«Ми просто залишили зруйноване Луганське летовище, бо необхідності тримати його далі не було»

Війна в Україні це не чиясь помилка, не громадянське протистояння. Це свідома агресія сусідньої держави, де панують імперські амбіції, результат рішень прийнятих військово-політичним керівництвом РФ. Людські жертви, зокрема в ході оборони Луганського аеропорту – наслідок дій російських окупаційних військ, їх посібників з числа незаконних збройних формувань, приватних військових компаній та звичайних найманців.

Про події які відбувалися в аеропорту та навколо нього розповів Герой України генерал-майор Андрій Ковальчук, який навесні-влітку 2014 року був начальником штабу 80-ї окремої аеромобільної бригади та у різні періоди керував обороною Луганського аеропорту і виконував бойові завдання внайнебезпечніших місцях району АТО. При прориві до оточеного Луганського аеропорту зазнав важкого поранення та відмовившись від евакуації, до останнього дня командував обороною летовища. Під його керівництвом десантники знищили до 200 одиниць техніки бойовиків, регулярних військ Російської Федерації та до 400 вояків противника, звільнили чимало окупованих населених пунктів Донецької та Луганської областей

— Ротна тактична група під моїм керівництвом (на той час я був начальником штабу бригади) здійснила марш наДонбас, аби взяти під охорону Міжнародний аеропорт «Луганськ». Одна збудівель була зайнята ворогом, проте після нашого заходу сепаратисти втекли. Мивзяли під контроль периметр тавиставили бойові пости. Налетовище певний час щесідали чартерні рейси,— пригадує полковник Андрій Ковальчук.

У зв’язку зі складною обстановкою Андрія Ковальчука, разом із підрозділом, було викликано під окупований бойовиками Слов’янськ, де його батальйонна тактична група тапідрозділи 25-ї повітрянодесантної бригади звільнили Миколаївку, а згодом і сам Слов’янськ. Потім вони знову здійснили рейд, але вже для розблокування Луганського аеропорту.

—Напрорив мипішли двома рейдовими загонами. Одним командувавя, другим— заступник комбрига полковник Володимир Шворак. Для посилення десантної БТГр їй були придані танкова тагірсько-піхотна роти з1-ї отбр та128-ї огпбр. Проривалися збоєм. Подолавши близько 40кілометрів, вийшли наоколиці Луганська.

Українських вояків увесь час накривала ворожа артилерія. Намосту підбили головний БТР. Колона немогла рухатися, анавкруги йшов бій. Рятувалоте, щодорога пролягала між пагорбів. Необхідно було якнайшвидше йти напрорив. Ковальчук наказав танкістам скинути палаючий БТР змоста.

—Щойно мипішли вперед, якворожий снаряд розірвав наш ЗІЛ, уньому тоді згоріли чотири десантники... Саме тоді мене йпоранило. Куля7,62мм влетіла вплече зіспини. Перше відчуття— ніби удар молотом. Думав, щовідірвало руку. Дивлюся: все намісці, навіть пальці начебто працюють.

Українські бійці прорвалися збоєм, але коридор пробити їмтоді невдалося...

Ваеропорту військові медики надали пораненому офіцеру першу медичну допомогу. Незважаючи навимоги керівника сектору, полковник Ковальчук відмовився від евакуації іпродовжив виконувати бойові завдання зоборони летовища.

Через тиждень урейд для прориву оточення пішла інша наша БТГр, агрупа полковника Ковальчука заеропорту вийшла їйназустріч. Постало питання щодо відбиття Георгіївки, девбойовиків був основний вузол оборони. Уподальшому спільно зпідрозділами 24-ї омбр табатальйоном «Айдар» було звільнено Лутугіно таКруглик. Таким чином, був прокладений коридор від Георгіївки доаеропорту.

