Голокост у Слов’янську. Історія вбивства євреїв

Щороку, 27 січня, в річницю звільнення нацистського концтабору Освенцим-Біркенау, відзначається Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Україна кожного року долучається до усієї світової спільноти, яка вшановує пам’ять вбитих.

Мільйони єврейських жінок, чоловіків і дітей загинули від рук нацистів у роки Другої світової війни. Лише на українських землях їх кількість сягає моторошного числа - близько 1,5 мільйона осіб.

Існують спогади винищення євреїв і у Слов’янську. У грудні 1941 року у місті були розстріляні 400 людей. Одне з місць розстрілу - єврейська частина старого кладовища (те, де зараз знаходиться дитяча лікарня). Загалом місць розстрілу у Слов’янську було не менше трьох. Першу партію людей вбивали за територією міста.

Наш земляк, поет Борис Слуцький, який за національністю був євреєм, в одному зі своїх віршів описав, як німецькі нацисти вбили його бабусю:

КАК УБИВАЛИ МОЮ БАБКУ

Как убивали мою бабку?
Мою бабку убивали так:
Утром к зданию горбанка
Подошел танк.
Сто пятьдесят евреев города
Легкие
От годовалого голода,
Бледные от предсмертной тоски,
Пришли туда, неся узелки.
Юные немцы и полицаи
Бодро теснили старух, стариков
И повели, котелками бряцая,
За город повели, далеко.

А бабка, маленькая,
словно атом,
Семидесятилетняя бабка моя,
Крыла немцев, ругала матом,
Кричала немцам о том, где я.

Она кричала:
- Мой внук
на фронте,
Вы только посмейте,
Только троньте!
Слышите,
наша пальба слышна!
Бабка плакала и кричала,
И шла.
Опять начинала сначала
Кричать.
Из каждого окна
Шумели Ивановны и Андреевны,
Плакали Сидоровны и Петровны:
- Держись, Полина Матвеевна!
Кричи на них! Иди ровно!
Они шумели:
- Ой, що робыть
З отым нимцем, нашим ворогом!

Поэтому бабку решили убить,
Пока еще проходили городом.
Пуля взметнула волоса.
Выпала седенькая коса.
И бабка наземь упала.
Так она и пропала.

Серед єврейської спільноти Слов’янська не залишилося в живих тих, хто б міг розказати про події того часу. Але залишилися спогади.

Так, за розповідями, одна з жінок, євреєк, яка працювала у місті рахувальницею, відмовилася евакуюватися. Вона була вагітна і переконана у тому, що її ніхто не образить. Старша її донька з батьком виїхали з міста. Молодшу доньку вона не відпустила з міста. Коли до них прийшли німці, єврейка, розуміючи, що може статися, облила себе і доньку бензином і підпалила.

Про це розповіли родичі її сім’ї після повернення з евакуації. Зараз з цієї сім’ї виживих не залишилося нікого. 

У 2016 році Європейська мережа пам'яті й солідарності та Дім Ванзейської конференції підготували короткий анімаційний фільм "Пам'ятай". Пропонуємо до перегляду.