».

Агхаханта прабху – про сутність релігії та краматорську спільноту

Із старшим відданим краматорської спільноти ми спілкуємося під час обідньої перерви у середині робочого дня.

-Як мені правильно вас зазначити у статті?

-Ім’я, за яким до мене звертаються у нашому середовищі − Агхаханта дас. Виконую обов’язки відповідального за проповідь у краматорській спільноті.

Агхаханта прабху пригадує, що краматорська спільнота існує десь з 90-го року. Сюди приїжджають люди з Костянтинівки, Слов’янська, Бахмута, Добропілля. Зазвичай люди приходять вперше через три основні напрямки – розповсюдження святого імені, розповсюдження знань зі священних Письмен віком більше ніж 5 тис. років, розповсюдження їжі серед тих, хто її потребує.

-Що зазвичай штовхає людей приєднатись до вчення, змінити спосіб життя?

-Приходять ті, хто страждають, ті, хто бажають багатства, ті, кому просто цікаво, ті, хто дійсно налаштований на серйозну практику. Останнім часом люди приходять через інтернет або через знайомих.

-А ви як до цього прийшли?

-Це досить непроста історія. Я був атеїстом на 108 відсотків. Я тоді закінчував інститут, вчив науковий атеїзм, ленінську філософію і історію компартії. А потім прочитав Священні тексти і зрозумів, що усе, що я раніше вчив – маячня, висмоктана з пальця.

Агхаханта прабху згадує, що знайомство з цією культурою у певній мірі пов’язано з його матір’ю. Жінка завжди знаходилася у пошуках, а на той час ще й «впала залізна завіса». З’являлося більше літератури та матеріалів, які змушували замислюватися. Можливо, не давали відповідей у повній мірі, але спрямовували. Якось його матері в руки потрапила Бхагавадгіта, жінка спробувала донести до свого сина отримані знання і їй це вдалося.

Він пройшов посвяту або ініціацію. Чоловік коротко описує, що собою представляє цей процес. Перед ініціацією потрібно пройти підготовку, відповідати певним вимогам, достатньо очиститись та запевнитись, що готовий присвятити усе життя обраному шляху. Потім – звернутись до духовного вчителя та пройти ряд тестів.

«Головне – бути впевненим, що це тобі дійсно потрібно, що це не просто данина моді»

Далі відбувається обряд посвяти, після якого людина отримує духовне ім’я. Духовний вчитель вручає чотки, на яких повторюються Святі Імена. Людина дає низку обітниць, яким має слідкувати до кінця життя. Можна сказати, що саме після посвяти в духовну традицію відбувається друге народження. Духовного вчителя повинен мати кожен посвячений, щоб той допоміг уникнути подальшого переродження у цьому світі в інших формах.

Мене, як людину, котра читала про різноманіття релігійних традицій індуїзму, цікавить, чим Товариство Свідомості Крішни відрізняється від інших. На це питання Старший відданий відповідає:

«Насправді різноманіття необхідне, тому що у людей різний рівень свідомості, і це нормально, не тільки в Індії, а й в усьому світі. Наші духовні лідери кажуть, що початкове знання абсолютно для всіх однакове, але коли потрапляє у суспільство – приймає різні форми, щоб люди могли хоч якось слідкувати процесам Всесвіту»

Отже ця традиція говорить, релігійне різноманіття – це цілком нормально, просто є основні принципи, які сповідують усі релігійні традиції, і певні відмінності у поклонінні Богу. У вайшнавів також є поняття гріха, ним вважається будь-яке бажання жити відокремлено від Господа.

«Люди чомусь думають, що все у світі існує для того, щоб вони цим насолоджувалися. Такий підхід і призводить тільки до страждань у майбутньому. Тому більшість приходить до релігії тоді, коли страждає»

Якщо людина приймає своїм богом Крішну, їй не забороняють укладати шлюб із людиною іншої релігійної конфесії. У краматорській спільноті купа таких шлюбів, - каже Агхаханта прабху, - але треба розуміти, що ти зв’язуєш свою долю з людиною, яка не розділяє твої погляди. Коли у родині вайшнавів народжуються діти, вони не проходять посвяту, поки самі цього не захочуть.

-Тобто ніякого примушення?

