Знайомство.
Я Ярослав, креативний продюсер та CMO у Gwara Media, що в Харкові. Подався на програму «JEP» для журналістів від MDF. Не будучи журналістом, мені пощастило і відібрали для участі в проєкті. Через деякий час, на основі моїх запитів, запропонували поїхати стажуватись до Слов’янська, в регіональне медіа 6262.com.ua.
Перші думки.
У перші хвилини, як мені тільки запропонували і сказали, що я поїду до Слов’янска, якщо чесно, я трішки «напрягся». Переживав через те, що це Донецька область, але поспілкувавшись із друзями, мій мозок трішки заспокоївся.
Одразу почав шукати собі житло та способи того, як добратись. Спитав усіх кого знаю зі Слов’янська або має знайомих з міста. Таким чином, ще у Харкові, я познайомився з декількома людьми, з якими домовився про екскурсію та навігацію по Слов’янську.
Доїхати до міста я вирішив на блаблакарі, це дорожче ніж електричка (про неї я дізнався лише після купівлі квитка), але доволі комфортно. А щодо житла, я спитав контактну особу, яку мені дали в JEP – Олександру, вона скинула декілька гарних варіантів квартир.
Спочатку я мешкався, сподівався знайти щось через друзів, але вже час підходив до від’їзду і потрібно було щось вирішувати. Взявся до пошуку дуже серйозно: обрав більше шести варіантів квартир, прописав тези для питань, зробив табличку та інші непотрібні речі. Непотрібні, бо зателефонувавши за першим оголошенням, без записів у своєму блокноті, я одразу обрав цю квартиру. Щодо цін, то це 250+ гривень за ніч.
Дорога.
Отже, дорога. Я сів у бус та ми поїхали. На блок-посту в мене вирішили взяти мої дані, номер телефону та ІМЕІ девайсу. Для мене це трішки було незрозумілим, але виконавши всі вимоги, ми поїхали далі. Дорога видалась спокійною і за дві години ми були в Слов’янську.
Заселення.
Доїхавши до міста, я зіткнувся з невеличкою проблемою – відсутність чітких позначень на мапі Эпл та 2гіс. Ця ситуація швидко знайшла своє рішення – завантажити Гугл-мапу, після цього одразу знайшов потрібну мені адресу.
Дуже швидко подивився квартиру, за декілька хвилин, поспілкувався з господарем, дізнався де магазини та площа, взяв ключі та почав заселення.
Вулиці.
Через декілька годин, як я відпочив та розклав свої речі, я пішов до вулиці. Несподівано для мене – площа була всього в п’яти хвилинах від мого будинку.
Ходячи містом, майже одразу відчув себе, як вдома, бо це такі самі «хрущевки», як в Харкові, на ХТЗ. Це такі самі двори, такі самі люди, схожі та знайомі назви магазинів. Не скажу, що архітектура мене якось захопила, але може я ще не знайшов цікаві для мене місця.
Перша прогулянка.
У перший день перебування в Слов’янську, мені не вдалося зустрітися зі знайомими, тому я пішов досліджувати центр міста самотужки. Можу сказати, що через мої стереотипи, я очікував чогось жахливого серед настрою людей. На щастя, це все було лише в моїй голові.
Місто виявилось доволі малим, у порівнянні з Харковом. Центральні вулиці я обійшов декілька разів за годину-дві.
Здивувався кількісті занедбаних будівель. Проте я люблю гуляти такими місцями, тому саме для мене це будуть цікаві відкриття.
Побачив декілька місць, де можна випити гарної кави. Знайшов для себе непоганий парк – Шовковичний, де доволі спокійно та чисто, недалеко від мого будинку.
День другий. Робочий.
Дійшовши до офісу 6262, я одразу познайомився з частиною колективу, журналістками, оператором та дизайнерами. Ми очертили цікаві для мене теми та через годину пішли знімати знаменитий в Слов’янську курорт. По дорозі, мені провели невеличку екскурсію з цікавими життєвими історіями.
Ми пройшлись занедбаним, зарослим радянським комплексом санаторієм та познімали його. Я не здивувався цьому місцю, бо в Харкові також багато гуляв такими спорудами, але в голові часто крутиться одна думка, – «Колись, тут було життя». І вона навіює якісь внутрішні хвилювання. Коли замислюєшся про щасливих людей, дітей, дорослих, котрі бігали вулицями та сміялись, ці голоса починають лунати в голові і саме це починає тиснути.
Дознімавши та обсудивши тему минулого цього санаторію, разом із оператором пішли знімати саме до пляжей і там зіткнулись з невеликою критикою. Ми підійшли до одного чоловіка та спитали, чи можна, щоб він потрапив до кадру для відео. Очікували «так» чи «ні», натомість чоловік почав на декілька хвилин нам розповідати, що ми взагалі немаємо права тут бути. Без суперечок, ми сказали «добре» та пішли далі своєю дорогою.
Перші висновки.
На перший погляд, місто мені не здалося якимось «ворожим» та люди «не такими», як я чомусь собі уявляв. Все так само, як у Харкові. Знайомі назви закладів та «хрущевки» навіюють розуміння, що не так і далеко я поїхав, до речі це всього 160 км від Харкова.
За перші дні мені вдалося дізнатись багато історій міста та його окремих мешканців, подивитись архітектуру та знайти місця для особистого відпочинку.
Через тиждень я напишу підбірки місць, де можна погуляти та що подивитись тим, хто вирішив приїхати з Харкова, або інших міст, до Слов’янська. На зв’язку.
Цей матеріал підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED
