“Ми розуміли, що звільнимо це місто. Але якою ціною…”, - спогади військових про звільнення Слов’янська

5 липня 2014 року українські військові увійшли у Слов’янськ, звільнивши місто від російської окупації. 

Що відбувалося в ЗСУ напередодні звільнення міста, як армію зустрічали місцеві, та чому 5 липня було достатньо спокійне для багатьох, ми дізналися у безпосередніх учасників - колишніх військовослужбовців 80-ї десантно-штурмової бригади, які 5 липня 2014 року стали одними з тих, хто звільняв місто.

Одним з військовослужбовців, які заходили у Слов’янськ, був Віталій Кобрин. Чоловік родом зі Львовської області. Там же проходив і службу. Хлопець потрапив в армію ще у 2012 році. Тоді після строкової служби підписав контракт і продовжив свою роботу. Події, що розпочалися на Майдані у 2013 році, не залишали Віталія байдужим. Були хвилювання, що військових можуть відправити на Майдан, але захищати не людей, а владу. У випадку такого наказу був впевнений, що піде зі служби. У вільний від армії час (вихідні та відпустки) разом з товаришами по службі Віталій брав участь у Революції Гідності та підтримував Майдан у Львові. 

Коли Росія розпочала захоплення територій України, бригаду підняли по тривозі. Військовослужбовців зі зброєю у повній готовності відправляли на ротацію. Куди вони їдуть, ніхто не знав. Спочатку, навіть, ходили думки, що військові висуваються в Крим. Але певний час бригада перебувала у різних навчальних центрах та військових частинах. Згодом виїхали в Сумську область, де стежили за українсько-російським кордоном. Звідти вирушили в Луганськ, де тоді вже почалися захоплення. Розташувались у військовій частині. Віталій згадує, що сили, яку тоді мала українська армія, вистачило б, щоб "вирішити проблеми". На той час сепаратистів у центрі Луганська було не так багато. 

Уже після цього один з підрозділів бригади вирушив у Слов’янськ. Трохи пізніше в тому ж напрямку поїхала інша частина бригади, в тому числі і рота, в якій служив Віталій. На певний час вони зупинилися в Райгородку Слов‘янського району. Пізніше змінили місце перебування.

Серед ночі вони проїхали третій блокпост і зупинилися разом з артилерією трохи далі. З часом перемістились далі в сторону Харківської області на Довгеньке. Звідти час від часу вирушали на околиці Слов’янська, адже головним завданням на той момент було конвоювання. Вони здійснювали евакуацію поранених, конвоювали гуманітарну допомогу, матеріальне забезпечення.

Якось під час виконання завдань група потрапила в засідку, згадує Віталій. Це була ділянка дороги неподалік селища Долина. З обох сторін дороги знаходиться лісопосадка, тому часто підрозділи потрапляли у засідку саме там. 

В цей час йшла підготовка до штурму. Багато деталей Віталій вже не пригадує. 

"Із спогадів: неймовірна спека, постійна бойова готовність, недосип. Все це дається взнаки"

У Слов’янськ бригада заходила зі сторони Миколаївки, де знаходиться Слов’янська ТЕС. Підрозділ, де служив Віталій, намагався зайти у місто двічі. Перший раз на спуску до самої ТЕС зав’язався бій. На станції була засідка. Саме тоді підрозділ зазнав перших втрат. Перший захід був невдалим, і колона повернулася. При підтримці артилерії вони спробували зайти вдруге. Вдало.
Тоді вже сепаратисти відступали, а українські збройні сили зайшли у місто. Це сталося рано вранці 5 липня 2014 року. 

Думки про те, що Слов’янськ вдасться звільнити легко, не було, тому що у військових було розуміння того, хто знаходиться по ту сторону. Найманці, які прибули з Росії, знали, як вести оборону, мали велику підтримку і озброєння. І за той час, що вони провели у місті, вони сильно укріпилися. 

"Ми розуміли, що звільнимо це місто. Але якою ціною…"

Заходили за таким принципом: назад дороги немає! У роті військовослужбовці були змотивовані та налаштовані на просування далі. Серед них не було мобілізованих. Колектив зібрався разом ще з 2012 року. На відміну від сепаратистів і найманців, вони йшли за свою землю і свій народ.

