Інтерв’ю

Головна редакторка

17:09, 17 вересня 2021 р.

"Повертатися з війни фізично легко, а морально - ні". Як у Центрі "Поруч" допомагають ветеранам АТО/ООС

Інтерв’ю

“Повертатися з війни не легко. Фізично легко, а морально, психологічно, ментально - ні. Бувало таке, що хлопці вдома у спальниках спали. Або коли кіт вночі стрибнув зі столу, під ліжко ховалися. І таких випадків дуже багато. Це по-різному може виглядати, але це наше життя. І справа не у тому, що хтось поганий, а хтось - хороший. Але це така людська психологія. У кожного різна”.

У центрі Краматорська по бульвару Машинобудівників у підвальному приміщенні багатоповерхівки, на стінах якої “котики-захисники” у вигляді графіті повідомляють про звільнення міста, заховався центр ветеранів АТО та їх сімей “Поруч”.

На сходах у приміщення мене зустрічає координаторка центру Яна Говядова. Вона спочатку була тут волонтеркою - займалася з дітьми і підлітками. Згодом втягнулася більше і стала керівницею проєкту.

Ми заходимо у затишне, зовсім маленьке, приміщення кав’ярні. Її організували вже після створення центру. Самі організатори називають це “соціальною кав’ярнею”. Там діє знижка ветеранам ООС, а доходи з цього бізнесу йдуть на комунальні послуги центру. Тут військові можуть зібратися, щоб просто поспілкуватися у колі однодумців. Одна людина сидить за стійкою біля баристи. У куточку - ще двоє. Ми повертаємо праворуч і заходимо у кабінет.

Там за столом сидить чоловік і щось клацає у ноутбуці.

- Це Роман, наш піар-менеджер і один із засновників центру. Він вам більше розкаже, - каже мені Яна.

Роман - колишній учасник АТО, переселенець з Луганщини сидить за ноутбуком у кабінеті Центру ветеранів АТО та їх сімей “Поруч”. Він був одним з тих, хто заснував цей центр. А зараз, активно жестикулюючи, дуже емоційно розповідає, чому вони разом з іншими небайдужими були вимушені зробити це.

Як ветерани стали “Поруч”

Сам проєкт Центру “Поруч” є ініціативою ГО “Союз ветеранів АТО Донбасу”. Саме її представники і стояли за створенням ідеї.

- У 2015 році, коли вже почали повертатися на Донеччину перші після мобілізації хлопці з АТО, зрозуміли, що треба гуртуватися. Тим більше, що багато хто з них були переселенцями. Покинули свої домівки, пішли на війну, повернулися з війни, а повертатися куди? Ну от - нове місто, нові знайомі, нові заняття. І почали гуртуватися, - згадує Роман.

Союз ветеранів АТО Донбасу тоді і з’явився - у 2015 році, разом із першими демобілізованими військовими, які мали адаптуватися до цивільного життя.

Вже на початку 2016 року перед учасниками організації постало питання про розвиток і проєкти, які треба реалізовувати у життя - допомагати собі, оточуючим, побратимам. Через знайомства і колишніх військових вийшли на організацію з Києва - «STUDENA».

«STUDENA» - це неприбуткова організація, яку створили у 2015 році. З самого початку вони почали займатися втіленням проєктів із захисту прав людини та розбудови громадянської свідомості.

У 2016 році вони почали реалізовувати проєкт психосоціальної підтримки ветеранів та їх родин. І хоч цільовим містом став Київ, але до нього додався і Краматорськ.

Так, у квітні 2016 року з’явився Центр ветеранів АТО та їх сімей “Поруч”. Тоді він мав назву “Центр психосоціальної підтримки ветеранів АТО та їх сімей”.

Назва “Поруч” з'явилася у Центру з самого початку. Слово “поруч” - коротке і містке.

- Тоді було багато серед нас, ну і я у тому числі, переселенців. Тобто, людей, яким окрім того, що потрібна якась підтримка після безпосередньо повернення з війни, а також і взагалі підтримка. Нове місце, нові люди, якось з роботою розібратися...І таке з’явилося слово - “Поруч”.

