17:41, 26 лютого 2019 р.
А що там у Слов'янську? Підсумковий блог
Про сепарів, тепло, молодь, вимерлі вулиці і трошки підсумків
От настав той момент, коли мені доводиться писати підсумковий блог про своє перебування в Донецькій області. Перш за все хотів би подякувати організації Media Development Foundation та програмі міжредакційних обмінів за можливість дізнатись як працюють ЗМІ в прифронтовій зоні та поставити чергову відмітку на своїй туристичній карті.
Мені випало стажуватись у виданні, на якому ви і читаєте цей блог. За своєю попередньою освітою я юрист і тільки минулого року почав займатись журналістикою, тому під час стажування було багато нового. Тут я вперше взяв до рук техніку та виконував завдання в якості фотографа та відеографа, а перше моє титрове відео з’явилось саме тут. Відеоматеріал про повоєнну Семенівку був доволі складний, не тільки через те, що з першого разу не вдалось відзняти усього запланованого матеріалу, а й емоційно. Під час однієї з екскурсій на керамічний завод, журналістам показали керамофон. Після демонстрації всі пішли готувати матеріал далі, а я пожертвував розповіддю про виробництво і залишився розмовляти з музикантом. Так з’явилась ідея, а потім і відео про музичну кераміку. Загалом у виданні “6262” у мене трапилось багато професійного “вперше” де я зрозумів, що тепер це точно не “востаннє”.
Ця поїздка допомогла мені зруйнувати міфи про схід України. Я знав, що для того, аби оцінювати щось, треба це побачити на власні очі. Отже, що я знав або чув про Слов’янськ раніше:
Немає української. Так, тут справді багато російськомовних і це спершу приносило дискомфорт. Перша зустріч з місцевими продавчинями показала, що деякі слова тут справді можуть не знати (наприклад “смак”), та це не заважає комунікувати з місцевими. В решті випадків, при розмові зі мною, майже всі спілкувались українською - хтось цілком вільно, а хтось з певними зусиллями, але все ж розмовляли. Тут навіть є розмовні курси української, які організовують в Теплиці, а відвідує їх не тільки молодь. Звичайно, спілкувався і з російськомовними, але непорозумінь не виникало.
Сепаратизм. За тридцять днів свого перебування тут я зустрів тільки одну пані з відверто сепаратистськими поглядами, йшла собі така з пакетом туалетного паперу і кричала щось в сторону маршу пам’яті Героїв Крут, але спровокувати конфлікт їй так і не вдалось. Марш пам’яті героїв Крут, і це в Донецькій області, смолоскипний марш, раніше думав, що таке тільки у Львові буває. Війна в 2014 році стала каталізатором для людей, тому час для них поділився на “до” і “після”.
Тут нічим зайнятись на дозвіллі. За місяць свого перебування у Слов’янську я дізнався, що тут є курси малювання, художнього розпису кераміки, розмовні клуби української та англійської, часто проводять перегляди не попсових фільмів, є комфортні коворкінги, де проводяться навіть турніри з кіберспорту, окрім того є цікаві і затишні кафе, броварня, кінотеатр. Відкриттям для мене став місцевий музей, де я зрозумів, що подібні структури таки можуть бути цікавими, якщо спілкуєшся з цікавим ексурсоводом. Там я познайомився з Віталієм і майже дві години розмов пролетіли непоміченими, і це ми розмовляли тільки про один зі стендів, що присвячений війні у Слов’янську. Його спогади оживили виставлені експонати і дозволили зануритись в атмосферу Слов’янська 2013-2014 років.
Багато руїн. Як тільки я вийшов з потяга я очікував побачити розбиті будівлі. На мій подив нічого такого і близько не було. Майже за п’ять років місто відновилось і пересічному відвідувачу, без підказок місцевих, відшукати сліди руйнувань майже нереально. Звичайне собі місто з буденним життям, тільки ввечері вулиці стають майже пустими, як мені розповіли - таке тут після війни. Побачити сліди руйнувань можна на околицях, наприклад в Семенівці, але й там процес відновлення вже триває.
Тут вороже ставляться до людей з заходу. На жаль (чи навпаки, на щастя) за місяць спілкуватись з такими людьми не довелось, тільки той вищезгаданий випадок із пані з туалетним папером. Квартиру я знайшов, на диво швидко, власник просто передав через свого друга мені ключі, бо сам був на той час в Києві, хоч зовсім не знав мене, те ж саме і з наступним житлом.
Слов’янськ знаходиться близько до зони бойових дій, тому там буває всяке.Насправді ж всяке може бути і в Києві, і в Харкові, і у Львові. Зараз тут життя не відрізняється від будь-якого містечка такого масштабу. Звичайні люди, звичайні будинки, звичайні розмови, тільки от спогади у людей тут незвичайні.
Я впевнений, що повернусь сюди ще не один раз, адже залишилось ще стільки всього не побаченого і не почутого. Та й друзів з’явилось тут багато, тому радий буду зустріти усіх знову. Ну і велкам ту Львів)
автор Назар Салабан
Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Спецтема
Спецтема
В настоящее время в Славянске идут интенсивные процессы развития и становления гражданского общества - независимых, СМИ, общественных организаций, бизнес ассоциаций и просто активных людей, которым есть что сказать на абсолютно разные темы в это время хороших перемен. Блог - это персональный сайт интересной личности или организации.
Останні новини
16:49
Вчора
14:20
Вчора
10:29
Вчора
16:15
11 жовтня
15:04
11 жовтня
14:13
11 жовтня
Спецтема
Оголошення
live comments feed...
Коментарі