Співак, архітектор та військовий льотчик. Історії невідомих слов’янців

Співак, архітектор та військовий льотчик. Історії невідомих слов’янців, Лідія Хаустова

Історія міста - це не тільки історія будівель, природи чи подій. Це також історія людей, які народилися або жили у цьому місті.

Ми вирішили зібрати декілька не дуже відомих, але цікавих осіб, які народилися або жили у Слов’янську. Ті, про кого ми розповімо, не сильно популярні серед міста особистості, але, безумовно, варті уваги.

Семейко Микола Іларіонович

Співак, архітектор та військовий льотчик. Історії невідомих слов’янців, фото-1

Постать Миколи Семейка неможна називати невідомою, адже на його честь навіть, названа школа у місті.

Микола Іларіонович Семейко (25 березня 1923 року — 20 квітня 1945 року) — радянський військовий льотчик, двічі Герой Радянського Союзу, в роки німецько-радянської війни штурман ескадрильї 75-го гвардійського штурмового авіаційного полку і штурман того ж полку 1-ї гвардійської штурмової авіаційної дивізії 1-ї повітряної армії 3-го Білоруського фронту, гвардії капітан.

Семейко Микола Іларіонович народився 25 березня 1923 року в місті Слов'янськ (нині Донецька область, Україна) у родині службовця. За національністтю — українець.

Закінчив неповну середню школу № 12, яка носить його ім'я.

В 1942 році закінчив Ворошиловградську військову авіаційну школу пілотів і в тому ж році — Курси вдосконалення командного складу.

На фронтах Німецько-радянської війни з березня 1943 року. Був командиром екіпажа, ланки, заступником командира, командиром і штурманом ескадрильї 75-го гвардійського штурмового авіаційного полку, почавши бойову діяльність під Сталінградом, брав участь у боях на річці Міус, за звільнення Донбасу, Криму, України, Білорусі, у складі військ Південного, 4-го Українського і 3-го Білоруського фронтів.

До жовтня 1944 року був штурманом ескадрильї 75-го гвардійського штурмового авіаційного полку і штурманом того ж полку 1-й гвардійської штурмової авіаційної дивізії 1-й повітряної армії 3-го Білоруського фронту.

20 квітня 1945 року, на наступний день після присвоєння звання Героя Радянського Союзу, загинув у повітряному бою в Східній Пруссії.

До свого останнього вильоту М. І. Семейко зробив 227 бойових вильотів на штурм ворожих військ, в результаті яких він особисто знищив і пошкодив сім танків, 10 артилерійських гармат, п'ять літаків на ворожих аеродромах, 19 автомашин з військами й вантажами, паровоз, підірвав два склади з боєприпасами, придушив 17 вогневих точок зенітної артилерії, знищив багато іншої бойової техніки й живої сили супротивника.

Богатиков Юрій Йосипович

Співак, архітектор та військовий льотчик. Історії невідомих слов’янців, фото-2

Юрій Йосипович Богатиков (29 лютого 1932, Карло-Марксове, Єнакієве — 8 грудня 2002, Сімферополь) — радянський і український співак, баритон.

Дитинство провів у місті Слов'янську. Під час Німецько-радянської війни Богатиков з батьками і сестрами був евакуйований до Бухари. Після війни сім'я Богатикових переїхала до Харкова. В 1946 поступив до Харківського ремісничого училища зв'язку. В 1947 після закінчення училища працював механіком по ремонту апаратури харківського телеграфу, співав у самодіяльності і був направлений на навчання до Харківського музичного училища, звідки його призвали на військову службу.

Від 1951 до 1955 служив моряком на Тихоокеанському флоті і співав у ансамблі пісні та танцю. Після закінчення служби на флоті Юрій Богатиков повернувся на харківський телеграф, де продовжив працювати механіком і одночасно вчитися в харківському музичному училищі. Після закінчення училища в 1959 працював у Театрі музичної комедії, потім солістом шахтарського ансамблю пісні та танцю «Донбас».

Від 1960 до 1974 був солістом Харківської та Луганської філармоній. Часто співав для шахтарів, був удостоєний звань «Заслужений шахтар» і «Почесний громадянин міста Слов'янська».