-А навіщо? Щоб дитина потім тебе зненавиділа? Перед дитиною у рік кладуть книгу, гроші та їжу. І в залежності від того, до чого вона потягнеться, можна визначити її здібності і потім розвивати.

Зазвичай дуже рідко буває, щоб людину виганяли зі спільноти або відлучали -  для цього має статися щось дійсно надзвичайне у поганому сенсі. Частіше за все люди йдуть зі спільноти через те, що не можуть там себе знайти та реалізувати. Або, наприклад, людина страждала, почала практикувати це вчення, досягла своєї мети або трохи покращила життя, і пішла.

Продовжуючи тему традицій, я питаю про головні свята. Співбесідник «на тому кінці дроту» каже, що їх декілька, але вони вже пройшли. Перший − Гаура Пурніма, або фестиваль появи втілення Верховного Бога Крішни Господа Чайтаньї. Святкують у березні. Вважається, що 500 років тому у цей день Верховний Господь явився на Землю, аби принести Маха-мантру та дати можливість людям духовно розвиватися. У цей же день святкується традиційний Новий рік, з нього починається літочислення.

-Виходить, що зараз не 2020 рік?

-Ні, ми живемо у 2020 році. Але, якщо рахувати по святах, то буде 515-й рік з явління Господа Чайтаньї, або п’ять тисяч сто тридцять який-то рік з явління Господа Крішни.

Друге велике свято, Шрі Крішна Джанмаштамі, відзначають у кінці серпня – на початку вересня. Свято означає день появи у матеріальному світі Крішни у його початковій дворукій формі, щоб показати, чим і як він живе, хто його оточує.

У кінці розмови я питаю про ставлення містян та влади до крішнаїтів. Старший відданий каже, що воно цілком позитивне. Так склалося завдяки тому, що вже упродовж багатьох років діє програма «їжа життя» - вайшнави готують по 100 порцій, щоб у п’ятницю відвезти їх до лікарні, а у суботу – роздати біля критого ринку. Безкоштовно годують тих, хто цього потребує найбільше.

«Зустрічаються люди, які років 20 тому лежали в лікарні і вони досі пам’ятають смак тих булочок, котрими їх пригощали. А зараз діляться з волонтерами програми своїми спогадами, роблять пожертвування»

У кінці розмови від Агхаханти прабху я отримую запрошення на захід у найближчу неділю, щоб краще відчути та зрозуміти те, про що хочу написати.

Часточка Індії у Краматорську, або подорож до іншої країни в межах 17 км

Отримавши запрошення, відкладаю усі свої справи на неділю, озброююся фотоапаратом і їду до Краматорська. Виходжу на зупинці, не доїжджаючи до Саду Бернацького і повертаю праворуч від вулиці Олекси Тихого.

-Як пройти до вулиці Слов'янської, 12 – питаю перехожу жінку з візком.

-А от ще трохи пройдете – і там будуть сині ворота з номером 12, - відповідає перехожа.

І дійсно, невдовзі бачу відчинені сині ворота із золотими візерунками та табличкою з номером 12. За воротами одразу бачу широке подвір’я, де бігає та грається багато дітей, а під деревом сидять декілька жінок. Я кажу їм, що прийшла за запрошенням, щоб потім написати статтю, питаю, чи за адресою взагалі прийшла. На що мені відповідають:

«То ви до Ліламріти підійдіть, вона вам допоможе»

Жінка на ім’я Ліламріта одягнена у зелене сарі (прим. традиційний індійський жіночий одяг), на голові – складно пов’язаний тонкий білий шарф. Вона дружньо вітається і каже, що я вчасно прийшла, бо зараз якраз співають мантри, а потім буде філософська бесіда. Але спочатку мені варто теж одягнути сарі. 

Потім Ліламріта допомагає мені одягнути фіолетове сарі із зеленими візерунками. Виявляється, зробити це досить складно, і самостійно із таким вбранням точно не впораєшся без попередньої практики, бо фактично це шість метрів тонкої тканини. 

Коли вбрання готове, жінка супроводжує мене до храму, який знаходиться у процесі будівництва. Вона представляє мене, після чого я проходжу на праву сторону від входу, де знаходяться інші жінки. Вони ще трохи співають, а потім підіймаються та починають танцювати. Чоловіки у цей час продовжують грати на інструментах та співати мантри.