"Насправді людина, яка відстоює свою землю, свій народ, вона буде йти вперед і не дасть задню. У неї є принципи. А окупант - це найманець, злодій. Він не має ні честі, ні гідності. Але є страх. Бо йому є що втрачати. Він прийшов туди за гроші"

Для того, щоб зайти у Слов’янськ, потрібно було звільнити Миколаївку. Саме там і відбувся основний великий бій, в якому рота Кобрина зазнала втрат.

Віталій згадує про зачистку у Слов’янській ТЕС. Там, серед місцевих працівників станції ховалися і сепаратисти. Людей, які знаходилися не на своїй території, не у своєму місті, було видно одразу. Ці люди були розгублені.

"Я розумію, що ми могли прогавити якийсь момент, бо були і місцеві сепаратисти, які по нас стріляли. Але здійснювати самосуди ми не маємо права"

По документам визначали людей, які мали причетність до незаконних збройних формувань. Затримували і людей, які не мали жодних документів, які вели себе підозріло, які були у військовій формі. Їх передавали СБУ. Там вже розбиралися, хто ті люди, і чому вони там знаходяться.

Детальною зачисткою по укриттях, підвалах і самому місту пізніше займалися поліція, Нацгвардія, підрозділи Спеціальних сил. 

5 липня сепаратисти покинули місто. Багато хто говорить про те, що захід у Слов’янськ українській армії дався легко. Проте, це не так. Сам шлях до свободи вартував українським військовослужбовцям важких боїв і втрат. 

Як згадує Віталій, основна колона з Гіркіним і ватажками, а також награбованим, втікали з міста. 

Віталій досі задається питанням, чому вище командування дозволило їм спокійно залишити місто.

Але інформація щодо відходу ходить різна. Дехто говорить, що наказ про стрільбу по колоні не давали тому, що вони прикривалися цивільними. Чи за власним бажанням місцеві долучилися до них, чи взяли цих людей в полон, на жаль, не відомо.

"В’їжджали в місто, здавалося, що це якась зона відчуження. Тому що все місто окопане, стояли блокпости з залізобетонних конструкцій. Хаос творився. Обірвані електромережі, погроми"

Коли Віталій разом із товаришами по службі заходили у Слов’янськ, людей на шляху було небагато. Як згадує чоловік, місцеві були настільки залякані, що не виходили з будинку. Ті поодинокі випадки, коли люди йшли або їхали повз, запам’яталися хлопцям відчуженим поглядом недовіри від місцевих.

Згодом люди підходили і дякували. Говорили про те, що чекали українську армію, яка звільнить від беззаконня. При цьому Віталій розуміє, що серед місцевих були і прихильники сепаратистів. 

Віталій Кобрин говорить про те, що свідомість змінилася ще на початку війни. Змінилися цінності.

Незважаючи на важкі моменти, знаходилася мотивація йти далі. Навіть після того, як рота зазнала втрат, з’явилося бажання не здаватися, але помститися. Хоча це був дійсно важкий момент. Це стало мотивацією, гіркою, але справжньою мотивацією.

"Ми знали, чому ми там"

Юрій Руденко також заходив у Слов’янськ 5 липня 2014 року. Служив разом з Віталієм Кобриним у 80-й десантно-штурмовій бригаді. Був командиром взводу, а після того, як його командир отримав поранення, Руденко став командиром роти. Ще до війни проходив службу за контрактом.

8 березня 2014 року він з бригадою виїхав на навчання. Згадує, що було багато маневрів, переїздів, незрозумілих переміщень.

Після Луганська, про який розповідав Віталій, Юрій згадує про перебування під Слов’янськом. Коли у місті збили два гвинтокрила, військові його бригади як раз знаходилися перед третім блокпостом. Саме там і проходила охорона гвинтокрилів. Після того, як підбиті гвинтокрили забрали, військових відтягнули від блокпосту.

Тоді у підрозділів 95 бригади вже було декілька спроб звільнити Слов’янськ. Але всі спроби були невдалі. Після того був організований вхід через інший населений пункт. Рота Юрія заходила через Миколаївку організовано і сплановано, проте військові зазнали втрат. 