Хоча аеропорт був повністю заблокований і оточений (вода, продукти, боєприпаси постачались вже літаками – часто парашутним способом), за цей час додатково було перекинуто літаками ще дві роти (розвідувальну роту і 3-ю аеромобільну роту 80-ї бригади). Далі доставили туди й інші підрозділи, зокрема, зведену роту 25-ї окремої повітрянодесантної бригади, інженерно-саперну роту і частину розвідувальної роти 1-ї окремої танкової бригади. Тобто, там уже було таке невеличке угрупування, яке продовжували нарощувати щоб при сприятливих умовах використати для повного оточення Луганська. Тоді на порядку денному стояло одне питання – розблокувати аеропорт і розширити кільце з подальшим оточенням самого Луганська. Нажаль не обійшлося без бойових втрат. Найболючішою з них й досі залишається 14 червня2014 року, коли приблизно о 1 годині ночі військово-транспортний літак Іл-7625-ї військово-транспортної авіаційної бригадиПовітряних Сил Збройних Сил України при заході на посадку в аеропорту «Луганськ» був збитий з переносного зенітно-ракетного комплексу.

—Далі почалися часткові штурми аеропорту. Постійно працювали ворожі «Гради» таміномети. Особливо дошкуляли два російські танки Т-72, які рухалися покар’єру, тож наша артилерія немогла їхдістати. Явирішив замінувати цюділянку дороги. Ізранку гуркіт двигунів перервав вибух, унебо здійнявся густий чорний дим...

Українські військові розширили кільце навколо аеропорту на41кілометр, звільнивши населені пункти Переможне, Хрящувате таНовосвітлівку. Занаказом Ковальчука всю підбиту «броню» стягнули водне місце налетовищі, аспантеличений противник вів вогонь саме поньому.

—Під моїм контролем також була траса Краснодон-Луганськ. Спецпризначенці встановили там замасковані датчики руху івивели пульт намій пункт управління. Коли трасою рухалася військова техніка противника, яотримував сигнал інегайно давав наказ артилерії завдавати поній удари. Ми«перекрили їмкисень» так, щопевний час ворог навіть неміг зЛуганська вести понас вогонь— небуло боєприпасів. Апотім з’явилися «гумконвої». Іщоразу під час їхнього прибуття нас починали «утюжити».

30серпня розпочався генеральний штурм аеропорту. Проти українців пішли внаступ три ворожі батальйонні тактичні групи: одна зПсковської дивізії ВДВ, друга— зморської піхоти зНоворосійська, атретя— танкова зДагестану. Проте їхвдалося відбити. Також цього дня наша артилерія повністю розбила батарею самохідних артилерійських гармат 2С9 «Нона» псковських десантників. Напередодні українські бійці захопили російський бензовоз ізкартою, дебуло позначено їхні місця для заправки пальним.

—Наступного дня був другий, остаточний штурм. О5:30 розпочалася потужна артпідготовка. Горіло все. Придана танкова рота відійшла. Унас залишалися справними лише дві гармати Д-30, які згодом теж були знищені. Явіддав наказ відійти вадміністративну зону тазайняти оборону наруїнах. Головним завданням для нас було непропустити піхоту.

Немаючи ні«броні», ніпротитанкових засобів, алише стрілецьку зброю тагранатомети, десантники вели бій... Ворожі танки вже «гуляли» територією аеропорту. Вдеяких місцях, куди прорвалася піхота, доходило дорукопашної. Утримувати цей об’єкт вже небуло сенсу, авідійти минемогли, адже навколо— чисте поле, іпротивник міг нас просто розстріляти вспину.

Уситуації, щосклалася, мизмушені були викликати вогонь насебе.

Вогонь української артилерії змусив росіян відійти. Наші підрозділи непомітно вийшли зоточення, забравши зсобою всіх поранених татіла загиблих. Ворог щетри доби обстрілював аеропорт зусіх видів артилерійського озброєння.

—Ізлуганського аеропорту разом зімною вийшов 131боєць, ятам перебував з13липня по31серпня. Закілька днів після виходу заеропорту мене призначили командиром 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Разом ізсвоєю бригадою япродовжував виконувати бойові завдання наСході нашої Батьківщини. Мої десантники завжди були там, дегаряче. Згодом був донецький аеропорт, Дебальцеве, деутримували відому висоту «Валера», Луганська ТЕС, Кримське таінші «гарячі» точки.

Близько 400 воїнів «80-ки» відзначені державними нагородами, більше сотні крилатих піхотинців віддали своє життя занезалежність України наземлі Донбасу.

(Олексій Гетьман)