Attention: якщо ви раптом не помітили позначку блог, то ще раз попереджую, що цей текст - персональна думка, а не журналістський матеріал з розслідуванням та балансом різних думок.
Через карантинні обмеження Слов’янськ вже з березня 2020 року живе без розважальних заходів, святкових програм та взагалі без усього, куди можна було сходити за свіжими емоціями. Бо все це заборонено через пандемію коронавірусу. Але карантинні обмеження не стосуються засідань у міській раді – більш того, ці засідання дозволені на законодавчому рівні.
Якщо ж відкрити Постанову КМУ від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», можна побачити обмеження щодо проведення масових заходів: «проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб,крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування». Тобто, це обмеження не стосується заходів, необхідних для забезпечення роботи органів місцевого самоврядування. Такими є місцеві ради, основною формою роботи якихє сесії(ч.1 ст.46 Закону про місцеве самоврядування).
Отже, в спеціальному законодавстві, яке регулює боротьбу із епідеміями та інфекційними захворюваннями, немає підстав для призначення закритих сесій рад.
До чого я взагалі на початку написала всю цю нудоту? Після того, як почав працювати новий склад Слов’янської міськради, у пересічних містян до сесій раптово виникло велике зацікавлення. Хоча чому раптово? Вже на першій сесії відбувся скандал між партією ОПЗЖ та колишніми військовими.
Люди, які все спостерігали безпосередньо в сесійній залі та дивилися онлайн, вже тоді могли зробити висновки, що попереду, мабуть, буде багато цікавого, і можна ходити на сесію хоча б заради видовища. І не помилилися, бо друга сесія не обійшлася без зашкварів.
Читайте: Фак, козел і "понаєхалі". Топ-5 "зашкварів" сесії Слов’янської міської ради
Потім були чергові та позачергові сесії. На всіх сесіях було багато відвідувачів – це і активісти, і блогери, і пенсіонери з десятком питань, і просто пересічні мешканці. Поки депутати змагаються у красномовності при обговоренні бюджету та секретаря міськради, люди сприймають сесії як єдиний дозволений розважальний захід. Ну а що? Бюджет, може, знову і не приймуть, але хоч можна послухати захоплюючі словесні баталії, дотепну азіровську мову (прав і свабід, данную прапазицию тощо), ще й пісні з трибуни.
Взагалі могла б вийти непогана маркетингова схема: продавати квитки на сесію, а на вході до зали – попкорн та каву. Бо з чимось гарячим та смачненьким цікавіше спостерігати за подіями. Можна і трансляції дивитися, але це не так захоплююче – у сесійній залі ж відчуваєш усю силу емоцій та почуттів, що там киплять та вирують.
Головне, що попереду у нового складу міськради є цілих п’ять років. Жити без бюджету далі, мабуть, буде не дуже приємно, але, хоча б, не сумно.