У роті Юрія був один загиблий і поранені. У бригади також були втрати. 

"Втрати - це завжди біль. І перші декілька годин ти не розумієш, що відбулося"

З часом стає тяжче. Прийняти загибель товаришів завжди дуже важко. І, як згадує Юрій, 5 числа вони заходили з дуже рішучим настроєм. Було маловажливо як, але зайти. Незважаючи на всі перешкоди, вони були готові. Було важко, але йшли вперед і не зупинялися. Багато сил пішло на те, щоб підійти до Слов’янська, тому звільнити місто потрібно було обов’язково.

При цьому, в роті Юрія було мало добре підготовлених людей. Всі хлопці були молоді, до 25 років. Частина - після навчальних закладів. В основному тоді всі були контрактники. Самому Юрію на той час було 22 роки. Досвід здобували вже паралельно з бойовими діями, ставши їх безпосередніми учасниками. 

"Але ми справилися з задачею і прорвалися. Вже на наступний день, 5 числа, з Миколаївки висунулися через Семенівку у Слов’янськ"

Рота зайшла у центр міста. Там відбулася переорганізація. Їх задачею була перевірка південної околиці міста, мостів, Семенівки і дороги на Краматорськ. Перевіряли ці ділянки на наявність зброї, сепаратистів.

Під час перевірки Юрій зі своїми військовими взяв у полон двох сепаратистів, які ховалися у Семенівці. 

"Говорили, що робили інженерні споруди…З автоматами, пістолетами. Хлопці озброєні були"

Як згадує Юрій, 5 липня дійсно було ненасичене активними діями. Просто регулярні українські війська зайшли у Слов’янськ зі всіх сторін. Особисто у бригаді 5 числа активних боїв не було. Основні бойові дії були 3-4 липня у Миколаївці. Тоді сепаратисти намагалися виходити з міст, організовувати штурми. Бо розуміли, що залишитись у місті не зможуть. 

5 липня 2014 року у військових вже були визначені напрямки, всі знали, що робити. Рухались у своєму напрямку, не зустрічаючи агресії зі сторони противника. Хоча, Юрій говорить, що місцеве населення ставилося агресивно. Але і до цього вони були готові.

Про реакцію місцевих Юрій Руденко згадує із сумнівом, адже це були перші дні після окупації. Тоді більшість цивільних ховалися у своїх будинках, а ті, хто не ховалися -  старалися відвести очі, люди боялися і не знали, чого очікувати. 

Дуже рідко були моменти, коли хтось із місцевих підходив і розповідав, що десь ховають зброю або сепаратистів, що десь заміновано. Але були і такі моменти.

У Слов’янську бригада пробула недовго. 5 липня зранку вони зайшли у місто, а вже ввечері підрозділ збирався виходити. У місто заходили поліція і Нацгвардія для перевірок. 

Вже через пару днів бригада висунулася в Луганський аеропорт.

Однією з мотивацій, яку називає Юрій, було бажання скоріше закінчити війну. З кожним днем події затягували все більше. Спочатку розуміння, що відбувається на Донбасі, не було. Те, що починається війна, стало зрозуміло вже після Слов’янська.

"Ніхто не думав, що ми там будемо воювати"

Далі у бригади Віталія з Юрієм були інші бойові виїзди і завдання. Серед них - Луганський аеропорт, Піски, Волноваха, Щастя, Станиця Луганська, Мар’їнка і багато іншого.

Наразі обидва чоловіка вже демобілізувалися. Проте мають, що розповісти і згадати.

Слов’янськ новини звільнення Слов’янська 5 липня віталій Кобрин Юрій Руденко 80 оДШБр
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Автор
(0 оцінок)
Актуальность
(0 оцінок)
Изложение
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань. Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися.

