Сьогодні подякую, а завтра забуду. Блог

В Україні є багато пам’ятних дат, присвячених різним важливим та трагічним сторінкам історії нашої країни. У ці дати обов’язково когось згадують та комусь дякують.

Є в Україні традиція: у день пам’ятної дати чи події згадувати тих, хто захищав свою країну та незалежність, рятував людей, боровся із наслідками катастрофи або воював в іншій країні.

Це День захисника України, День ЗСУ, річниця катастрофи на Чорнобильській АЕС, День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, День вшанування учасників бойових дій на території інших держав (День пам’яті воїнів-інтернаціоналістів).

Історія України так склалася, що ми постійно боремося, відстоюємо, захищаємося і робимо те, що нас змушують робити. За всією цією боротьбою завжди стоять люди. І кожного року у пам’ятні дати про цих людей, живих та загиблих, згадують.

До чого я веду? 26 квітня 2021 року Україна відзначала 35 років з дня катастрофи на Чорнобильській АЕС. У всіх містах це супроводжувалося урочистими мітингами та зустрічами з ліквідаторами наслідків аварії, під час яких їм дякували за подвиг та самопожертву.

А між іншим у 2021 році Мінсоцполітики Наказом №42 від 22 січня 2021 року затвердило розміри компенсації вартості продуктів для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Це аж 200 та 400 грн. Ще встановили компенсації санаторно-курортним закладам вартості путівок для оздоровлення/лікування ліквідаторів, ну і розглядають підвищення пенсій.

Після цього йде ще одна знаменна дата – 9 травня. Напередодні ветеранам традиційно виплачують одноразову грошову допомогу. Для них, як і для ліквідаторів, звісно, існують певні пільги.

Далі, у жовтні, відзначають День захисника, у грудні – День ЗСУ, у лютому – День воїнів-інтернаціоналістів.

Так, усі ці люди, згідно законодавства, мають низку пільг та можливостей для відпочинку, реабілітації, лікування, розбудови власного життя. Начебто, підвищують пенсії, виплати, пільги на комуналку, начебто, усе добре. Але за фактом якось часто виходить, що всі ці люди не отримують чи недоотримують те, що їм гарантує держава, стикаються із складнощами при оформленні, бігають по кабінетах, збирають папірці.

Тому складається враження, що про них і згадують раз чи два на рік, згідно з державним календарем свят та дат. Висловлюють подяки, відвідують напередодні домівки ветеранів Другої світової війни та роблять пафосні фотки для власного піару, а ще влаштовують, прости господи, ходу "безсмертний полк". На мою думку, часто це виглядає так, ніби з шафи дістали якусь фотографію, змахнули з неї пил, подивилися, посумували і знову сховали.

Але це тільки моя думка. У будь-якому випадку, сподіваюся, що колись в Україні настане такий період, коли усі точно навчаться на помилках історії, а ще будуть впевнені у своїх правах, свободах та пільгах як у тому, що завтра зійде сонце.