Що для українця значить вишиванка

Вишиванка – символ здоров’я, краси, щасливої долі, родової пам’яті, порядності, чесності, любові, святковості, оберіг, одяг сили.

Символіка вишивки залежала від того, кому призначалося вбрання: парубкові – нареченому, чоловікові, хлопчикові; дівчині, заміжній жінці, чи козакові.

Вишиванки виготовлялися із конопляного чи лляного полотна домашнього виробництва. Але козак в похід брав, як правило, вишиванку з натурального шовку. Це було продиктовано досить прозаїчними вимогами – у шовковій тканині не заводилися воші, а отже козак був завжди чистим і здоровим.

Було чимало типів традиційних сорочок за формою, використанням матеріалів, а також за семантикою кольорів: подільський, галицький, поліський, волинський, наддніпрянський, полтавський, гуцульський, буковинський, лемківський тощо. Цікаво, що символіка вишиванок часто-густо збігається із символікою орнаментів предметів матеріальної трипільської культури. Виявлені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків (датують їх VI ст.) ідентифікуються з візерунками вишиванок XVIII-XX ст. Щоправда, символіка вишивки часто-густо складалася з трьох частин: історичної (родової), прогнозуючої (загадування майбутнього, продовження роду) та магічної.

Як нам сьогодні торочать науковці, на вишиванках застосовувалися традиційні символічні орнаменти: геометричні (вважаються найдавнішими), рослинні, зооморфні (тваринні). Іноді типи орнаментальних форм поєднувалися: орнаментально-рослинний з переважанням першого чи останнього.

Символіку форм конкретизувала символіка барв. В орнаментах переважає чорний і червоний кольори із украпленням синього, зеленого, жовтого (золотого). Такий тип вишивки міг символізувати не лише хліборобську працю на чорноземі в зоні лісостепу з наявністю річок, озер чи журливість вдачі, любов, цілеспрямованість подолянина у досягненні мети, а й певну гармонійність у стосунках людини з природою і людських взаєминах; силу, міць, зростання; часом – запліднення тощо (слід розглядати конкретний зразок призначення вишивки). Із зображеннями ромба й двох ліній могли пов’язуватися певні уявлення про календар, чотири пори року, період між народженням та смертю (дві лінії).

Народ ставився до вишиванок як до святині. Вишиванки передавалися з покоління в покоління, з роду в рід, зберігалися як реліквії.

Символічний образ сорочки-вишиванки часто зустрічається в народних піснях про кохання, сімейне життя, а також соціально-побутових (козацьких, чумацьких, бурлацьких, наймитських тощо).

Сорочка-вишиванка оспівана, зображена в різноманітних жанрах народної творчості (в тім числі – жартівливих, пародійних), сучасними поетами. Вона є символом українця загалом і України зокрема, проте в XХ ст. престиж вишиванки, як одягу, занепав під згубними впливами шовіністично-космополітичних, комуно-фашистських, екстремістських та інших тенденцій.

Народ ставився до вишиванок як до святині. Це дійсно було так, адже візерунки, якими була уквітчана вишиванка, несли сакральний зміст і були козакові оберегом. Для козака-характерника вишиванка була, перш за все, одягом сили, бо несла у собі, як кажуть у народі, природну магію.

В деяких історичних джерелах йдеться, що крім нанесення малюнка на вишиванку, магічний малюнок також наносився на тіло козака у вигляді татуювання. Ось що пише Михайло Чугуєнко у книзі “Шокуюча Україна”, с. 142, – “воїни характерники…билися напіоголені до пояса, або у вовчих чи ведмежих шкурах, котрі краще, ніж інші обладунки, захищали від удару списа чи меча. Своє тіло берсеркіри покривали чорним чи червоним татуюванням, що мало магічні властивості. Схоже, що арабський автор Х ст. Ібн-Фадлан описував саме такого татуйованого воїна: “Дехто з русів від краю нігтів і аж до шиї розмальовані всякими зображеннями, картинами”.