Суспільство
Сьогодні у Слов’янську рятівників вітали із професійним святом.  17 вересня в Україні святкують День рятівника, у Слов’янську з нагоди свята відбулось урочисте привітання співробітників державної служби з надзвичайних ситуацій. Захід відбувся на базі державно-пожежної рятувальної частини №37 у місті Слов’янську. Під час урочистого шикування керівництво привітало особовий склад зі святом. На захід до рятівників приїхали також представники Черкаської та Мико...
Суспільство
У цьому році батьки можуть обирати форму навчання для дитини. Одна з таких форм - індивідуальна, або домашня. Міністерство освіти і науки України роз'яснює найпоширеніші питання з цього приводу. Про те, як працюватиме індивідуальна освіта у Слов'янську, читайте за посиланням: Домашня освіта у Слов’янську. Як діти можуть отримати знання не відвідуючи школу 1. Екстернат і освіта вдома – це індивідуальна форма? Так, але не лише вони. Учням доступні три форми...
Суспільство
Осенние похолодания - не повод проводить выходные скучно и пассивно. У нас остается достаточно много мест, которые можно посетить и в сентябрьский уикэнд.  Мы решили напомнить о тех местах, куда можно поехать на выходные. Если оговорить о путешествиях в другой город, популярным и дешевым транспортом может стать электричка. Одними из популярных направлений из Славянска могут стать Харьков, Изюм, Краматорск. О том, что можно посмотреть в этих городах и как т...
Суспільство
Сіверсько-Донецьке басейнове управління водних ресурсів запрошує мешканців та гостей Слов’янська долучитися до масштабного екологічного фестивалю.  21 вересня об 11:00 у Слов’янську відбудеться ІІІ-й відкритий EKOFEST "Сіверський Донець - ріка натхнення та любові" 2019.  "Всім-всім-всім!!! Хто любить, шанує і піклується про наш славний життєдайний Сіверський Донець і про кожну його маленьку річечку, струмочок і джерельце!!!" - пишуть організатори.  У прогр...
Суспільство
Слов'янська міська рада повідомила про оприлюднення проекту регуляторного акту щодо тарифів на перевезення пасажирів у тролейбусі. З 5 вересня у Слов'янську тимчасово подешевшали квитки в тролейбусах. Це пов'язано із тим, що за рішенням Донецького окружного адміністративного суду для зміни вартості проїзду потрібен регуляторний акт. Для його оформлення потрібно приблизно три місяці. Зазначимо, що раніше подібне рішення приймалося на засіданні виконкому. Вч...
Суспільство
Трехкомнатную квартиру в Славянске получил Заслуженный мастер спорта, Герой Украины Виктор Смирнов. Средства на нее выделили из областного и местного бюджетов. Об этом сообщается в официальном Telegram-канале главы ДонОГА Павла Кириленко. Это первая квартира, купленная в 2019 году. Планируется к концу 2019-го приобрести еще пять квартир в Торецке, Бахмуте, Дружковке, Краматорске и Покровском районе. Последний раз спортсмены Донетчины получали квартиры в 20...
Суспільство
В связи с проведением ремонтных работ на водопроводных сетях несколько районов в Славянске могут остаться без воды.  Сегодня в Славянске силами коммунального предприятия Славгорводоканал проводятся ремонтные работы на водопроводных сетях города. В связи с этим несколько районов города могут ощутить перебои в водоснабжении. Публикуем список районов:  - м-н Артема;  - м-н Черевковка;  - м-н Семеновка;  - Мирный.  Запасайтесь водой!
Пригоди
Полиция Славянске устанавливает местонахождение без вести пропавшего Ермалаева Андрея Владимировича, 29.06.2004 года рождения. Парень уже долгое время не появлялся по адресу проживания в м-не Артема, пока его местонахождение неизвестно. Приметы: на вид 15-16 лет, рост 160-165 см, телосложение худощавое, волосы темного цвета, лицо овальное, брови темные, глаза карие. Был одет: черные брюки, коричневые сандалии, футболка светло-оранжевого цвета. Просьба всем...
Культура
Сьогодні у Слов’янську проходило свято Михайла Петренка, присвячене 202-й річниці від дня народження українського поета-романтика. У Слов’янській бібліотеці був організований великий захід, під час якого вшановували пам’ять відомого слов’янця. Також сьогодні пройшло вручення 8-ї Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. М.Петренка. Організатором заходу виступив представник обласної спілки краєзнавців, журналіст, кандидат педагогічних наук Валерій Ро...