“Ми розуміли, що звільнимо це місто. Але якою ціною…”, - спогади військових про звільнення Слов’янська

5 липня 2014 року українські військові увійшли у Слов’янськ, звільнивши місто від російської окупації. 

Що відбувалося в ЗСУ напередодні звільнення міста, як армію зустрічали місцеві, та чому 5 липня було достатньо спокійне для багатьох, ми дізналися у безпосередніх учасників - колишніх військовослужбовців 80-ї десантно-штурмової бригади, які 5 липня 2014 року стали одними з тих, хто звільняв місто.

Одним з військовослужбовців, які заходили у Слов’янськ, був Віталій Кобрин. Чоловік родом зі Львовської області. Там же проходив і службу. Хлопець потрапив в армію ще у 2012 році. Тоді після строкової служби підписав контракт і продовжив свою роботу. Події, що розпочалися на Майдані у 2013 році, не залишали Віталія байдужим. Були хвилювання, що військових можуть відправити на Майдан, але захищати не людей, а владу. У випадку такого наказу був впевнений, що піде зі служби. У вільний від армії час (вихідні та відпустки) разом з товаришами по службі Віталій брав участь у Революції Гідності та підтримував Майдан у Львові. 

Коли Росія розпочала захоплення територій України, бригаду підняли по тривозі. Військовослужбовців зі зброєю у повній готовності відправляли на ротацію. Куди вони їдуть, ніхто не знав. Спочатку, навіть, ходили думки, що військові висуваються в Крим. Але певний час бригада перебувала у різних навчальних центрах та військових частинах. Згодом виїхали в Сумську область, де стежили за українсько-російським кордоном. Звідти вирушили в Луганськ, де тоді вже почалися захоплення. Розташувались у військовій частині. Віталій згадує, що сили, яку тоді мала українська армія, вистачило б, щоб "вирішити проблеми". На той час сепаратистів у центрі Луганська було не так багато. 

Уже після цього один з підрозділів бригади вирушив у Слов’янськ. Трохи пізніше в тому ж напрямку поїхала інша частина бригади, в тому числі і рота, в якій служив Віталій. На певний час вони зупинилися в Райгородку Слов‘янського району. Пізніше змінили місце перебування.

Серед ночі вони проїхали третій блокпост і зупинилися разом з артилерією трохи далі. З часом перемістились далі в сторону Харківської області на Довгеньке. Звідти час від часу вирушали на околиці Слов’янська, адже головним завданням на той момент було конвоювання. Вони здійснювали евакуацію поранених, конвоювали гуманітарну допомогу, матеріальне забезпечення.

Якось під час виконання завдань група потрапила в засідку, згадує Віталій. Це була ділянка дороги неподалік селища Долина. З обох сторін дороги знаходиться лісопосадка, тому часто підрозділи потрапляли у засідку саме там. 

В цей час йшла підготовка до штурму. Багато деталей Віталій вже не пригадує. 

"Із спогадів: неймовірна спека, постійна бойова готовність, недосип. Все це дається взнаки"

У Слов’янськ бригада заходила зі сторони Миколаївки, де знаходиться Слов’янська ТЕС. Підрозділ, де служив Віталій, намагався зайти у місто двічі. Перший раз на спуску до самої ТЕС зав’язався бій. На станції була засідка. Саме тоді підрозділ зазнав перших втрат. Перший захід був невдалим, і колона повернулася. При підтримці артилерії вони спробували зайти вдруге. Вдало.
Тоді вже сепаратисти відступали, а українські збройні сили зайшли у місто. Це сталося рано вранці 5 липня 2014 року. 

Думки про те, що Слов’янськ вдасться звільнити легко, не було, тому що у військових було розуміння того, хто знаходиться по ту сторону. Найманці, які прибули з Росії, знали, як вести оборону, мали велику підтримку і озброєння. І за той час, що вони провели у місті, вони сильно укріпилися. 

"Ми розуміли, що звільнимо це місто. Але якою ціною…"

Заходили за таким принципом: назад дороги немає! У роті військовослужбовці були змотивовані та налаштовані на просування далі. Серед них не було мобілізованих. Колектив зібрався разом ще з 2012 року. На відміну від сепаратистів і найманців, вони йшли за свою землю і свій народ.

