Застрибнув на плече, заснула на долонях, заховався у машині. Як безпритульні тваринки знайшли свою сім’ю

Ідучи вулицями, ми зустрічаємося з безхатніми тваринами. Собаки бігають зграями у пошуках їжі і часто натикаються на агресивні штурхани, залякування і побої. Є коти, які ховаються у під’їздах або сміттєвих баках, перемагають холод і голод, а часом - жорстоких людей, які над ними знущаються.

Але є інші. Є люди, які стають для цих пухнастих сім’єю. Забирають додому, годують, закутують любов’ю і турботою. І терпляче чекають, коли налякана тваринка зрозуміє, що тепер вона у безпеці.

Ми зібрали кілька таких історій. Кожна з них особлива. За кожною з них лежить врятоване маленьке пухнасте життя. Декілька історій розказані від імені самих рятівників.

Відчайдушний Оскар

Юрій з товаришем йшли ввечері вздовж приватного сектору мікрорайону Лісний. В якийсь момент чоловіки почули, що хтось йде за ними. Переслідувача виявили тільки біля ліхтаря. Маленький чорненький кіт продовжував йти за чоловіками приблизно пів кілометру.

"Ми зупинилися з Дмитром, і він не мешкаючи напав на нас!!!", - роказує Юрій.

Чоловік згадує, що кіт декілька разів залазив їм на плечі. Спочатку на пухнастого подумали, що він втік з будинку, але згодом по зовнішньому вигляду зрозуміли, що це не так.

“Це був скелет обтягнутий шкірою та страшним хутром. Тоді стало зрозуміло, що хлопчина використовує останній шанс на життя. І що він не домашній, а такий собі безхатченко”. 

Юрій зателефонував людині, яка б могла прилаштувати кошеня. Вони домовилися про зустріч. Кота заховали під куртку і пішли додому. 

Наступного дня у чоловіка перестав працювати телефон. Юрій прийшов на зустріч, щоб віддати кота, але не зустрів людей, які мали його забрати. Згодом виявилося, що вони були на місці зустрічі, але в декількох метрах один від одного.

“Домовилися, що вже на вихідних передамо кота. Але за цей час він зачарував усіх рідних, і його вже ніхто нікому не віддав! А потім довгий час вичухівали здоров'я хутряного до хоч якого нормального стану! Тепер то величезний кіт з дуже цікавим характером”.

Так у Юрія і його сім’ї з’явився Оскар.

Норовлива Кнопка, лагідний Скотт та їх хазяйка Дар’я

Розповідь самої дівчини:

Кнопка зі мною 11 років, а приблизно 20 березня їй буде 12 років.

Я її взяла через кілька місяців після того, як з’їхала зі студентського гуртожитку на квартиру. Якось я побачила в інтернеті жахливе відео з кошеням, з якого познущалися якісь ідіоти. Я дуже хотіла його знайти і забрати собі. Виявила, що це кошеня десь в Росії, але де воно, так і не знайшла. Тоді подумала, що мені треба взяти якесь інше кошеня, щоб трохи морально заспокоїтися.

Мій знайомий розповів, що подарував своїй дівчині кошеня. Через рік вони розійшлися, а кішечка залишилася в нього, та він не може належно за нею дивитися - то робота, то гулянки… І що він віддасть її до притулку (а котячих притулків у Львові немає). Я розуміла, що, швидше за все, та кішка не виживе ні в притулку, ні на вулиці, ні ще десь, куди він її подіне.

Кішці було трохи більше року. Подруга, з якою я жила, довго не погоджувалася на тварину, а потім сказала: “Можеш її забрати, бо шкода, але якщо ти надумаєш переїжджати - це буде твоя кішка і ти за неї відповідаєш”.

Я поїхала забирати Кнопку. Це була перелякана молода кішечка, яка боялася чужих людей, і я її ледь запхала до рюкзака, щоб привезти додому.

