Як в Україні на законодавчому рівні борються з фейками та дезінформацією

Україна вже довгий час веде активну боротьбу з фейками та дезінформацією, у контексті російської збройної агресії з російськими ІПСО та фейками у нашій державі впроваджують законодавчі ініціативи та санкційні механізми. У цьому матеріалі журналісти 6262 розбирались у тому, як в Україні на законодавчому рівні борються з фейками та дезінформацією.

Коментарі щодо ситуації журналістам 6262 надав адвокат, медіа юрист, який працює з ГО "Платформа прав людини" Євген Воробйов.

І найбільшою проблемою на даний момент, вважає юрист, є те, що українське законодавство не має законодавчого визначення поняттю “дезінформація”. Відсутня пряма відповідальність за дезінформацію зрештою унеможливлює притягнення до відповідальності осіб винних за такі дії. Попри це, відсутність терміну "дезінформація" не є перешкодою для розгляду таких порушень.

Питання щодо відповідальності за поширення неправдивої (недостовірної) інформації постійно змінюються. В Україні активно працюють над тим, аби вдосконалити механізм. І першою чергою йдеться про Закони, що стосуються медіа.

У 2019 році на обговорення винесли запропонований Мінкультом законопроєкт "Про протидію дезінформації". 

Його тоді розкритикували, і одні з опасінь стосувалися того, що це може негативно вплинути на роботу українських ЗМІ і призвести до "непотрібних обмежень". 

"Нинішній проект закону про дезінформацію не відповідає міжнародним стандартам прав людини, може підривати свободу ЗМІ та призвести до само-цензури.

Спроба запровадити кримінальну відповідальність за розповсюдження дезінформації може призвести до переслідування журналістів просто за те, що вони виконують свою роботу. Більше того, влада має утриматися від створення органів, відповідальних за моніторинг та фільтрування контенту. 

Боротися з дезінформацію та фейками необхідно, але не за рахунок обмеження свободи медіа", - заявили тоді представники Моніторингової місії ООН з прав людини.

Окремими проблемами законопроєкту були недосконалість термінології, плутанина з уповноваженими органами держави, правова невизначеність тощо.

Проте, цей законопроєкт так і не перетворився на Закон.

Говорячи про боротьбу з дезінформацією, можна згадати і про санкції, які РНБО та президенти України ввели проти деяких українських та іноземних ресурсів.

Наприклад, у 2017 році укразом президента про введення в дію рішення РНБО України від 28 квітня 2017 року заблокували інтернет-провайдерами доступу до вебресурсів інтернет-компаній ВКонтакте, Однокласники, "Mail.ru", "Яндекс", "Лабораторія Касперського", "Dr.Web", офіційного дистриб'ютора "1С" на території України тощо строком на 3 роки. У 2020 році ці санкції продовжили.

У 2021 році, наприклад, ввели санкції проти народного депутата ОПЗЖ Тараса Козака і, відповідно, заблокували телеканали, які йому підпорядковувались. Тоді, у 2021 році, заблокували канали "112 Україна", NewsOne і ZIK. Санкції ввели терміном на 5 років.

Багато хто тоді обурився таким рішенням і називав його "наступом на свободу слова". Президент назвав рішення про введення санкцій боротьбою за правду. Сам Зеленський тоді зазначив, що заблоковані канали займалися пропагандою і фінансувалися країною-агресором. 

У 2024 році Кабінет Міністрів ухвалив рішення про заборону використання програмного забезпечення та електронних ресурсів, пов’язаних із країнами, на які поширюються санкції. 

"Це рішення допоможе посилити захист кіберпростору України від загроз із боку росії та її союзників", - повідомили в Міністерстві цифрової трансформації України.

Також йдеться про блокування сайтів та сервісів, які загрожують нацбезпеці України. Їх визначатиме РНБО.

