Як фільм “Редакція” робить сатиру, але… з дивацтвами - рецензія

У прокат вийшла стрічка Романа Бондарчука “Редакція” і… якщо ви про нього почули вперше, прочитавши заголовок, я не здивований. 

Рецензія-блог. Володимир Сухолиткий.

На жаль, як і з багатьма українськими стрічками, цю стрічку трохи (а може й не трохи) обділили рекламою.

Звісно щось було, ондо автори за підтримку Фонду Відродження поїздили десятком міст зі спецпоказами і тематичними дискусіями, але.. дефакто на цьому і… все. Хоча можливо це такий специфічний підхід дистрибютора, я не певен.

Що ж до самої стрічки, то це місцями товста, місцями тонка сатира на роботу регіональних медіа. Фільм концентрується на найгарячішому періоді роботи будь якої редакції, до повномасштабного вторгнення, звісно — виборах. І ні, шановний читачу, це не Слуга народу 2.5. Вектор тут інший. Тут скоріш, якщо дуже грубо порівнювати, щось середнє поміж Офісом та Не дивися вгору. Але з намальованими бабаками. І з невеличкою дозою кліше.

Сюжет розповідає про неймовірні мандри молодого та правдолюбивого Юри, який спочатку був працівником музею, та через бракон’єрство і корупцію вимушено змінює місце роботи і доля заносить його в редакцію місцевої газети, яка… любить коли їй дають гроші за правильні букви на папері. Десь на фоні ще є аферисти, бандюки та природна загроза, яка поступово насувається.

Чесно кажучи, місцями структура відчувається дещо рваною. Сегменти роботи в редакції та все з цим пов’язане виглядає і звучить дуже добре, місцями аж життєво (з оптики людини, що пише цей текст), але побічні сюжетні лінії часто густо закінчуються… або ніяк, або дивно. Дуже. Або просто я не особо розумний і не зрозумів глибокий символізм того, що коїлось в третьому акті. І в епілозі заодно. Який, по відчуттях, дороблювався вже ближче до релізу. До речі, варто зазначити одну важливу деталь. Бачте, Редакція - це одна з останніх робіт, знятих в Херсонщині до великої війни. Зокрема, вагому роль в фільмі займають, на жаль, окуповані нині Олешківські піски. 

Фільм починається і завершується темою екології, і зараз це набуло дещо іншого, та все ж важливого значення. Протягом всієї стрічки тягнеться лінія підпалів лісу та руйнування природних умов для людських цілей, що, в результаті, дається взнаки дещо радикальним, але доволі метафоричним фіналом. Власне, тут кіно і перекликається із “Не дивіться вгору” (але тільки вайбом, на щастя прямої цитати нема)

Окрім цього, стрічка взяла з нашумілого, в свій час, голлівудського кіна ще й, певною мірою, архетипи персонажів. Тут і головний герой, який хоче відкрити людям очі на проблему, і влада, яка зайнята будь чим іншим, але не цим, і народ, якому.. ну загалом не те шоб є до того діло, бо в них свої проблеми. Проте, на відміну від нетфліксівської сатири, “Редакція” концентрується власне на тих, хто й керує думкою мас - на медіа. І показує їх, я вже зазначав вище, з мінімальною кількістю прикрас. Основна газета, на якій концентрується стрічка, живе на джинсі та жовтушних статтях та намагається всіляко гайпувати на відвертих придурках, а суспільно важливі матеріали якщо й пише, то тільки тому, що інколи треба. До речі, як тут не згадати дійсно неймовірне рішення кастинг директорів - взяти на роль головного продажного писаки Сергія Іванова. Іванов тут не грає. Він просто… є Івановим в повному об’ємі. Хоча ні, ім’я йому таки змінили, бо це все ж вигадана, хоч і з референсами до реальних подій, історія. І якщо зміну імені в цього персонажа я можу зрозуміти, то чому змінили ім’я відомому херсонцю Дядьку Гриші - я не особо зрозумів. Хоча його присутність в стрічці все ж тішить. Тут він є частиною команди волонтерів, яка попри весь той цирк, що відбувається в містечку, все ж робить важливу справу (стрічка відбувається за півроку до 24 лютого, але настрій відчувається). З цим підсюжетом пов’язана й Лера - компаньйока, а пізніше й любовний інтерес головного героя і ще одна правдолюбива героїня заодно. Вона навіть має характер, а не просто є сюжетною фікцією. Окрім головної пари героїв таким тут не багато хто може похизуватися. Хіба що ще мама Юри, його бос в редакції та один пасічник-відлюдник, який взяв і втілив мрію багатьох - пішов жити ближче до природи і подалі від медіашуму (мудрий чоловік)

Загалом, місцями стрічка гіператрофована, але це не те щоб мінус. Для сатиричного зображення реальності це цілком нормальна практика, як і місцями генералізований показ певних речей ( в цьому випадку це підсюжет з аферистами, які вчать заробляти на крипті). Так само я міг би і написати про те, як стрічка показує, що кандидати на виборах в один момент починають робити щось гайпове і молодіжне, але… в епоху, коли яскраві виступи і популізм вирішує більше ніж вивірена стратегія.. це вже не так смішно. До речі, про актуал. Після доволі дивної, на дуже суб’єктивний погляд автора цього тексту, відбувається… епілог, який дуже очевидно робився вже постфактум. І кажучи чесно, від нього віє якимось скетчиком. Навіть трохи байрактарщиною. Чи обійшлася б стрічка без цього? Так. Чи потрібна інша розв’язка? Скоріш так, ніж ні. Розв’язка, яка є в фільмі, більше йде в метафори і символізм, аніж в реалізм (хоча на словах деякі сюжетки й закриваються). Тому, якщо таки зберетеся йти на фільм - не дивуйтесь. Так, може здатися що ви кліпнули а кіномеханік змінив одне кіно на інше. Але постарайтесь викупити прикол. Можливо у вас і вийде.

“Редакція” це той фільм, який не збере велику касу, але він точно потребує вашої оцінки. Особливо, якщо ви любите стиль стрічок, притаманний роботам Антоніо Лукіча. Тут є щось схоже. Ну а якщо ви, так вже вийшло, самі працюєте в маленькому медіа, то ви підете на це кіно, місцями посмієтесь, підете додому, сядете за ноутбук і напишете майже дві сторінки тексту про те, що ви думаєте про цю стрічку. (Власне, таким і був мій шлях).