Відтоді Кнопка моя і тільки моя. Через чотири дні вона вже спала зі мною, боялася інших людей, але до мене йшла без проблем. Ми з нею змінили купу львівських квартир, вона переїхала зі мною до Слов’янська. Потім ми поїхали у Харків, Київ, знову у Львів. Вона ночувала зі мною на вокзалах, чужих квартирах, навіть на якихось заводах…

Я жодного разу не пошкодувала, що колись її взяла. Вона моя розрада. І вона дуже розумна. Я з нею завжди розмовляю, розказую про переїзди або про похід до лікаря, щоб вона була в курсі.

Кнопка досі боїться котячої переноски, але люди вже її не лякають. А мама каже, що це я в неї живу, а не вона в мене. 

Скотту 9 місяців, у нас він півроку.

Його ім’я з шотландської перекладається як “світло”, а українською характеризує всю його поведінку.

Якось мій хлопець прийшов додому і сказав, що бачив нещасне кошеня на вулиці, але не зміг його підібрати. І жартома пригрозив Кнопці, що як буде нечемною, принесе кицю додому. Я це сприйняла буквально, і майже одразу мені трапився пост з цілим прайдом котів між Львовом і Луцьком. Серед тих всіх брудних носиків був носик сіро-білого кошеняти, який мені дві ночі не давав спокою. Я написала авторці посту. І шляху назад вже не було.

Мені привезли обшарпаного, брудного, всього в ковтунах кота, розміром із жменю. Погляд у нього був такий, ніби він Тарас Григорович, який щойно повернувся із заслання. 

Кнопка боялася, кошеня боялося, я не спала всю ніч, пильнуючи їх обох. Наступного дня я понесла його на огляд і щеплення. І коли мій хлопець дізнався, скільки цей кіт виніс коштів, сказав: “Ну, скот…ина”. І ми зрозуміли, що нашого Фужерчіка насправді звати Скотт, СкоттіК.

Тиждень у нас по хаті все було встелено пелюшками, бо малий не розумів, що є лоток, пісяв, де забивався. А потім став, як шовковий. 

Насправді, він чемний і слухняний. Їсть, спить, бавиться. Іноді шкодить. Але ми скидаємо це на юний вік. За півроку виріс в шикарного, кудлатого кота. Часом ми називаємо його Хмаринка. Він дуже лагідний, може вилізти на руки і тикати носиком в щоку, вміє хапати лапками, як білка, і носити в зубах яйця від кіндерів та іграшкову рибу, ніби сам її упіймав.

Єдиний мінус - вони не дружать з Кнопкою. Колись ветеринар попереджала мене, що Кнопка така норовлива і нестресостійка, що нам бажано не заводити іншу тварину. Я довго вагалася, але тут все трапилося само по собі. Тому зараз по хаті чутно, як вони носяться один за одним, і як гарчить Кнопка.

Обережний і недовірливий Тор

14 років у Юрія з дружиною був пес. Смерть домашнього улюбленця родина прийняла важко і довгий час не хотіла собі нового собаку. 

Історія появи нового пса в сім’ї почалася з того, що до дружини Юрія на роботу принесли підібраного десь кролика. Жінка написала одразу чоловікові з пропозицією забрати того додому. Спочатку Юрій погодився, а через певний час зрозумів, що взагалі не розуміє, що з тим кроликом робити.

Тоді вони вирішили, що краще візьмуть собаку. Вже наступного дня сім’я поїхала знайомитись з чотирилапими. Кролика, врешті решт, забрали інші люди.

“Тепер у нас є жарт, що Тор з'явився в результаті інформаційно-психологічної спецоперації”, - додає чоловік.

Так Юрій описує появу в їхній сім’ї Тора - собаки з притулку. Ім’я чотирилапому придумали там же, міняти його сім’я не стала.

До того, як потрапити у притулок, Тор, напевно, жив на вулиці. Юрій припускає, що цуценя ображали, бо той боїться різких звуків. 

