• Головна
  • "Це був не мій Слов’янськ", - спогади мешканців міста про захоплення 12 квітня 2014 року
09:33, 12 квітня

"Це був не мій Слов’янськ", - спогади мешканців міста про захоплення 12 квітня 2014 року

"Це був не мій Слов’янськ", - спогади мешканців міста про захоплення 12 квітня 2014 року

12 квітня 2014 року російські терористи разом із проросійськи налаштованим населенням Донецької області окупували Слов’янськ. Це було рівно 10 років тому.

Сьогодні ми згадуємо ті події, які поклали початок війні в Україні. 

Тоді невідомі люди в масках і зі зброєю захопили декілька важливих будівель у Слов’янську - міліцію, СБУ, міськраду.

Над міліцією повісили російський прапор, біля - побудували барикади. Зброю роздали усім, хто підтримав сепаратистські настрої. Ще протягом дуже довгого часу її будуть виявляти у тих чи інших жителів міста.

Тоді для багатьох мешканців Слов’янська було не зрозуміло, що відбувається. Але майже всі відчували, що нічого хорошого за собою це не несе.

Проросійські терористи захопили тодішній відділ міліції, СБУ. А місто опинилося в окупації.

Мешканці Слов’янська поділилися своїми спогадами про цей день.

Більшість людей вже з важкістю згадують якісь деталі того дня, але всі говорять про те, що було очевидно - відбувалось щось, чого б не мало бути.

***

12 квітня 2014 року Катерина проходила повз тодішній відділ міліції і не могла зрозуміти, що саме там відбувається. Але прохід ще був відкритий, а барикади лише будувалися. Вона зупинилася там на хвилинку. Навколо було ще зовсім мало людей. Серед них були і люди в масках. Тільки пізніше жінка згадає, що бачила тоді серед усіх інших і колабораціоніста Пономарьова - який під час окупації вирішив посісти крісло “народного мера”.

При цьому, відчуття небезпеки Катерина не мала. Скоріше, її хвилювало те, що у будинку біля “міліції” жила її сестра, а через те, що там було неспокійно, то Катя хвилювалася саме за родичів.

Не було у Каті і розуміння того, що щось у місті відбувається. В новинах повідомляли про озброєних людей.

“Ми дуже переживали, бо її (прим. сестри) будинок прям в епіцентрі… Розуміння не було, відчуття небезпеки не було. Була якась тривога. Але у мене було більше особистого переживання, бо це був будинок моєї сестри. Оскільки там люди були озброєні, я не розуміла, яка ніч на нас чекає. Здається, що я навіть яскравіше пам‘ятаю усі ці зібрання за “русский мир”, які проходили у лютому, ніж 12 квітня”, - ділиться Катерина.

Цікаво, що ще до квітня 2014 року, коли Катерина з донькою їздили до Горлівки, там вже були блокпости із незрозумілими людьми на них. 

Барикади біля Слов’янського відділу міліції у 2014 році

Барикади біля Слов’янського відділу міліції у 2014 році

***

Лариса 12 квітня 2014 року була вдома - у Билбасівці. Жінка ще з січня-лютого, коли по місту проходили різні "заворушки" проросійських прибічників, розуміла, що насуваються якісь дивні події.

Все почалося з прибирання ялинки у лютому. У день розстрілу Майдану (21 лютого 2014 року) у Слов’янську різко прибрали новорічну ялинку, хоча зазвичай вона стояла ледь не до Масляної. Тоді місцевим написали, що сталося замикання, тому ялинку довелось розібрати. Але це була неправда. Пізніше Лариса дізналася, що у цей день на Майдані Незалежності у Києві прощалися із вбитими учасниками Революції Гідності. Скоріш за все, у Слов’янську дуже боялися того, що мешканці вийдуть на площу і підтримають "Майдан".

Тоді Ларису викликали на роботу ввечері, бо розбирали ялинку і треба було простежити за цим. Займалися цією роботою ледь не до третьої ночі. В якийсь момент, будучи в приміщенні міської ради жінка побачила, що тодішня голова міста Неля Штепа тоді також знаходилася на робочому місці. У повітрі витала скажена напруга.

У той самий день, 12 квітня 2014 року, Лариса залишалася вдома. Про те, що міліцію захопили, їй повідомила донька. 

“Не зрозуміла, дивлюсь наші місцеві канали і не розумію, що там відбувається, не розумію, яку сторону наші ЗМІ обирають. Бо я розумію, що це неправильно, так не має бути, щось не воно. А нам “втюхують” зовсім інше, що це наші мальчики, що так і має бути…”.

“Емоції страху, негарного відчуття, що щось насувається невідворотнє і незрозуміле”.

Лариса дуже хвилювалася за доньку, яка тоді жила в Ясинуватій і збиралася повертатись додому. 

Жінка стежила за всіма подіями, що відбувалися на Майдані, бачила, як українці перемогли і сподівалася, що щось подібне станеться і у Слов’янську. Але відбувалося зовсім інше.

“Таке відчуття було, що це моє особисте. Коли я дивилася на ті обличчя, для мене були чужі їхні емоції, я розуміла, що я на іншому боці, по іншу сторону барикад. Це не наші люди, це хтось чужий. Це був не мій Слов’янськ”.

Невідомі озброєні люди у Слов’янську у 2014 році

Невідомі озброєні люди у Слов’янську у 2014 році

***

Саша і Віка бачили те, що розгорталося біля колишньої міліції на власні очі - їхній будинок знаходився недалеко від відділу міліції. 