"Насправді людина, яка відстоює свою землю, свій народ, вона буде йти вперед і не дасть задню. У неї є принципи. А окупант - це найманець, злодій. Він не має ні честі, ні гідності. Але є страх. Бо йому є що втрачати. Він прийшов туди за гроші"

Для того, щоб зайти у Слов’янськ, потрібно було звільнити Миколаївку. Саме там і відбувся основний великий бій, в якому рота Кобрина зазнала втрат.

Віталій згадує про зачистку у Слов’янській ТЕС. Там, серед місцевих працівників станції ховалися і сепаратисти. Людей, які знаходилися не на своїй території, не у своєму місті, було видно одразу. Ці люди були розгублені.

"Я розумію, що ми могли прогавити якийсь момент, бо були і місцеві сепаратисти, які по нас стріляли. Але здійснювати самосуди ми не маємо права"

По документам визначали людей, які мали причетність до незаконних збройних формувань. Затримували і людей, які не мали жодних документів, які вели себе підозріло, які були у військовій формі. Їх передавали СБУ. Там вже розбиралися, хто ті люди, і чому вони там знаходяться.

Детальною зачисткою по укриттях, підвалах і самому місту пізніше займалися поліція, Нацгвардія, підрозділи Спеціальних сил. 

5 липня сепаратисти покинули місто. Багато хто говорить про те, що захід у Слов’янськ українській армії дався легко. Проте, це не так. Сам шлях до свободи вартував українським військовослужбовцям важких боїв і втрат. 

Як згадує Віталій, основна колона з Гіркіним і ватажками, а також награбованим, втікали з міста. 

Віталій досі задається питанням, чому вище командування дозволило їм спокійно залишити місто.

Але інформація щодо відходу ходить різна. Дехто говорить, що наказ про стрільбу по колоні не давали тому, що вони прикривалися цивільними. Чи за власним бажанням місцеві долучилися до них, чи взяли цих людей в полон, на жаль, не відомо.

"В’їжджали в місто, здавалося, що це якась зона відчуження. Тому що все місто окопане, стояли блокпости з залізобетонних конструкцій. Хаос творився. Обірвані електромережі, погроми"

Коли Віталій разом із товаришами по службі заходили у Слов’янськ, людей на шляху було небагато. Як згадує чоловік, місцеві були настільки залякані, що не виходили з будинку. Ті поодинокі випадки, коли люди йшли або їхали повз, запам’яталися хлопцям відчуженим поглядом недовіри від місцевих.

Згодом люди підходили і дякували. Говорили про те, що чекали українську армію, яка звільнить від беззаконня. При цьому Віталій розуміє, що серед місцевих були і прихильники сепаратистів. 

Віталій Кобрин говорить про те, що свідомість змінилася ще на початку війни. Змінилися цінності.

Незважаючи на важкі моменти, знаходилася мотивація йти далі. Навіть після того, як рота зазнала втрат, з’явилося бажання не здаватися, але помститися. Хоча це був дійсно важкий момент. Це стало мотивацією, гіркою, але справжньою мотивацією.

"Ми знали, чому ми там"

Юрій Руденко також заходив у Слов’янськ 5 липня 2014 року. Служив разом з Віталієм Кобриним у 80-й десантно-штурмовій бригаді. Був командиром взводу, а після того, як його командир отримав поранення, Руденко став командиром роти. Ще до війни проходив службу за контрактом.

8 березня 2014 року він з бригадою виїхав на навчання. Згадує, що було багато маневрів, переїздів, незрозумілих переміщень.

Після Луганська, про який розповідав Віталій, Юрій згадує про перебування під Слов’янськом. Коли у місті збили два гвинтокрила, військові його бригади як раз знаходилися перед третім блокпостом. Саме там і проходила охорона гвинтокрилів. Після того, як підбиті гвинтокрили забрали, військових відтягнули від блокпосту.

Тоді у підрозділів 95 бригади вже було декілька спроб звільнити Слов’янськ. Але всі спроби були невдалі. Після того був організований вхід через інший населений пункт. Рота Юрія заходила через Миколаївку організовано і сплановано, проте військові зазнали втрат. 