У 2023 році Рада розглядала можливість ввести кримінальну відповідальність за використання фейкових акаунтів і сторінок у соціальних мережах, на яких поширюють недостовірну інформацію, що загрожує національній безпеці України. Тоді був створений  законопроєкт № 9223. У 2024 році проект Закону зняли з розгляду.

При цьому в Україні дійсно передбачена адміністративна або кримінальна відповідальність за поширення фейків. Поширення недостовірної, неправдивої інформації забороняється низкою законів, від Цивільного кодексу України і до Законів України. 

Кримінальний кодекс України та ЗУ "Про медіа" містять заборони на поширення недостовірного контенту, а також так званого "шкідливого" контенту, який в загальному розумінні містить елементи дезінформації. Говорячи про заборони, варто згадати, що окремий розділ Закону стосується пропаганди держави-агресора

"Так, суб’єктам у сфері медіа заборонено поширювати інформацію передбачену ст.ст. 36, 42, 119 ЗУ "Про медіа". 

Ст. 119 ЗУ "Про медіа" забороняє інформацію, що висвітлює збройну агресію проти України як внутрішній конфлікт, громадянський конфлікт чи громадянську війну, якщо наслідком цього є розпалювання ворожнечі чи ненависті або заклики до насильницької зміни, повалення конституційного ладу чи порушення територіальної цілісності, недостовірні матеріали щодо збройної агресії та діянь держави-агресора (держави-окупанта), її посадових осіб, осіб та організацій, що контролюються державою-агресором (державою-окупантом).

Ст. 36 ЗУ "Про медіа" передбачає 14 пунктів забороненої інформації, до яких входять: висловлювання, що розпалюють ненависть, ворожнечу чи жорстокість до окремих осіб чи груп осіб за ознакою етнічного чи соціального походження, громадянства, національності, раси, релігії та вірувань, віку, статі, сексуальної орієнтації, ґендерної ідентичності, інвалідності, пропаганду або заклики до тероризму та терористичних актів, інформацію, що виправдовує чи схвалює такі дії, інформацію, що заперечує або виправдовує злочинний характер комуністичного тоталітарних режимів, інформацію, що заперечує або ставить під сумнів існування українського народу тощо.

За порушення вимог згаданих статей ЗУ «Про медіа» передбачено до суб’єктів у сфері медіа переважно застосовують штраф, який накладає Національна рада з питань телебачення та радіомовлення”, - пояснює Євген Воробйов. 

Говорячи про публікацію неправдивої інформації, варто згадати і про "Право на відповідь та спростування". Так, у ст. 43 йдеться про те, що особа, яка вважає, що щодо неї було поширено відомості, які не відповідають дійсності або які були викладені неправдиво (неповно або неточно), та принижують її честь, гідність чи ділову репутацію, має право вимагати спростування недостовірної інформації або реалізації права на відповідь.

"Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію", - йдеться у статті.

***

Ще у 2020 році в ІМІ писали про те, що в Україні вже є законодавство і механізми щодо протидії дезінформації. 

"Насправді чинне законодавство України передбачає реагування на поширення дезінформації, просто не використовує самого слова "дезінформація". Проте в законодавстві прописано процедури реагування на поширення неправдивої і недостовірної інформації. Причому реагування розділено на три рівні, залежно від ступеня суспільної небезпеки поширення такої інформації", - говориться у статті.

Йдеться про цивільно-правову відповідальність, адміністративну відповідальність та кримінальну відповідальність.

Навіть у Конституції України одна зі статей стосується захисту даних:

"Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації", - стаття 32 конституції України.

Говорячи про адаптацію до нових умов в Україні, не можна не згадати, що нещодавно в Сухопутних військах ЗСУ пролунала заява про те, що за спекуляції, викривлення інформації, або прямі звинувачення законних дій військових формувань в Україні, на людей можуть бути відкриті кримінальні провадження.

