“Українська армія, якщо є хтось з живих - виходьте". Історія військового, який заходив у Слов’янськ

За 7 років війни на Донбасі у людей зібралося багато історій про різні бої, знайомства, поїздки та, на жаль, смерті. 

Але ми повернемося до часів окупації Слов’янська. Наш герой - звичайний військовий, який просто добре розбирався у своїй справі. Але відомим він став ще у 2014 році, коли допоміг врятуватися іншим під час бою недалеко від Карачуна.

В одному з боїв, ще у 2014 році, під горою Карачун в оточенні опинилася група спецпризначенців Служби Безпеки України. На допомогу рушив БТР, за кермом якого сидів старший прапорщик Юрій Шайда. Бойовій машині під обстрілом з гранатометів вдалося прорватися через два блок-пости терористів і дістатись оточених. А забравши на борт співробітників СБУ, Шайда зумів вивести бронетранспортер із тилу проросійських угрупувань до українських позицій. Після цього випадку БТР Юрія отримав свій власний позивний «Ас», а Шайда - визнання побратимів. У червні 2014 року Юрія нагородять орденом Данила Галицького.

“Старший прапорщик Юрій Шайда виконував бойові завдання у зоні АТО з початку травня 2014 року. Офіційно він начальник військового наряду – інструктор з водіння роти спецпризначення окремої бригади з охорони дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав НГУ. Неофіційно – «кращий бетеерщик у з’єднанні», «водій від Бога», «чудовий механік», «віртуоз», «ас»…”, - так почали описувати чоловіка ті, хто його знає.

А так, у своїй історії журналістам сайту міста Слов’янська, себе описує сам Юрій Шайда:

“Я 1969 року народження. Народився у Київській області. Строкову службу проходив у Польщі. Після - звільнився у запас. Пізніше поїхав до Києва, де зустрів свого командира танка, з яким служили у сусідній країні. Той запропонував повернутися на службу”.  

На той момент Юрію було вже 30 років. 

У 2003 році чоловік пішов на контракт в посольську бригаду Національної гвардії України. Близько року там прослужив, а потім його забрали до спецпризначенців. З 2004 до 2018 Шайда служив у роті "спецназу" старшим інструктором з водіння. Він добре розбирався в машинах і БТРах (прим. бронетранспортерах).

Коли почався Майдан, туди були кинуті усі спецпідрозділи. Відправляли навіть тих, хто на строковій службі.

“У 2014 році військові були зломленні морально. Міліція також. Звідки ж з’явилися добровольчі батальйони? Бо боялися, що міліція і військові зрадять”.

Про добровольців Юрій Шайда відкликається негативно. Запевняє, що ті нікому не підчинялися і не розуміли, куди лізуть і як правильно робити військові справи.

Період Слов’янська

Коли стало відомо про захоплення Слов’янська, Шайда зі своїми товаришами по службі зверталися до начальства із проханням висунутися до окупованого міста на допомогу. Наказу не було.

На той момент у Слов’янськ вже відправили спецпідрозділи та десантні війська. Одного разу, коли вчергове військові виїхали на розвідку на один з блок-постів, їх обстріляли. Стріляти у відповідь військові не мали права, бо ЗСУ не можуть без наказу воювати із “внутрішнім ворогом”. Для таких наказів створені внутрішні війська - МВС, - каже Юрій.

В окупованому місті почалися захоплення української техніки та українських військових. Тоді Юрія Шайду з іншими чоловіками, які працювали на БТР, відправили в Ізюм. Спочатку про Слов’янськ мови не було. Шість людей БТРщиків поселили в наметах на базі. 

Там, в Ізюмі, попередили, щоб вони робили фото і могли підтвердити своє перебування у зоні АТО, адже траплялися ситуації, коли поранені військові не могли добитися лікування, адже за документами не перебували у зоні бойових дій.

Згодом Юрій Шайда з товаришами почали виїжджати на розвідку та підкріплення військових, або спецслужб. Такі “виїзди” на декілька годин могли затягнутися на тиждень.