Насправді, у створення Центру ветеранів вклалася ціла група людей. Хтось - фінансово, хтось - ідейно, хтось - морально, а хтось - фізично. Не всі з них були безпосередньо військовими. Серед засновників є й активісти, й волонтери. Роман називає це все “синергією людей, яким не байдуже”. Усі, хто мав бажання і можливість долучитися до процесу - долучалися.

Літо-осінь 2016 року - це час, коли багато хлопців і дівчат почали повертатися з війни. І найголовнішим на той час напрямком роботи для Центру стало безболісне повернення ветеранів до цивільного життя. Це завдання стоїть і зараз, але у ті роки люди, які тільки повернулися з війни, потребували особливої підтримки.

- Навіть ми, добровольці, коли йшли, не дуже розуміли, що на нас очікує попереду. У які рода військ ми потрапимо, що взагалі буде? Але разом з тим, ми були хоч трошки вмотивовані, тому подальші події більш-менш переносилися адекватно. Уявіть, лікаря, працівника заводу, офіс-менеджера посадили в окоп і почався обстріл з міномету. Вони ж не бачили цього ніколи. Так, їх в “учєбкє” вчили, що може бути мінометний обстріл і це до чорта страшно, але для пересічної людини це величезний стрес. Потім деяким людям потрібна навіть допомога психолога. Коли людина кожен день переносить цей стрес протягом якогось відрізку часу, у голові щось трошки змінюється. І тому… Повертатися не легко, - зітхає Роман, - Фізично легко, а морально, психологічно, ментально - ні. Бувало таке, що хлопці вдома у спальниках спали. Або коли кіт вночі стрибнув зі столу, під ліжко ховалися. І таких випадків дуже багато. Це по-різному може виглядати, але це наше життя. І справа не у тому, що хтось поганий, а хто - хороший. Така людська психологія.

Людей, які поверталися з війни додому у Краматорськ, Слов’янськ, Дружківку, Костянтинівку, намагалися максимально залучити до цивільного і громадського життя. Про сам центр “Поруч” розповідали через знайомих, соцмережі, ЗМІ.

Працюючи з іншими ветеранами, колишні військові допомагали і самим собі. Вони разом працювали, вчилися, спілкувалися.

“Допомагаючи іншим, ми допомагали собі. Ми самі себе соціалізовували”.

З самого початку у Центрі працювали психолог та юрист. Цей відсік діяльності був чи не найголовнішим для тих, хто тільки повернувся з війни. І якщо з юристом і його консультацією все зрозуміло, то психологу довелося немало попрацювати перед тим, як люди йому почали довіряти. На жаль, у нашому суспільстві не прийнято розповідати про те, що людина звертається за психологічною допомогою. Організаторам Центру на власному прикладі довелося показувати, що робота зі спеціалістом - це нормально, це корисно.

Пізніше куратори пройшли курси самопідтримки та самодопомоги для ветеранів. Це дало розуміння того, як працювати з людьми. Один одного підтримували як могли.

З самого початку у Центрі працювало 4 напрямки:

Ветеран - Ветеран
Ветеран - Громада
Ветеран - Родина
Ветеран - Бізнес

Усі заходи, які тут проходять, є безкоштовними.

Перший Центр ветеранів АТО “Поруч” знаходився у приміщенні по вулиці Марата. Оренду за нього виходило платити з тих коштів, які надійшли по гранту. І якщо після закінчення гранту психологи, тренери, юристи могли працювати на волонтерських засадах далі, то питання оренди приміщення стало гостро.

Коли закінчилося фінансування, довелося шукати більш вигідне розташування.

Вирішення прийшло несподівано. Один з активістів запропонував своє власне підвальне приміщення. Його він віддав безкоштовно. Це і стало тим самим Центром, у якому ми почали записувати інтерв’ю.