Спочатку пес був наляканий. Згодом хазяї зрозуміли, що Тор по життю недовірливий і обережний. До сім’ї собака звикав десь чотири дні. 

“Щоб краще собака адаптувався ми з дружиною підлаштували графіки, щоб перші 4-5 днів, постійно хтось був дома”.

До нового улюбленця новоспечені власники поставилися відповідально. Провели декілька занять з кінологом, щоб відновити навички спілкування з собакою. 

На початку, згадує Юрій, доводилося недосипати, частіше виходити на вулицю, щоб погуляти. З часом ритми налагодилися.

Любов, терпіння, правильні знання і навички роблять дива, - додає Юрій. З собакою сім’ї пощастило. Він дуже розумний, швидко орієнтується, що можна робити, а що - ні. 

“Коли з'явився собака, ми стали частіше посміхатись, у тому числі один одному” - підсумовує Юрій.

Наполеглива Соня

Сім’я Світлани згадує історію появи кішки Соні у них, як справжнє чудо. Родина живе у власному будинку, має котів і собаку. 

Певний час для Світлани почався нелегкий період у житті. Захворіла дитина, проблеми з роботою, поганий настрій і хвилювання. В один з таких ранків жінка почула скажений гавкіт собаки. З першого погляду здалося, що нікого і немає. Декілька разів Світлана виходила подивитися, чому не вгамовується лай. І в певний момент повз жінку щось пробігло, вона почула навіть не нявкіт - писк. Кошеня було дуже маленьке.

“Дивлюсь, сидить це маленьке чудо. А чудо вміщалося на долонці”.

У той момент Світлана взагалі не розуміла, що робити. Сподівалася, що маленький комочок сам втече. Давалися взнаки важкі дні і хвилювання. Думки залишити кошеня жінка відштовхувала, вдома вже були улюбленці. 

Не встигла хазяйка будинку винести кошеня за двір, як він знову опинився перед нею. Вона віднесла його трохи далі, - ситуація повторилася. Чоловік Світлани взяв сир, щоб підгодувати малого і відвести трохи далі від будинку. Кошеня не відреагувало на їжу і моментально з’явилося знову у дворі. 

Цікавим було і те, що домашній пес хоч і гавкав на кошеня, але зовсім не чіпав маленьке.

Близько двох годин родина думала, що робити з кошеням. Що б вони не робили, малеча поверталася у двір. Потім жінка звернулася до чоловіка

“Ти знаєш, я кожен день прошу у Бога здоров’я дитині. Ну як мене можна назвати нормальною жінкою, якщо я намагаюся позбутися цього кошеня. Він іде до нас. Може це знак?”.

Так сім’я погодилася залишити кошеня у себе. 

Коли Світлана зайшла у гараж, пухнасте залізло до неї на тапок. Світлана згадує, що кошеня виглядало досить звичайним, трошки брудне, засмоктане кошеня. Вона взяла його на руки, щоб подивитися, хлопчик це чи дівчинка. За секунду кошенятко заснуло на долоні хазяйки.

Так у родини з’явився новий член сім’ї - кішка.

Над ім’ям для кішечки думали довго. В один момент Світлана зателефонувала сестрі. Та під час війни виїхала з міста і залишила тут кішку. Її завжди згадували і дуже шкодували, що так вийшло. Коли сестра Світлани побачила маленьку, то була шокована.

“Свєта, це ж наша кішка. Один до одного. Назвіть Соня, я вас прошу”.

Світлана каже, що кішка дуже особлива, вона на відстані відчуває хазяйку, постійно ходить поруч з нею, дуже слухняна, поводилася вдома так, наче тут і жила. А ще постійно сидить у хазяйки в ногах.

“Вона у ногах. Ось як у перший день вона до мене у ноги прийшла, ось так весь час”

Адік - кіт звичайний

Розповідь від хазяїна кота - Святослава

У той день ми повернулись з відпочинку. Надворі жовтень, вдень ще тепло, а вночі вже температура опускається до стану дрижаків і «курва, треба було теплу куртку вдягати».

