17:18, 2 листопада 2023 р.
"Для людей з Бахмута Слов’янськ - рай і спокій", - як у Слов’янську живуть переселенці з інших міст
Попри те, що Слов’янськ вважається прифронтовим містом, а частина місцевих жителів покинули свої домівки, сюди перебралися переселенці з міст, які окупували російські війська, або де безпосередньо ведуться активні бойові дії.
Наразі у Слов’янську проживає близько 4 тисяч переселенців.
Чому вони обрали для життя Слов’янськ і що саме роблять у місті? Ми поспілкувалися з декількома з них.
Світлана з Бахмута
Світлана до повномасштабного вторгнення жила у Бахмуті. Коли у місті стало небезпечно, вона разом із важкохворою мамою виїхали у Миргород. Там вони винаймали житло і прожили певний час. На жаль, після усіх перенесених хвороб та операцій мама Світлани померла, а жінка залишилася сама в чужому місті.
У той момент знайома Світлани запросила її у Слов’янськ. Вона сама жила у селищі Билбасівка і для Світлани знайшлося житло, за яке вона сплачує лише комунальні послуги.
“Тут запропонували будинок за комуналку. Та і до рідних місць поближче”, - каже Світлана.
Жінка не стала ставити життя на паузу. У Слов’янську вона познайомилася з новими людьми. Тут їй багато допомагають - вона дізнається інформацію в інтернеті, та і сусіди радо відкликаються на її прохання.
Але і з земляками з Бахмута переселенка підтримує стосунки:
“Ділимося новинами, біль і втрати у нас одні, підтримуємо морально один одного. Періодично депресія нападає”.
У Билбасівці Світлана раз на місяць отримує гуманітарну допомогу. Зараз оформилася у Центрі зайнятості - сподівається швидше знайти роботу.
Про головну проблему переселенців каже впевнено - це втрата власного житла.
“Ми фактично бомжі з пропискою”, - пояснює жінка.
У прифронтовому Слов’янську Світлана не почувається у безпеці, але якщо бути чесною, то в Україні вона ніде не почувається у безпеці.
“Хіба що на Луну летіти”, - жартує переселенка.
Попри все сподівається і вірить у краще.
Микола Іванович з Бахмута
Микола Іванович з дружиною Тетяною майже рік повномасштабної війни залишалися в Бахмуті. І він, і вона працювали у місцевому будинку культури. Він викладав образотворче мистецтво, а вона була костюмером.
Коли роботи не стало, подружжя допомагало людям. У їхньому БК роздавали безкоштовний хліб тим, хто цього потребує. Вони до останнього залишалися у місті, але коли під загрозою опинилося життя, вирішили виїхати.
Біля Бахмута у селищі також жила мати Миколи. Їй 88 років.
Подружжя підійшло до волонтерів, які організовували евакуацію. Так їх відвезли у Слов’янськ. На перший час усіх переселенців залишали у приміщенні однієї з лікарень.
Наступного дня Микола Іванович з дружиною попросили забрати і маму. У жінки вже був розбитий обстрілами сарай. Усі разом вони повернулися у Слов’янськ і вирішували, як продовжувати життя тут.
Десь через місяць сім’я дізналася, що і їхній дім вже розбитий. Усі вони залишилися без житла.
"Ми з дружиною Тетяною працювали в "Домі культури" до останнього, хліб привозили людям. Так співпало, що хліб не стали возити. Це 16-18 лютого було цього року. Дороги вже прострілювалися. Ми свою місію виконали у місті. І виїхали".
Після перебування у лікарні, через декілька днів, сім’я почала винаймати дві кімнати. Що вони будуть робити далі - поки не знають.
"У нашому віці знайти б вже якесь помешкання. Поки на роздоріжджі".
Микола та Тетяна - пенсіонери, але продовжують працювати. Не захотіли сидіти на місці, тому самі знайшли собі заняття.