А за дверима у цей час діти влаштовують ігри та голосні веселощі. Одразу помічаю, що ніхто не намагається їх вгамувати, заспокоїти чи сказати щось на кшталт: «Сидіть тихо», «Не робіть галасу», «Не заважайте».

Потім віддані просто ведуть, так би мовити, філософські бесіди, обговорюють настанови своїх духовних вчителів та те, як вони самі розуміють ці настанови. Усі вільно розмістилися по приміщенню: хтось сидить на стільці, дехто – на низенькій лавочці, інші – на підлозі, спершись спиною на стіну.

Я слухаю, паралельно роздивляюся обстановку та фотографую: яскравий вівтар, який є центром приміщення, овочі та фрукти біля вівтаря в якості підношень, стяги з Маха-мантрою з обох боків від вівтаря, великий портрет Шріли Прабгупади біля входу. На вікнах висять вінки з квітів, під стелею розтягнуті різнокольорові тканини.

Люди не звертають на мене увагу, хіба що одна літня жіночка каже: «Вам дуже пасує сарі, ви наче завжди його і носили». Із цими словами вона дає мені паличку з індійських пахощів, яка має солодкий аромат.

Поки співають мантри та ведуть бесіди, на кухні, котра знаходиться в окремій будівлі, кухар готує прасад, або, як вже я казала раніше, «їжу, запропоновану Богу». Чиста та світла кухня – царство однієї людини, яка творить магію за індійськими вегетеріанськими рецептами. Тому навіть здалеку чути аромати спецій та прянощів.

Коли бесіда завершується, настає кульмінація дня – прасад. Як сказала Ліламріта, це «бенкет любові». Жінка веде мене до виходу з храму і вказує на дзвоник над дверима, кажучи:

«Коли входиш і виходиш, треба подзвонити і поклонитися. Таким чином попереджаєш Крішну про свою появу чи намір піти»

Люди виходять на подвір’я, виносять ковдри та довгі пласти лінолеуму, щоб влаштувати імпровізований стіл на відкритому повітрі. Розставляють посуд для кількох страв. Жінки та чоловіки сідають за окремі «столи». Але спочатку підніс, на якому знаходяться маленькі піали із стравами, несуть до вівтаря, щоб їх спробував Крішна. Вже після цього їжею пригощають присутніх, запрошують і мене.

Прасад складається з декількох ситних страв. Спочатку приносять пісний борщ із сметаною. Потім – рис із пряним соусом. Далі подають «сабджи», або якщо простіше – індійське овочеве рагу. Наступна страва – «гауранга» – це картопля із кількома видами сиру, вершками, кінзою, вершковим маслом та багатьма спеціями.

На цьому основні страви завершуються, і настає час десерту. В якості солодкого – індійський пудинг із цікавою назвою «халава». Його готують з манної крупи, кількох видів горіхів, ізюму, обов’язково з додаванням різних спецій. До пудингу додають фрукти та виноград. Що ж, слід сказати, що відсутність м’яса у стравах жодним чином не зменшує їх смак та ситність. Піти від цих людей голодним просто неможливо.

Під час обіду усі спілкуються, обговорюють враження від страв, обмінюються побутовими проблемами, розповідають, хто що робив напередодні. Жінки діляться, як реагують їх родини, коли вони готували родичам такі страви.

Завершується день фінальною мантрою, а мені вже час іти на електричку. Я з усіма прощаюся та дякую за гостинність, Ліламріта допомагає мені зняти сарі. Я вже прямую до блакитних воріт, аж раптом жінка кличе мене і дає гілку жовтих квітів, як символ добрих побажань.

Із гілкою квітів я йду до залізниці, мені щастить – йти зовсім недовго, та й електричку доводиться чекати хвилин 20. Це остання зупинка у подорожі до зовсім іншого культурного світу, але для знайомства з ним мені навіть не довелося летіти на інший кінець континенту.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Славянск #новости #Донецкая область #Краматорск #культура #релігії #Індія #індуїзм #віра #традіції
Високі оцінки користувачів за Стиль викладу
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Оголошення
live comments feed...