Я запаркував автівку, розвантажую речі і чую надривне нявчання, яке переміщується по території. Бачу ж натомість зграйку дітлахів, які перебігають від автівки до автівки з не менш надривним «Киць-киць-киць-киць!!!!» 

Спочатку не надав значення, бо інколи буває, що до нашого ЖК підкидають кошаків. Пішов з валізами додому. Через короткий проміжок часу збираюсь на зустріч по роботі, виходжу надвір, бачу і чую те саме. Стало шкода малого. Тим більш, що підійшов один з хлопчаків і попросив допомогти дістати те кошеня, яке залізло в моторний відсік однієї з автівок. Почалась рятувальна операція.

До будь-якого процесу я підходжу предметно і змістовно, тому викликав до автівки її власницю, відкрили капот, почали діставати кота, а він, капосний, звідти сам виліз і перебіг до іншої автівки. Що ж, історія продовжується.

Шляхом нехитрих маніпуляцій кіт опинився в моїй автівці під двигуном. Сам двигун був ще теплий після їзди, тож кошак собі пригрівся і сидить. На мої вмовляння і аргументи не реагує. А мені ж треба їхати на зустріч. Я вже ось запізнився на 20 хв. А з кошеням під двигуном не поїду точно. Тому я ліг біля машини на каремат, попри колесо засунув руку зі шматочком хліба по плече під двигун і почав виманювати малюка. Кіт, на щастя, виявився дуже голодним і купився на хліб. Потроху я руку з хлібом все більше виймав, а малюк підповзав слідом. Врешті рука вже була на асфальті, а кошеня розміром 2/3 моєї долоні сиділо на тій же долоні і жувало хліб. Я поклав його під куртку собі і поніс додому. Глянув при світлі на цього парубка - бруднющий, худющий, бліх неміряно, але муркотить як трактор. Віддав дружині, щоб помила і взагалі привела до порядку, а сам поїхав на зустріч. 

По поверненню у нас вже був набір мисочок/тарілочок для кота, корм для кошенят, туалет і решта всіляких прибамбасів.

Я тільки зайшов до квартири, як він прибіг, всівся мені на черевики і не злізав. Так він і залишився в нас. 

Спав перший час у мене на голові. Куди б я його не відносив - все одно приходив і влягався на голову або коло голови. Одразу зметикував правила поведінки з нашим сином - краще втікти і заховатись. А якщо не встиг - терпи і не жалійся

Зараз цей порядний і поважний кіт, який м‘яса не їсть, але хлібом залюбки ласує. Він став дуже розумним і розважливим, всі його люблять, і він віддячує тим же.

Пуся і її діти.

Після 2014 року по вулицям вешталося багато покинутих тварин. Однією з таких стала Пуся. Це так пізніше її назвали вже хазяї. ПуСя, або Пуздрік - це тому, що кішка прийшла до хазяїв вже вагітною.

Лідія Овчаренко - хазяйка кішок, розказала, що Пуся сама вирішила, що буде жити з ними. Так і залишилася. 

Спочатку кішка недовірливо ставилася до людей. Чекала, коли дадуть їжу і підуть. Така насторога пройшла десь за три дні. Потім кішка не злазила з рук. “Наче говорячи: любіть мене за всі недолюблені роки”, - весело розповідає Лідія.

Пізніше народилися Маруся і Бося. Спочатку кошеняткам не хотіли давати ім’я, бо не збиралися залишати. Але хазяїв так і не знайшли, тому залишили собі. 

“Почувається хазяйкою, вже повністю повторює поведінку старшої кішки і ганяє нашого ще одного кота Босяню /Босяк/. Тепер у нас вже триКотаЖ”, - з посмішкою додає Лідія.