Якось два БТРи, одним з яких керував Шайда, разом зі спецпідрозділами “Омега”, “Ягуар” та декількома добровольцями висунулися в бік сепаратистського блокпоста на розвідку. В якийсь момент один із добровольців замість того, щоб тихо перебігти дорогу, від розгубленості вистрелив у повітря. Відповідь від сепаратистів не забарилася. Тоді військові заховалися у ямі недалеко від свого місця очікування. Усі терміново застрибнули на БТРи та почали відходити. 

Як Шайда отримав позивний “Ас”

Жорстокі сутички точилися навколо селища Семенівки неподалік Словʼянська – обидва населені пункти були зайняті бойовиками і звільнення міста було неможливе без повернення селища під контроль сил АТО. Тож на завдання в район Семенівки «посольський» БТР виїжджав регулярно, з самого початку свого перебування на Донбасі. Якось повертаючись з  бойової операції, Юрій підібрав на покинутій автозаправці три металеві пластини, щоб зробити з них додатковий захист для своєї машини – один щит приварив на лобову частину, для інших зробив рухомі кріплення і встановив їх ззаду, прикривши акумулятори та двигун. Аби зрозуміти, що пересторога ця була аж ніяк не зайвою, багато часу не знадобилося, - згадує Лейтенант Іван Пальошка.

Одного дня екіпаж виїжджав у напрямку Краматорська, який тоді також був зайнятий терористами, але через щільний вогонь сепаратистів пробитися в місто українським військовим не вдалося. Вони отримали наказ перебувати на території місцевого аеропорту, де українські воїни вже встигли утворити імпровізовану військову базу. Під вечір до аеропорту надійшла звістка, що група офіцерів Центру спецоперацій «А» СБУ опинилася в оточенні бойовиків у районі телевізійної вежі на горі Карачун неподалік Словʼянська. 

«Альфівці» встигли повідомити, що двоє із них поранені, після чого зв’язок перервався. Командування вирішило терміново відрядити їм на допомогу збірний загін спецназу СБУ, транспортування і вогневу підтримку якого мали забезпечити чотири БТРи, що належали різним частинам НГУ. 

Близько 22:00 невеличка колонна рушила у напрямку Краматорська, адже дістатися до Карачуна можна було лише пройшовши навпростець окуповане місто. 

Перший бій розв’язався на блок-посту у передмісті Краматорська. Сепаратисти явно не очікували атаки. Звуки бою терористи почули, та й гуркіт моторів чотирьох БТРів видавав їх наближення. Вже за кілька хвилин в один із саморобних захисних щитів на БТРі старшого прапорщика Шайди влучив реактивний снаряд та зрикошетив, розірвавшись у повітрі, осколки поранили двох спецпризначенців. Водій чудово розумів, що то був лише початок обстрілу, тож став маневрувати, аби спантеличити терористів. Це йому вдалося – по машині випустили ще не один снаряд, однак їй щоразу вдавалося ухилятися.

За містом зробили зупинку, щоб надати допомогу «трьохсотим» (прим. пораненим). Офіцер, якому заділо руку, сам вскочив у люк машини. Другий поранений не міг рухатися самостійно, тому що не відчував ногу і руку, та ще й чимось зачепився за броню. Юрій хутко затягнув «альфівця» всередину і помчав наздоганяти головні машини.  

Надалі постраждалими зайнявся навідник прапорщик Олександр Кочурівський, який у минулому працював ветеринаром, тож знав як надавати першу медичну допомогу. Одному пораненому він наклав джгут, що дозволило швидко зупинити кров, другому просто на ходу зашив рану. Щоправда, медичні маніпуляції дещо затягнулися – час від часу військовослужбовці чули постріли, тож Олександру щоразу доводилося кидатися до кулемета. 

Офіцери СБУ намагалися вийти на звʼязок зі своїми побратимами, але це їм вдалося тільки одного разу – «альфівці» дали знати, що досі перебувають в оточенні й ледь-ледь тримають оборону. Коли екіпажі дісталися Карачуна, їх насторожило дивне затишшя. Передчуваючи неладне, вони на великій швидкості пробили ворота огорожі навкруги телевежі. На щастя, рятувати було кого – навіть кількість поранених спецпризначенців залишалася незмінною. Цих двох постраждалих також розмістили в машині старшого прапорщика Шайди. Аж тут на шляху, яким щойно проїхали наші БТРи, з’явилися підозрілі легковики, тому залишився один вихід – проломити огорожу з іншої сторони й мчати зі схилу вниз, не розбираючи дороги. У підніжжя Карачуна знайшлося зручне місце, де можна було перевести дух. У цей момент схилом пронеслися ті самі автівки, які вони бачили кілька хвилин тому. Юрій помітив, що з віконця принаймні однієї з них стирчав ствол гранатомета…

Наступного дня врятовані СБУшники прийшли до Шайди, щоб висловити подяку. На той момент у Юрія ще не було позивного, тоді бійці вирішили назвати його “Віртуоз”, але від такого гучного псевдо Шайда відмовився. 

Спершу не хотів називатися й «Асом», але тут вже обурився командир спецпризначенців, мовляв, скромність це добре, але з полковником сперечатися не слід. Ось так і отримав Юрій Шайда свій позивний, а на його БТРі фарбою написали "Ас". 

У своєму першому відрядженні в зоні АТО старший прапорщик пробув аж два терміни. Коли через місяць на Донбас зі столиці прибули його однополчани, він добровільно залишився передавати свій досвід молодшим колегам. Та й бойових виїздів було чимало – всі просили, аби їх супроводжував БТР-80 із написом «Ас» на башті. 

Захід у Слов’янськ

Юрій Шайда був одним з тих, хто заходив у Слов’янськ у липні 2014 року. До міста їх команда висунулася в обхід, проходячи Семенівку. Шайда згадує, що ввечері, за день до того, як вони зайшли у місто, десь о 10-11 годині вечора зі Слов’янська висунулася колона окупантів. Вони покидали місто. Після сепаратистів залишилося кілька блок-постів із місцевими.

Першим входив БТР, згодом спецслужби, команда Шайди у той момент йшла попід річкою. Біля блок-поста на вході у місто побачили зброю, але стрільби не було. 

По місту почалися зачистки. 

“Ми відкривали двері наготові, кричали: “українська армія, якщо є хтось з живих - виходьте, якщо є хтось зі зброєю, кладіть зброю - виходьте, давайте без стрільби. Була небезпека. Можна було кинути гранату і не розбиратися, але вдруг я кинув гранату, а там жінка з дітьми...Тому ми ризикували своїм життям, бо ми ж не знаємо, правду вони там кажуть, чи нє”.

Звичайно, особливу увагу приділяли чоловікам. Їх клали на землю і обшукували. Були випадки, коли під час зачисток з кімнат по військовим відкривали вогонь, або люди, які сиділи в підвалі, ховали гранати.

“Вона піднімає руки, граната падає - все. Три людини мінус”.

Для українських військових це був реальний ризик життю. Юрій Шайда згадує, що намагався максимально лояльно поставитися до місцевого населення Слов’янська, розумів, що важливіше налагоджувати контакти, ніж напоказ виставляти патріотизм.

Старший прапорщик підтримує думку стосовно того, що у місто військові увійшли вільно, адже сепаратисти покинули його заздалегідь. Біля міськради на той момент був лише один міліціонер, який розказав, що там пусто і провів всередину. 

“Я там був два місяці без перерви. Зі Слов’янська ми відправилися назад в Ізюм, а згодом ми багато їздили з СБУ. Було ще декілька виїздів на місця бойових дій, але потім нашу команду перестали відправляти...Я сказав рєбятам, що сидіти не хочу. Якщо на передову - то я поїду, а тут сидіти...”.

У 2018 році Юрій Шайда звільнився. Його спогади стали основою для документального фільму “АС: Історія одного екіпажу”.

Читайте: Фільм про бої під Слов’янськом. Дивитися онлайн