"Нагадаємо, що будь-які викривлення та маніпулятивні тлумачення вимог чинного законодавства України відносно мобілізаційних заходів чи поширення не правдивої (компрометуючої) інформації, спрямованих на підрив безпекових заходів держави в цілому, надання будь-яких оціночних суджень без чіткої їх аргументації і достовірних фактів та їх поширення через різноманітні канали (особливо Інтернет-медіа) з корисливою метою (умислом) слугують лише одній єдиній меті – підривати довіру суспільства до державних інституцій та Сил оборони України в цілому", - пишуть в ЗСУ.

Є стаття Кримінального кодексу України (стаття 111-1). Ухвалена в 2022 році, ця стаття передбачає кримінальну відповідальність за поширення фейкових новин про Збройні Сили України та інші військові формування. Покарання залежить від наслідків дезінформації та ступеня її впливу.

Представник Кіберполіції Тарас Мочернюк журналістам 6262 розказав про те, що в Кримінальному кодексі України також є Стаття 259 про завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності. Це теж стосується боротьби з дезінформацією чи російськими фейками.

“Завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками, - карається позбавленням волі на строк від двох до шести років”, - Кримінальний Кодекс України, стаття 259.

Стаття 173-1 Кримінального кодексу України стосується покарання за поширення неправдивих чуток. Поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку, тягне за собою накладення штрафу від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти процентів заробітку.

Йдеться про адміністративну відповідальність у вигляді накладення штрафу у розмірі від 170 до 255 гривень.

Кримінальний кодекс України містить 14 статей, які фактично спрямовані, або можуть бути спрямовані на боротьбу із "шкідливим" контентом, зокрема мова йде про ст. ст. 109, 110, 111, 111-1, 114-1,  114-2 КК, 161,  2582, 295, 300, 4351, 436, 4361, ст. 4362 КК України, - додає юрист.

"Кожна стаття має свій склад кримінального правопорушення, за яке винна особа може понести кримінальну відповідальність. Попередженням, виявленням, розкриття та притягнення до кримінальної відповідальності переважно займається СБУ, однак за деякими статтями можуть здійснювати згадані заходи і органи національної поліції". 

Окрім того, в Україні з 2021 року працює Центр протидії дезінформації. Це робочий орган Ради національної безпеки і оборони України. 

На своїх сторінках там публікують аналітику, що стосується боротьби з дезінформацією, а також на офіційному рівні спростовують фейки, які росія часто запускає в інформаційний простір. 

Існують і реальні приклади, коли громадську організацію оштрафували за дезінформацією. Цим кейсом поділився із нашими журналістами юрист Євген Воробйов:

"Мені відомий один факт боротьби із так званою дезінформацією, яку поширювала Громадська організація "Громадянський рух "Всі разом!"https://webportal.nrada.gov.ua/wp-content/uploads/2024/03/R-2024-00624.pdf. За що було застосовано Нацрадою припис, оскільки діяло обмеження на застосування штрафу до 31.03.2024"

Розглядають в Україні також і досвід ЄС. Зокрема розглядають варіанти використання технологій моніторингу інформації. Так, наприклад, в Україні розглядали європейський закон про цифрові послуги.

Там прописані правила, які мають на меті підвищити безпеку користувачів в Інтернеті на території Європейського Союзу, підтримати боротьбу з незаконним контентом в Інтернеті та уточнити модерацію контенту. 

Серед пунктів, які розглядають:

• протидія незаконному контенту,

• захист неповнолітніх,

• надання користувачам інформації про рекламу,

• спрощення подання скарг тощо.

***

Проблема залишається у соціальних мережах, де існує можливість ведення анонімних каналів. Авторів та власників цих каналів дуже важко виявити, а отже і притягнути до відповідальності у випадку, якщо там публікують фейкову інформацію. Хоча і цим зараз активно займається кіберполіція. 

Україна продовжує вдосконалювати законодавство, зміцнювати інституції та впроваджувати сучасні технології для протидії дезінформації. Однак цього недостатньо без активної участі громадян. Усвідомлене споживання інформації, критичне мислення та підтримка незалежних медіа — ключові складові інформаційної безпеки.

Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.