Сьогодні християни святкують день Івана Купала

За православним календарем 7 липня церква відзначає Різдво Івана Хрестителя. У східних слов'ян і народів Прибалтики це свято за часом збігалось із язичницьким святом літнього сонцестояння, тому з’явилася ще одна назва - Івана Купала.

Впродовж віків Церква намагалася всіляко боротися і викорінювати дикі язичницькі звичаї, але це виявилося не такою вже й легкою справою. До наших днів дійшли його головні атрибути, які, щоправда, з плином часу втратили свій прадавній смисл і набули радше казково-романтичного наповнення – це і стрибки через багаття, яке є символом Сонця, і плетіння та пускання за водою віночків зі свічками, і оповіді про чар-квітку папороті.

У слов’янських народів з часів язичництва на початку липня (в кінці червня) був день літнього сонцестояння. В цей день відзначали свято сонця, плодів та врожаю. За народними уявленнями, цього дня сонце має особливу життєдайну силу, а після сходу сонця вода набуває чудодійних властивостей, оскільки воно в цій воді викупалося. Тому вважається, що надзвичайно корисно викупатися вночі перед Купалом або рано-вранці в річці або навіть у росі — це додає здоров'я та краси.

Слід відзначити, що нинішнє святкування мало чим відрізняється від середньовічного. Так само палять багаття, стрибають через нього або через кропиву (засіб магічного очищення), вшановують зілля і хліб. Якщо у середні віки приготування кваші, випечення хліба й урочисте поїдання їх на краю житнього поля сприймалося як пережитки жертв поганським богам, то наприкінціXIXі уXXстолітті цей зв’язок уже не був таким очевидним. Застілля на межі присвячувалося Івану Хрестителю (у народі — Іванові Купайлу), якого вважали покровителем хліборобів. При цьому, наваривши вареників із сиром, символічно починали жнива. Навіть якщо озимина ще не достигала, брали серп і зжинали хоч один сніп, співаючи: «Господи, благослови!». Таке взаємопроникнення дохристиянського і християнського взагалі притаманне українській народній обрядовості, а в Троїцько-Купальському циклі воно набуває цілісності й органічності.

Існує легенда, що цієї чарівної ночі рівно опівночі розпускається вогненна квітка папороті. Вважається, що той, хто цю квітку побачить, знайде старовинний скарб, а той, хто її зірве, почне розуміти мову тварин і птахів. Старі люди кажуть, що зірвати цю квітку майже неможливо — таке нетривале її життя, але якщо вже це вдасться, то слід підкинути її в повітря — вона впаде прямо на те місце, де закопаний скарб. Можливо, ця легенда виникла тому, що ніхто ніколи не бачив квітку папороті, а це зумовило наділення рослини загадковими властивостями.