Так як Микола Іванович викладам образотворче мистецтво в Бахмуті, то він і в Слов’янську вирішив вчити дітей. Він почав співпрацювати з організацією "Слов’янська Мрія". І Тетяна веде тут "світ творчості" для діток. Це волонтерство, але воно приносить задоволення переселенцям. Вони відчувають себе задіяними у життя міста.
Близько півроку допомоги від держави не було. Десь тільки через 5 місяців вони отримали її вперше. До того шукали самі - в інтернеті, або через знайомих. Потім і Червоний Хрест допоміг, і інші благодійні організації долучилися. Але все треба шукати самостійно - в основному, через інтернет, що для пенсіонерів - не дуже зручно.
"Перші місяці скрутно було. У соцзахисті сказали, що тільки від держави допомога є, а іншу - шукайте самі. Для всього інтернет треба. У Бахмуті також були переселенці - їх одягали, взували, там було багато гуманітарної допомоги. У Слов’янську - не дуже".
У Слов’янську подружжя зустрічає й інших бахмутян. Тетяна Миколаївна зібрала групу - "Бахмутська мрія". Туди увійшли близько 20 сімей з Бахмута, які зараз живуть у Слов’янську. Вони допомагають один одному.
Окрім того, коли переселенці звернулись у Слов’янську “Мрію”, ті також допомогли. Збирали людей - бахмутян і роздавали їм допомогу. Виходить так, що переселенці з Бахмута допомагають один одному.
З безпекою у Слов’янську, звичайно, набагато краще, ніж у Бахмуті, - каже Микола. Його мама через проблеми зі слухом взагалі не чує вибухів.
Для пенсіонерів після Бахмута Слов'янськ - вже майже безпечне місто. Але забувати про те, що місто недалеко від фронту - не варто.
"Для людей з Бахмута Слов’янськ - рай і спокій. Хоча у місті теж є руйнування і теж прилітає, але у порівнянні - зовсім інше".
А ось мешканці Слов’янська також сумують за своїм рідним містом. Переселенка зі Слов’янська, школярка Катерина Гончаренко написала вірш про рідне місто:
Слов’янськ
Слов’янську! Ти є і будеш у моєму серці.
Я вічно пам'ятатиму тебе
Таким, яким ти був раніше,
Ще до війни: цікавим , загадковим.
Дитинство ти подарував мені.
Не зможу я ніщо так полюбити,
Як теплі дні, проведені в Донеччині моїй.
Ті дні ніколи не забуду,
Коли я їздила малою із сім'єю
На пляж, на "голубі"…
Я буду пам’ятати школу,
Яка ще не пошкоджена була.
Я дякую тобі, що виростив в мені людину,
Таку, яка не ділить Україну,
Людину, яка має своє «я»,
Таку, яка незламна силою свойого духу.
Я дякую за все, Слов'янську рідний мій!
Читайте:
Підписуйтеся на наші оновлення у Viber (новости Славянска)
Слідкуйте за нами в Instagram
Та телеграм: https://t.me/news6262
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Спецтема
"Це не про логіку, а про відчуття". Як дружини військових їздять до коханих "на війну" (Київ-Німеччина-війна) З автобуса відразу в РАЦС. Як дружини військових їздять до коханих "на війну" ( Слов’янськ - Естонія - Харків) “Здається, що ти найсамотніша людина на світі”. Як сім’ї військових переживають свята
Спецтема
Це історії людей, які не зважаючи ні на що, продовжують робити свою справу. Волонтери, військові, батьки, вчителі, медики, комунальники. Професія, стать, вік - це все не має значення.
Головним залишається одне - людина має щалишатись людиною.
Усі вони - незламні українці, історії яких мають бути почуті.
Останні новини
16:15
Вчора
14:37
Вчора
ТОП новини
Спецтема
Оголошення
09:20, Вчора
18:52, 7 грудня
10
07:32, 10 грудня
09:24, 29 листопада
19
09:20, Вчора
live comments feed...
Коментарі