В 1967 Юрій Богатиков одержав диплом 1-го ступеня як переможець конкурсу вокалістів на фестивалі молоді України і став лауреатом премії імені «Молодої гвардії». В 1968 на фестивалі естрадної пісні в Берліні Богатиков став володарем головного призу, а в 1969 на фестивалі «Золотий Орфей» у Болгарії — срібної медалі. Протягом 16 років (1970—1986) Юрій Богатиков був членом художньої ради по естраді при міністерстві культури СРСР. Від 1974 до 1992 — соліст Кримської державної філармонії, а з 1992 займав посаду художнього керівника філармонії по проведенню фестивалів і спецзаходів.

Помер 8 грудня 2002 року у Сімферополі. Похований в Сімферополі на кладовищі «Абдал».

«Почесний громадянин Ялти» і «Почесний кримчанин». Заслужений артист України (1968), Народний артист України (1973), Народний артист СРСР (1985).

Повний кавалер 3-х орденів «За заслуги» України, нагороджений російським «Орденом Дружби».

Жаріков Микола Леонідович

Співак, архітектор та військовий льотчик. Історії невідомих слов’янців, фото-3

Микола Леонідович Жаріков (нар. 7 листопада 1931) — український архітектор, член Національної спілки архітекторів України, народний архітектор України, дійсний член Української академії архітектури.

Народився 7 листопада 1931 в Слов'янську. Пережив німецьку окупацію міста.

1954 року, під час навчання у Харківському інженерно-будівельному інституті, проходив будівельну практику у Києві, будуючи школу на вулиці Лютеранській, 10.

У 1956 закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут. Після закінчення інституту за розподілом поїхав працювати у Запоріжжя.

З 1964 працював в Запоріжжі директором Запорізької філії Інституту «Укрміськбудпроект».

Влітку 1978 року переїхав до Києва. У 1978—1987 — перший заступник голови Держбуду України, в 1987—1992 — головний архітектор Києва, в 1992—1993 — президент Міжнародного архітектурного центру «Золота брама», в 1993—1996 — заступник начальника Київголовархітектури, з 1996 — керівник персональної творчої майстерні «М. Жаріков».

Є автором книги «Мої майдани», численних публікацій з проблем забудови Києва та збереження історичного середовища, головний редактор чотиритомника «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» (1983—1986, російською мовою), співголова Громадського комітету захисту архітектури Києва, член Громадської ради сприяння підготовці інфраструктури центру міста Києва до ЄВРО-2012.

Основні праці:

  • Перший мікрорайон «Космічний» у Запоріжжі (1959).
  • Проект створення та забудови Жовтневої площі у Запоріжжі (1960-і).
  • Пооекти забудови та реконструкції площ Вокзальної, Пушкіна, Чекістів у Запоріжжі (1960-і).
  • Проект детального планування центрів міст Запоріжжя та Путивля (1968—1982).
  • Пам'ятник Леніну у місті Бердянськ (1960-і).
  • Будівлі проектного інституту «Запоріжцивільпроект» (1975), Будбанку (1976) у Запоріжжі.
  • Проект Музейного комплексу оборони Севастополя у 1942—1943 (1981).
  • Проект лікарні на ст. Ургал (БАМ, 1976).
  • Проект музею «Кам'яна могила» під Мелітополем (1973),
  • База відпочинку в Бердянську (1977).

У Києві:

  • Ескізні проекти забудови центру житлового району Оболонь, проспекту Миколи Бажана, мікрорайону по вулиці Ломоносова,
  • Західна привокзальна площа біля станції Київ-Пасажирський,
  • Забудова вулиці Лайоша Гавро житловими комплексами серії АППС (1988).
  • Станція метро «Золоті ворота» (1989),
  • Посольство Російської Федерації (1993).
  • Готельно-офісний центр по вулиці Раїси Окіпної (1990),
  • Меморіальний комплекс пам'яті жертв Чорнобиля у сквері біля Нагірної вулиці (1991—2006),
  • Пам'ятник і каплиця св. Андрія Первозванного (2003),
  • Офісний будинок та офісно-готельний комплекс по Госпітальній вулиці.
Слов’янськ новини історії людей невідомі слов’янці
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Оцініть першим
(0 оцінок)
Поки ще ніхто не оцінював
216 переглядів в січні
Ніхто ще не рекомендував
Авторизуйтесь ,
щоб оцінити і порекомендувати

Коментарі