Так сталося, що в мікрорайоні Лісний серед будинків стоїть школа. Нічого дивного, правда ж? Взагалі-то їх там аж три, але ЗОШ №17 розташована так, що стоїть у майже рівнесенькому колі з дев’ятиповерхівок.
Не так давно там відремонтували футбольне поле, встановили нові ліхтарі, дитячий майданчик, тренажери. Гарно ж. Дійсно, все це користується попитом у дітей, дорослих та молоді. Особливо у молоді. Особливо футбольне поле. Воно настільки популярне, що грати там готові аж до ранку. Але проблема в тому, що це не дуже корелюється із бажанням жителів багатоповерхівок лягти вчасно спати та відкрити вікна.
Ситуація в нас там така: ти приходиш додому з роботи, хочеш лягти раніше спати. Твої сусіди збоку вкладають спати малих дітей. Твої сусіди знизу – літні люди, які мають мільйон різних болей та хвороб та теж хочуть відпочивати. Але нє. Бо на полі 20-30 людей до ранку грають у футбол (у найкращому випадку), регочуть на весь район, кричать і взагалі роблять такий галас, наче вболівальники та трибуні в день дебатів перед президентськими виборами.
Ну, думаю, раз усім погано від цього, спробую щось зробити. Вийшла вночі, спробувала поспілкуватись. Дізналася, куди мені слід піти із цим проханням не робити галас. Не відходячи далеко від футбольного поля подзвонила в поліцію та пояснила ситуацію. Поки дзвонила, натовп швиденько розбігся та поховався. Але якусь бесіду патрульні з ними все ж провели.
На другий день історія повторилася. Цього разу поліцію викликала сусідка. Приїхали, поговорили. Грати, звісно, продовжують, але тепер хоч до 12 години, а не до 2 ночі.
У цій ситуації при бажанні можна зрозуміти обидві сторони.
Жителі будинків навколо поля хочуть:
Молодь хоче:
Мабуть, повинен бути якийсь компроміс, бо ми ж живемо у вільній країні. Хоча тут слід пам’ятати, що твоя свобода закінчується там, де вона починає створювати проблеми іншій людині.