"Саша вийшов на балкон курити і сказав, що щось відбувається. Ці орки бігали під нашими вікнами".

Пів дня вони спостерігали за тим, що відбувалося. Було хвилювання, бо не зовсім розуміли, до чого це все може призвести.

"А вже ввечері стало зрозуміло, бо наша "сепарська" девʼятиповерхівка була майже вся на барикаді біля міліції", - згадує Віка.

Сусіди активно пропагували "донецьку народну республіку" і "наших мальчиків".

Прибічники росії будують барикаду біля відділку міліції у Слов’янську 12 квітня 2014 року

Прибічники росії будують барикаду біля відділку міліції у Слов’янську 12 квітня 2014 року

***

"Дата 12 квітня 2014 року – це для мене початок зовсім іншого досвіду, якого хотілось би не мати і не усвідомлювати. За ці 10 років розлогі, деталізовані спогади перетворилися у своєрідне слайд-шоу: емоції, епізодичні картинки, обличчя, які зафіксувалися в пам’яті", - ділиться Наталія.

Про те, що відділ міліції захопили, жінка дізналася з місцевих новин на телебаченні. Тоді її чоловік поїхав туди подивитись на те, що відбувається. Дружину з собою не пустив. Повернувся у зовсім пригніченому стані. Реакцією на все, що відбувалось тоді у місті стало обурення, шок і розгубленість.

У війну не хотілося вірити. Гнітила зрада тих, від кого очікували захисту – частини силовиків, - згадує Наталія.

"У місті панував якийсь сюрреалізм. Наприклад, прапор "днр" на виконкомі і водночас наш державний прапор на корпусі ДДПУ; місто перекрите блокпостами сепаратистів (особливо активно серед мешканців обговорювали так званий «бомжацький» блокпост у сторону Краматорська)".

Жінка згадує, що на фоні цих подій люди почали дуже сильно підтримувати один одного, самоорганізувалися.

"Пригадався випадок, як люди не дали рити окопи біля багатоповерхівки, а жінки – заарештувати сусідів-чоловіків (потім згадували як анекдот, як літня панянка переконливим аргументом врятувала вдвічі молодшого за неї сусіда, сказавши, що вона його дружина)".

Люди в масках і зі зброєю біля міліції у Слов’янську 12 квітня 2014 року

Люди в масках і зі зброєю біля міліції у Слов’янську 12 квітня 2014 року

***

Сергію зателефонував друг. Він сказав, що міськвідділ поліції захопили якісь люди. Потім зателефонував інший товариш. Він тоді якраз був біля СБУ.

"Він сказав, що це були спеціалісти. Він як військовий одразу це зрозумів. Його знайомому видали зброю просто так", - згадує чоловік.

Пізніше у цей день Сергій пішов на ринок. Усі розмови там тим чи іншим боком зводилися до "донецької народної республіки".

Хто ці люди, які захопили місто, Сергій не міг зрозуміти. Тим паче тодішня голова Слов’янська Неля Штепа запевняла, що ці люди - наші.

Сергій згадує, що у нього в оточенні вже було визначено, хто підтримує Україну, а хто - сепаратистів. Цікаво, що серед прибічників проросійських терористів виявилася найнижча верстка населення. Ті, хто не мав нічого, отримали зброю в руки і необмежену владу щодо звичайних людей.

"Коли мені зателефонували, що захопили міліцію, я одразу зрозумів, що щось не так. Тим паче я знав, що ще до 12 квітня на БЗС збиралися ці прибічники росії. І Пономарьов (прим. російськи прибічник, який оголосив себе у Слов’янську народним мером) там був. Я знав усіх цих людей, які підтримали захоплення".

Озброєні люди біля міськради у Слов’янську у 2014 році

Озброєні люди біля міськради у Слов’янську у 2014 році

Тоді на звільнення міста знадобилося 84 дні. Російські терористи вийшли зі Слов’янська і пішли у бік Донецька. 

Зараз Слов’янськ - прифронтове місто. Війська рф частково окупували території не лише Донеччини та Луганщини, а ще Запоріжжя та Херсонщини, тривають бої на Харківщині. Україна живе у війні. Чи могли ми тоді знати, чим закінчаться ці захоплення міст? До чого призведе зброя в руках невідомих людей.

"Зараз наш Слов’янськ живе, бореться. Тут зосереджені сили, які допомагають армії. І це зберігає надію на повернення до повноцінного мирного життя", - написала Наталія після своїх спогадів про 12 квітня 2014 року.

Ми усі віримо у те, що колись правда має перемогти. І хоча багато чого з 2014 року наша пам’ять викинула, як щось непотрібне, маємо бути вдячними нашим військовим за те, що окупація тривала 84 дні, а не 10 років, що живемо в Україні, а не у вигаданому світі "днр". 

Зараз головна задача - підтримувати тих, хто бореться за кожен сантиметр української землі, завдяки кому ми живі, завдяки кому ми вільні, завдяки кому віримо у перемогу. 

Читайте: Спогади очевидців, хронологія та головні події. 12 квітня 2014 року у Слов’янську - ВІДЕО

Підписуйтеся на наші оновлення у Viber (новости Славянска)

Слідкуйте за нами в Instagram

Та телеграм: https://t.me/news6262

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Слов’янськ #новини #новости Славянска #12 квітня 2014 #окупація Слов’янська 2014 #війна в Україні #война в Украине
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити

Коментарі

Оголошення
live comments feed...