У самому серці Святогірська височіє 22-метровий монумент Артему — більшовику Федору Сергєєву, одному з творців Донецько-Криворізької радянської республіки. Про цю майже забуту «державу», що проіснувала лише кілька місяців у 1918 році, нині знову згадують — і в наукових дискусіях, і в російській пропаганді.
Хто такий Артем, навіщо більшовики створили власну «республіку» на Донбасі та які паралелі з сучасністю проводять історики — розповідаємо у цьому матеріалі.
Хто такий Артем?
Артем (справжнє імʼя — Федір Андрійович Сергєєв) народився 1883 року в Курській губернії. Уже в юності він здобув репутацію «професійного» червоного революціонера. Вступаючи до університету в Москві, він підписав зобовʼязання не брати участі у протестах, але вже за рік — у 1902-му — порушив його. За це його виключили з університету, заборонили вступати в будь-якому іншому виші імперії і засудили до шести місяців у вʼязниці. Того ж року Сергєєв вирушив до Парижа, де встиг вступити до Російської вищої школи суспільних наук.
Федір Сергєєв (Артем)
Проте у 1903-му році Федір Сергєєв знову повертається, але тепер на територію України — до Катеринославської губернії (нині Дніпропетровщина і частини Донеччини та Запоріжжя), де у селищі Федорівка організував першотравневий страйк за участі 400 людей.
Революційна діяльність Сергєєва лише наростала: у 1905-му, після двох арештів у Кропивницькому та Миколаєві, Сергєєв переїжджає в Харків, де очолює більшовистську організацію і намагається підняти збройне повстання. Втім, спроба виявилася невдалою: повстання придушили, а сам він утік на територію сучасної росії.
У 1909-му році заарештували та засудили до пожиттєвого заслання у Сибір. Однак пожиттєве заслання тривало рік — уже в 1910 Сергєєву вдалося втекти через Японію, Корею та Китай в Австралію, де він активно поширюватиме марксистські ідеї аж до 1917-го року, коли внаслідок революції отримає змогу повернутися на територію колишньої Російської імперії.
У червні 1917-го року Сергєєв повертається в Харків, де його обрали секретарем бюро Донецького обласного комітету РСДРП(б) — тобто, фактично, він очолив більшовиків на Донеччині. За кілька місяців він отримав ще вищу посаду — народного секретаря (міністра) промисловості у першому більшовицькому уряді України.
Втім, головна причина, чому пам’ятники Артему стоять у Святогірську та Кривому Розі (до 2015 року), полягає не в його революційній діяльності чи партійних посадах. Справжня причина — створення ним Донецько-Криворізької радянської республіки.
Що таке Донецько-Криворізька радянська республіка?
Донецько-Криворізька радянська республіка (ДКРР) виникла у січні-лютому 1918 року на території сучасних Донеччини, Луганщини, Харківщини та частини Дніпропетровщини, Сумщини і Ростовщини. Це сталося у вирі Першої світової війни, на тлі проголошення Української Народної Республіки та хвилі більшовицьких повстань.
Заявлені території Донецько-Криворізької радянської республіки. ДКРР ніколи не контролювала їх повністю.
Фото: Вікіпедія
Як пояснює доктор історичних наук, колишній професор Донецького національного університету і професор Українського католицького університету Вадим Задунайський, ДКРР виникла внаслідок політики більшовиків у той час:
Вадим Задунайський. Фото: АрміяInform
ДКРР створювалася не за національним, а за економічним принципом. Її основу становили Донецький і Криворізький басейни — індустріальні регіони, з численним робітничим населенням, яке було більш сприятливим до більшовицьких ідей.
Водночас існували і зовнішні чинники. У лютому 1918 року було підписано Берестейський мир, внаслідок якого Українська Народна Республіка отримувала воєнну підтримку Німеччини і Австро-Угорщини в обмін на постачання продовольства. Відтак виник прямий ризик конфронтації між більшовицькими і німецькими силами. У таких умовах Донецько-Криворізька радянська республіка служила як буферна зона: «Більшовики хотіли уникнути прямого зіткнення і перекласти відповідальність на фіктивні уряди дрібних республік, які виникли в зоні бойових дій».