Треба зазначити, що з самого початку приміщення було типовим підвалом - без ремонту, кімнат і меблів. Оснащувати і оздоблювати його взялися власними силами. Для того, щоб сплачувати комунальні послуги Центру ветеранів, колишні військовослужбовці відкрили соціальну кав’ярню з аналогічною назвою.

З моменту відкриття і до переїзду у нове приміщення Центр “Поруч” встиг допомогти більш ніж тисячі колишніх військовослужбовців, які до них зверталися.

Як допомагали сім’ям ветеранів

Центр працював не лише для ветеранів АТО/ООС, але і для їх сімей.

- Уявіть собі, окрім самих ветеранів, були ще і їх родини. Мало того, що поки вони воювали, жінки їх чекали з дітьми, ладналися з цим всім. А потім ще й стресняк, коли він повернувся з війни, бо у нього там щось в голові змінилося. Одразу була ідея і спрямованість саме на роботу з родинами, - додає Роман.

Окрім гуртування військових у Центрі, “Поруч” почали піклуватися ще й за їх родини. Створили для сімей, які залишилися у схожих життєвих обставинах, місце для вільного спілкування, місце підтримки і турботи.

Також важливим було не просто підтримання родини ветеранів як окремої ланки, але і допомога їм зберегти стосунки.

- Довгий час люди не жили разом. У них в родині змінюються ролі, деякі погляди. І взагалі іноді треба знайомитись один з одним по-новому, - розказує Яна.

Загалом заходи з підтримки родин ветеранів стали ледь не наймасштабнішими, адже охоплювали більше людей і були більш різноманітними. В рамках цього проводилися і проводяться мовні курси, підготовка до ЗНО, англійська для дорослих і дітей, сімейні поїздки, сімейні зустрічі і свята, дитячі розвивальні групи, заняття з підлітками, проходить курс “Позитивного Батьківства”, а ще проводять час від часу танцювальні заняття.

Сучасний центр ветеранів. Як зараз допомагають учасникам АТО/ООС

Звертатися до Центру ветеранів можуть усі, хто цього потребує. Дехто пише на сторінку у фейсбук, хтось зв’язується з організаторами по телефону (066 936 4521), хтось одразу приходить за адресою (Машинобудівників, 20, Краматорськ). Зазвичай люди туди приходять зі вже сформованим запитом: юридична консультація чи завдання для дітей, бажання вивчити англійську чи отримати консультацію, як відкрити власний бізнес.

Як розказує Яна, найважче виходить із психологічною допомогою, бо чоловіки, вважаючи себе сильними, відмовляються визнавати психологічні проблеми.

“Я і сам справлюсь, я не хворий”.

Саме тому у Центрі “Поруч” проводять заходи, на які окремо запрошують психолога і знайомлять їх у ненав'язливій формі. Поспілкувавшись заздалегідь, люди вже можуть вирішити для себе, чи дійсно їм не потрібна психологічна допомога.

Ще одним важливим завданням стоїть інтеграція ветерана у суспільство. Для цього створили проєкт “Рівний рівному”, він має на меті зруйнувати стереотипи про ветеранів, вивести їх до людей, побороти ізольованість.

До того ж ще одним цікавим і корисним нововведенням для колишніх військових стала адреналінотерапія. Це екстремальні заходи, які допомагають людям виплеснути адреналін екологічно. Наприклад, зараз збирають групу ветеранів для походу в гори. Також в межах адреналінотерапії людей запрошують на скелелазіння, сплави на воді та інше. Але є єдина умова - якщо усі попередні послуги могли отримати як колишні АТОвці, так і їх сім’ї, то адреналінотерапія доступна лише для ветеранів.

За весь час існування Центр “Поруч” збагатився корисними знайомствами і контактами. І часто, якщо вони самі не можуть допомогти у запиті ветеранів, то можуть знайти тих, хто допоможе. У цьому і полягає головна цінність гуртування.

Наразі в Україні діє два Центри ветеранів АТО. Один - у Краматорську, другий - у Покровську. Засновники планують залучити також Маріуполь та Луганську область.