Пес Дідьє і чотири кота

Розповідь від хазяїна тваринок - Дмитра

У мене загалом дуже багато тварин. Першу кішку я приніс додому (ще у квартиру) десь у 2008-2009 році (на стадіоні Локомотив, коли займався футболом там). Через півтора року ми переїхали у приватний будинок. Кішку назвали “Льоля”. Вона з часом народила по черзі двох котів, яких ми залишили. Пізніше ми провели стерилізацію для кішки.

З часом один з чужих вуличних котів потрапив до нашого двору, нажаль, собака на нього напала, але ми змогли його врятувати і вилікувати. Його назвали “Мурчик”. Після цього він жив начебто на 2 будинки – наш і той, звідки він до нас прийшов. Під час війни у 2014 році цей кіт Мурчик зник, а вже після звільнення він знов почав приходити і привів за собою кошеня. Виглядало дуже мило, наче батько-одинак з дитиною прийшов до нас. Цю кішку назвали “Сима”.

Після цього у нас ще оселився кіт “Рижик” (у районі будинку по вулиці Генерала Лозановича). Також з’явилась кішка “Маша”, у неї серйозний характер королеви. І останньою твариною з вулиці була собака “Дідьє” (забрали з Миколаївки). На жаль, час рухається вперед і “Льоля”, “Мурчик”, “Рижик” померли. Залишилось 4 кота та 2 собаки (одна з них німецька вівчарка, її купували у знайомих).

Першою твариною з вулиці стала “Льоля”, а отже справила найбільше враження. Була дуже дикою, хотіла їсти. Я на той момент був дитиною, це питання не обговорював з батьками, а просто взяв це кошеня та привіз додому. Через певний час вона стала улюбленцем у сім’ї. Вечеряла поряд з нами.

Інші коти справляли різні почуття. “Мурчик” був дуже дотепним, розумним і його трохи було шкода після ситуації із собакою. Тому і залишився жити у нас.

Кішку “Симу”, яку він привів із собою, ми спочатку до будинку не пускали. І наразі це єдина кішка, яка гуляє по вулиці, інші коти живуть вдома, а отже вона найбільш дика по відношенню до людей.

“Рижик” був старим, і просто хотілось, аби він прожив трохи більше часу, ніж би це було йому відведено вулицею.

“Маша” взагалі наче ніколи не спілкувалась з людьми, тому контактувати їй важкувато і характер свій проявляє. Але дуже полюбляє чоловіків.

Собаку “Дідьє” побачили у соцмережах, наче намагались віддати іншим господарям, проте вони були безвідповідальними, він втік від них, ми його знайшли у місті і забрали до себе назавжди. 

Рішення по “Льолю” було максимально спонтанним. Стосовно інших тварин були більш виважені рішення. Майже всі тварини, які у нас з’являлись, у перші дні були дуже обережними та трохи наляканими. Але з часом звикали та раділи, що мають свій дім, вони не голодні та не вмирають від холоду на вулиці.

Зараз усім тваринам комфортно і приємно проживати разом з нами.

Хочу додати від себе, що брати тварину з вулиці є найкращим варіантом вирішення проблеми безпритульних тварин. Важливим аспектом є проведення стерилізації, бо це зменшує ризик захворювань, продовжує життя тварини та в загальному сенсі зменшує безконтрольну народжуваність тварин. Сподіваюсь, з часом люди будуть більш свідомими, не будуть викидати тварину на вулицю після того, як “погрались”, бо вже і не цікаво. 

Це лише маленька часточка усіх історій, які існують. Безліч безхатніх котів і собак у пошуку своєї сім’ї, багато з них вже знайшли своїх людей. Але тварин, які потребують нашого захисту, залишається зовсім немало.

Якщо ви довго думали, чи забирати того котика, що сидить під під’їздом додому, якщо ви сумнівалися, чи треба підгодувати собаку, який день у день бігає наляканий вулицями, хай ця стаття стане для вас знаком. Беріть, годуйте, любіть. Вони точно зможуть відповісти вам взаємністю.