У роті Юрія був один загиблий і поранені. У бригади також були втрати. 

"Втрати - це завжди біль. І перші декілька годин ти не розумієш, що відбулося"

З часом стає тяжче. Прийняти загибель товаришів завжди дуже важко. І, як згадує Юрій, 5 числа вони заходили з дуже рішучим настроєм. Було маловажливо як, але зайти. Незважаючи на всі перешкоди, вони були готові. Було важко, але йшли вперед і не зупинялися. Багато сил пішло на те, щоб підійти до Слов’янська, тому звільнити місто потрібно було обов’язково.

При цьому, в роті Юрія було мало добре підготовлених людей. Всі хлопці були молоді, до 25 років. Частина - після навчальних закладів. В основному тоді всі були контрактники. Самому Юрію на той час було 22 роки. Досвід здобували вже паралельно з бойовими діями, ставши їх безпосередніми учасниками. 

"Але ми справилися з задачею і прорвалися. Вже на наступний день, 5 числа, з Миколаївки висунулися через Семенівку у Слов’янськ"

Рота зайшла у центр міста. Там відбулася переорганізація. Їх задачею була перевірка південної околиці міста, мостів, Семенівки і дороги на Краматорськ. Перевіряли ці ділянки на наявність зброї, сепаратистів.

Під час перевірки Юрій зі своїми військовими взяв у полон двох сепаратистів, які ховалися у Семенівці. 

"Говорили, що робили інженерні споруди…З автоматами, пістолетами. Хлопці озброєні були"

Як згадує Юрій, 5 липня дійсно було ненасичене активними діями. Просто регулярні українські війська зайшли у Слов’янськ зі всіх сторін. Особисто у бригаді 5 числа активних боїв не було. Основні бойові дії були 3-4 липня у Миколаївці. Тоді сепаратисти намагалися виходити з міст, організовувати штурми. Бо розуміли, що залишитись у місті не зможуть. 

5 липня 2014 року у військових вже були визначені напрямки, всі знали, що робити. Рухались у своєму напрямку, не зустрічаючи агресії зі сторони противника. Хоча, Юрій говорить, що місцеве населення ставилося агресивно. Але і до цього вони були готові.

Про реакцію місцевих Юрій Руденко згадує із сумнівом, адже це були перші дні після окупації. Тоді більшість цивільних ховалися у своїх будинках, а ті, хто не ховалися -  старалися відвести очі, люди боялися і не знали, чого очікувати. 

Дуже рідко були моменти, коли хтось із місцевих підходив і розповідав, що десь ховають зброю або сепаратистів, що десь заміновано. Але були і такі моменти.

У Слов’янську бригада пробула недовго. 5 липня зранку вони зайшли у місто, а вже ввечері підрозділ збирався виходити. У місто заходили поліція і Нацгвардія для перевірок. 

Вже через пару днів бригада висунулася в Луганський аеропорт.

Однією з мотивацій, яку називає Юрій, було бажання скоріше закінчити війну. З кожним днем події затягували все більше. Спочатку розуміння, що відбувається на Донбасі, не було. Те, що починається війна, стало зрозуміло вже після Слов’янська.

"Ніхто не думав, що ми там будемо воювати"

Далі у бригади Віталія з Юрієм були інші бойові виїзди і завдання. Серед них - Луганський аеропорт, Піски, Волноваха, Щастя, Станиця Луганська, Мар’їнка і багато іншого.

Наразі обидва чоловіка вже демобілізувалися. Проте мають, що розповісти і згадати.

Слов’янськ новини звільнення Слов’янська 5 липня віталій Кобрин Юрій Руденко 80 оДШБр
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Оцініть першим
(0 оцінок)
Поки ще ніхто не оцінював
1821 перегляд у липні
Ніхто ще не рекомендував
Авторизуйтесь ,
щоб оцінити і порекомендувати

