Соціальна працівниця Інна Чечун через щемливий вірш передала біль і надію тисяч земляків. Це історія про любов до рідного міста, яка долає кілометри й обстріли.
Кажуть, коли говорять гармати, музи мовчать. Але Слов’янськ спростовує це правило. Поки місто тримає оборону, його голос звучить у віршах тих, хто змушений був поїхати, але серцем залишився вдома.
Цей вірш до редакції 6262 надіслала його авторка вірша - Інна Чечун. Інні 39 років, вона — соціальний працівник, людина, чия професія — допомагати іншим. Зараз вона має статус ВПО і мешкає в іншому місті, але кожне слово її вірша поряд з рідним Слов’янськом.
***
Я молю тебе Боже
Вбережи моє місто!
Від непроханих гостей,
Від ракет та вогню.
Збережи усе цілим,
Всі дома, як намисто,
І озер синю гладь -
Усе те що люблю!
Нехай квітнуть троянди
У нас серед міста,
Наповнюють повітря
Ароматом духмяним.
Зеленіють каштани
І на вулицях чистих
Усміхаючись щиро
Гуляють слов'яни.
Поверни всіх додому,
Бо розбіглись по світу.
Відчуваємо втому
І безмежність жалю...
Сяють бані церков
В променистому світлі...
Вбережи моє місто,
Тебе, Боже, молю.
Якщо війна відкрила у вас хист до слова, і ви теж лікуєте тугу за домом через вірші, есеї чи роздуми — не тримайте їх у шухляді. Поділіться своїми почуттями з містом!
Надсилайте свою творчість нам на редакційну пошту: news@6262.com.ua, або діліться з нами у соцмережах Facebook, Instagram, Telegram, Viber
Читайте також: До Дня вишиванки у Слов’янську створюють особливу сорочку з льону