• Головна
  • Що бісить журналіста. Редакція 6262 розповідає про наболіле
За кулісами
16:07, 13 березня 2020 р.

Що бісить журналіста. Редакція 6262 розповідає про наболіле

За кулісами
Що бісить журналіста. Редакція 6262 розповідає про наболіле

І знову наша постійна непостійна рубрика "За кулісами". Поговоримо про те, що позбавляє журналістів рівноваги та спокою в їх роботі.

У кожній професії є свої особливості. З цим пов’ язані приємні та не дуже моменти. Зазвичай ми бачимо роботу інших людей ззовні, тому не завжди розуміємо, як людина відчуває себе зсередини. 

Погодьтесь, у кожній професії є моменти, які "бісять". Отож, у рамках нашої рубрики "за кулісами", ми вирішили розказати вам, що бісить журналіста. 

А з чим ви стикаєтесь у своїй роботі та чи є якісь стереотипи, які бісять вас? Пишіть у коментарях. 

Вікторія Повержук 

Коли тобі вказують на помилки, але самі пишуть коментар із помилками.

Взагалі у нас під кожною статтею вказано, що повідомити про помилку в тексті можна, якщо виділити слово та натиснути Ctrl+Enter. І тоді ми отримаємо про це лист на пошту. Таким чином ми помітимо помилку набагато швидше, ніж після коментарів типу: "панабірали школьніков по об’явленію", "как вас таких безграматних на работу взялі".

Багато хто забуває, що новини пише жива людина, яка має свій ліміт уважності та працездатності. Але дякуємо тим, хто повідомляє про наші помилки через Ctrl+Enter - за це вам буде плюсик до карми.

Я вам не "девочка"

Якщо ти журналістка до 25, навіть до 30 років, звертаєшся до когось по коментар чи інтерв’ю, то відмова - це не найстрашніше. Часто зустрічається така річ, як відсутність поваги за віковою та статевою ознакою. Для деяких людей все ще нормально "тикати" у відповідь, коли звертаєшся до них на ви, застосовувати фрази із словами "деточка", "девочка", "дорогая". 

У всіх сферах професійної діяльності є таке поняття як субординація та етика. Навіть у школах та вишах не прийнято "тикати" учням, звертатись із застосуванням схожих з вищезазначеними зневажливих формулювань. 

Лідія Хаустова

Коли всі знайомі питають: "Ну що там у місті"?



Коли ти зустрічаєшся із рідними, або знайомими, ледь не першою фразою буває: "ну що там у місті". А ще це питають, коли з тобою хтось знайомиться і дізнається, що ти журналіст.
Якщо чесно, це бісить.

У більшості випадків я відповідаю: "нічого". Ну бо ти губишся і не знаєш, що людині буде цікаво. Або ти цілий день займався розшифруванням якогось інтерв’ю і дійсно не знаєш, що відбувалося. Найчастіше про скандальні або важливі події і так всі знають, тому і питати немає сенсу. Не знаю, навіщо це роблять.

Хочете дізнатись щось конкретне - питайте конкретно.

"Вам что, больше писать не о чем?". Коли вказують, про що нам треба чи не треба писати.

Я не розумію, з чого люди взяли, що вони краще розбираються у тому, про що ЗМІ мають чи не мають писати. Якщо якась конкретна стаття вам не цікава, переходьте на іншу. Там є вибір, серйозно. У нас в Україні, напевно, мільйон ЗМІ. І там є тематичні.

Ви навіть не уявляєте, як обговорюється всередині редакції доцільність кожного матеріалу. І якщо ми про нього пишемо, значить наша редакція вирішила, що цей матеріал буде корисний нашим читачам.

При цьому, ми завжди відкликаємося на звернення мешканців міста, які потребують розголошення якоїсь їхньої проблеми. Зауважу, вони звертаються по допомогу, а не кажуть, що ми мусимо про них написати.

Не треба розповідати журналістам (не тільки нам, всім), що писати. Ми ж не на контрольній у школі, а ви не вчитель перед учнями.

Олександра Пилипенко

Безглузді коментарі 

Коментарі - це спосіб отримати зворотній зв’язок, проте іноді вони бувають настільки безглуздими і необдуманими, що бісить. 

Часто читачі висловлюють свої експертні думки не щодо матеріалу загалом, а щодо заголовку. Це одразу помітно, коли думки коментатора або не співпадають з тим, що написано у статті, або дублюють його. Це в основному стосується соціальних мереж. 

Також бісить, коли коментарі взагалі не стосуються теми статті. 

Для прикладу, боти люблять поширювати однакові коментарі з посиланнями на якісь відео, або про наступ терористів. 

Коли звертаються з проханням розібратись у ситуації, але не можуть навіть назвати свого імені 

Часто люди звертаються до нас із проханням розібратись у проблемі. Проте, багато хто з людей не можуть назвати навіть свого імені. Для прикладу, нещодавно нам зателефонувала жінка і поскаржилась на роботу комунальників. Як ми можемо до вас звертатися? - Не важливо - відповіли на тому боці слухавки. І ця проблема не стосується кримінальних справ чи таких, які можуть нести загрозу людині. Виходить -  розбирайтесь, а я "в сторонке постою". 

Валерій Гармаш 

Коли вважають, що журналістика - це просто. "Ну напиши статтю, це ж для тебе елементарно"

cZtjA4TuZ_9ZqZIvFYHVax8N9u7Uk4_T-UhhacuOVXg47DHH7zQsW0wby25n_c-9cdVh9KdAS_xw7qDxNW0MvMb2to_qGJuXEuqMQw3C6HVSM0XpPNj8MMx4g-W3LOcHDT5tmgpW

Чомусь є думка, що журналіст - це найпростіша професія. Начебто написання статті - це як "скласти твір на тему: ..." Нічого не потрібно перевіряти, шукати інші точки зору, експертів тощо. Те, що ми напишемо, побачить дуже багато людей, і це велика відповідальність.  

"Вам же потрібен контент"

Так, звичайно, потрібен, але давайте подивимось на це з іншого боку. Чи цей контент потрібен читачу/глядачу? Коли ми створюємо контент, ми дивимось на актуальність питання, на те, хто його прочитає або подивиться. Не хочеться робити матеріал, який прочитає "той чувак" і ще одна людина.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Слов'янськ #новини #за кулісами #ЗМІ #коментарі #читачі #журналісти #LifeStyle
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Оголошення
live comments feed...