Коментарі

Суспільство
Вибір вищого навчального закладу і професії - це завжди важко для абітурієнтів. Хочеться, щоб було і цікаво, і корисно, і престижно. Ми проаналізували декілька джерел і подивилися, які українські ВНз вносять до спску найкращіх. Нижче буде декілька рейтингів. У квітні 2020 року сайт Освіта.ua здійснив наукометричний моніторинг суб’єктів науково-видавничої діяльності України за показниками бази даних SciVerse Scopus, на підставі якого складено рейтинг україн...
Суспільство
Огляд стислих новин про ситуацію із коронавірусом в Україні та світі станом на 7 липня. У Слов'янську три нових випадки COVID-19, - повідомляє голова ДонОДА Павло Кириленко. Одна з інфікованих - медпрацівниця психоневрологічного інтернату. Зараз у місті 367 випадків інфікування COVID-19. У Донецькій області зафіксовано ще по одному випадку інфікування у Маріуполі і Бахмуті. Загалом у Донецькій області 686 лабораторно підтверджених випадків коронавірусу. За...
Суспільство
Тележурналіст Ігор Александров загинув 7 липня 2001 року у Слов’янську Донецької області. За професійну діяльність, направлену на оприлюднення фактів корупції, його було забито до смерті. Його побили у фойє власної телерадіокомпанії "ТОР" 3 липня 2001 року, а через чотири дні Александров помер. Автор серії телепередач «Без ретуші» на телебаченні Слов’янська, де колишні працівники УБОЗ (управління по боротьбі з організованої злочинності) розповідали про зв’...
Суспільство
7 липня - Івана Купала (Іванів день) - одне з головних слов'янських свят, що збігається з Різдвом Івана Хрестителя. По доданню – в цей день цвіте папороть, але от тільки квітки ніхто ніколи не бачив. Купальських обрядів маса - плетіння вінків, прикрашання зеленню будівель, перестрибування через багаття, обливання водою, ворожіння, нічні безчинства. Це свято прийшло з часів язичництва. Відзначають його і деякі європейські країни, але от тільки за старим сти...
Суспільство
Слов’янський міський центр зайнятості підготував список актуальних вакансій у місті.  Якщо ви шукаєте роботу, то можете звернутись до Слов’янського міського центру зайнятості, який опублікував список "свіжих" вакансій у місті.  Якщо вас зацікавила якась із вакансій, то ви можете зателефонувати до сектору рекрутингу Слов’янського міського центру зайнятості ☎️ 050-550-54-60.   архіваріус архітектор бібліотекар бухгалтер верстатник широкого профілю виконавець...
Культура
Свято Івана Купала відзначається в ніч з 6 на 7 липня. Зараз більшість людей уже й не пам’ятає, які обряди раніше було прийнято проводити в цей день, крім стрибків через багаття, але насправді їх існує немало.  Наприклад, раніше гадати на Івана Купала слід було тільки на заході. Вночі такі обряди вважалися небезпечними через велику кількість різних містичних істот навколо. Також вважалося, що в купальську ніч не можна спати. Люди вірили, що на Івана Купала...
Суспільство
Передача гуманітарної допомоги від Латвійської Республіки та Республіки Польща для цивільного населення Донецької та Луганської областей відбулася сьогодні у Миколаївці.  У заході взяли участь Надзвичайний і Повноважний Посол Латвійської Республіки в Україні Юріс Пойканс, Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Польща в Україні Бартош Ціхоцькі, Надзвичайний і Повноважний Посол Естонської Республіки в Україні Каймо Кууск та Надзвичайний і Повноважний По...
Кримінал
Огляд кримінальних та надзвичайних подій, які сталися у Слов'янську та районі протягом минулого тижня, з 29 червня по 5 липня. Заступнику керівника підрозділу патрульної поліції повідомлено про підозру у пограбуванні. У жовтні 2019 року працівник поліції, перебуваючи у свій вільний час на одній із вулиць Краматорська, з метою заволодіння особистим майном перехожого, розпилив йому в обличчя речовину з газового балончика, що викликало у потерпілого короткоча...
Культура
Відому стелу у Слов’янську прикрасили червоні маки. Акція проводилась до Дня визволення міст Донецької області.  Стела, яка була пошкоджена під час боїв між проросійськими терористами і українськими військовими, заграла новими барвами. Активна молодь Донеччини вирішила розмалювати її до Дня визволення міст Донеччини червоними маками. Їх намалювали на місцях отвору від куль, як знаком пам’яті про ті страшні події 2014 року, які відбувались на цьому місці. ...