Отже, 12 лютого 1918 року, уже за три дні після підписання Берестейського миру з УНР, більшовики зібрали так званий «з’їзд Рад» у Харкові і проголосили про створення Донецько-Криворізької радянської республіки.
Формально ДКРР мала вигляд «народної влади». Насправді ж більшість населення України — селяни — були усунуті від процесу. «Більшовики проігнорували право більшості населення (селянства — ред.) будувати владну систему в революційні часи на підставі волевиявлення. Вони були усунені від волевиявлення, не існувало можливості почути їхній голос», — наголошує історик.
Отже, ДКРР з самого початку спиралася на вузьку соціальну базу — більшовицький апарат і підтримку з Радянської Росії. Взимку 1918-го в Україну масово надходила зброя і добровольці з Росії — попри те, що це порушувало мирні угоди.
Однак Донецько-Криворізька радянська республіка не була винятком. За аналогічним сценарієм більшовики створювали й інші маріонеткові утворення: «Взимку 1918 р. проголосили штучну Одеську республіку. Невдовзі утворено Таврійську радянську соціалістичну республіку (територія Кримського півострову та частини Північного Приазов’я), яку з огляду на зміну військово-політичної ситуації (успішний наступ українських, німецьких і австро-угорських військ) спробували трансформувати в республіку Тавріда без Північного Приазов’я. І, нарешті, Донецько-Криворізька республіка, яка пробувала формально взяти під контроль практично весь південь і схід Лівобережної України».
Втім, довго проіснувати ДКРР не судилося. Просування українських та німецьких військ змусило більшовиків відступати. У березні 1918 року вони змінили тактику: Ленін і його оточення вирішили ліквідувати автономні республіки й підпорядкувати їх єдиній «Українській радянській владі».
Федір Сергєєв у молодості. Фото: Вікіпедія
Засновник ДКРР Федір Сергєєв (Артем) отримав посаду у новому радянському уряді: «Щоб зняти внутрішній конфлікт інтересів між більшовицькими середовищами — Донецько-Криворізьким і загальноукраїнським, Артем, або Сергєєв, отримав портфель народного секретаря в уряді Радянської України. Причому він відповідав за ту саму галузь, за яку він відповідав і в уряді Донецько-Криворізької республіки» — пояснює Вадим Задунайський.
Про саму республіку більшовики просто забули: «Жодної постанови про її ліквідацію чи розпуск нема. Вона просто зникла в міру звільнення території України від радянських військ. Донецька-Криворізька республіка припинила своє існування вже наприкінці квітня — на початку травня, коли остаточно була звільнена від більшовицьких військ вся територія України», — підкреслює історик.
Саме через проєкт Донецько-Криворізької радянської республіки, який Сергєєв очолював, його ім’я й залишилося у топоніміці та монументах сходу України. Сьогодні він підпадає під закон про декомунізацію, а навколо памʼятника на його честь у Святогірську ведуться дискусії.
Аналогії з сучасністю
Сценарій, за яким виникла Донецько-Криворізька радянська республіка, схожий на той, за яким у 2014-му році виникли так звані «ДНР» і «ЛНР». Цю схожість помітили і російські пропагандисти, які намагаються використовувати ДКРР як доказ «історичної відокремленості» Донбасу від України.
Втім, як зауважує Вадим Задунайський, ці аналогії не слід сприймати буквально: «Між діями російський більшовиків у 1917-18 роках і сучасних російських імперіалістів відсутня повна тотожність: ні серед лідерів, ні серед соціально-економічних пріоритетів, ні серед адміністративних методів. Але якщо говорити про подібність підходів — вона, очевидно, існує. Загальна типологія — намагання противника розірвати єдність українських земель і посіяти розбрат та протистояння між українцями, зокрема на регіональному рівні — подібна».
Автор: Єгор Варламов