7 червня стартував наймасштабніший в Україні фестиваль для журналістів-розслідувачів "Mezhyhirya Fest 2019".
"Межигір’я Фест" - тематичний фестиваль, що проводиться щороку до Дня журналіста. Дискусії, лекції та обговорення щодо проблем і викликів журналістики проходять в колишньому маєтку колишнього президента України Віктора Януковича.
Журналісти-розслідувачі показали, що резиденція фінансувалася за допомогою викрадених коштів, перекачуваних через мережу офшорних рахунків. Межгір'я займає 140 га і включає пірс, яхти, кінний клуб, стрільбище, поле для гольфу, автомобільний музей та багато інших об'єктів. Обсяг території і кількість помпезності дійсно вражає. Далі будуть фото, але зараз не про них.
У 2014 році, після раптового вильоту Януковича зі столиці після Революції Гідності, об'єкт Межигір'я був відкритий для демонстрантів, активістів і журналістів. З того часу журналісти щороку збираються в Межигір'ї, щоб відсвяткувати День журналіста і те, як журналістика може зробити світ кращим.
Фестиваль має на меті стимулювати обговорення проблем, що постають перед журналістами. Кожен рік обирається нова тема Фестивалю. У цьому році говорили про межу між журналістикою та активізмом.
Окрім того, пройшло нагородження журналістів, які стали фіналістами Національного конкурсу журналістських розслідувань.
У 2019 фестиваль проходив з 7 по 9 червня. Журналісти сайту міста Слов’янська "6262.com.ua" також стали учасниками.
На Межигір’я-Фест зібралися журналісти зі всієї України і не тільки. Більше 50 спікерів виступали перед розслідувачами та початківцями. Це експерти з України, Польщі, Бангладешу, Америки, Латвії, Німеччини та інших країн Європи.
Декілька панелей дискусій проходили одночасно на різних локаціях, тому треба було заздалегідь зазирнути в програму і зрозуміти, що тебе цікавить більш за все. При цьому, була можливість вільно пересуватися між локаціями, якщо хочеш послухати і інших професіоналів журналістської справи.
"Mezhyhirya Fest" з самого початку позиціонували не як лекції-навчання-уроки-серйозність, а як фестиваль-дискусії-обговорення-обмін досвідом. Самі організатори напередодні написали: "Не чекайте від нас конференцій в стилі Давос, ми Коачелла".
Так, мені довелося загуглити. Але якось так воно дійсно і було.
Ну і родзинкою, звичайно, був виступ гурту "Жадан і Собаки" на другий день фестивалю.
Дам висловитись журналістці Вікторії, яка їздила разом зі мною. А потім повернусь до опису того, що відбувалося (Київське море, фото з провідними журналістами світу, нагородження за краще розслідування і обіди).
______________________________________________________________________
Mezhyhirya Fest – це коли є безліч різних заходів та тем, які в більшості проходять одночасно. А ще багато спікерів та море інформації. І тут головне питання: як би так спланувати час, щоб встигнути на всі ті заходи, навпроти яких я поставила галочки у своєму розкладі на всі дні фестивалю. Звісно, все, що нам розповідали, було корисним, та під кінець третього дня ми з колегою відчули, що наш ліміт сприймання інформації вичерпано.
Але головне тут, як мені здалося, не тільки «поглинання інформації» та прослуховування лекцій. Бо де ще можна побачити аж 500 журналістів з різних куточків світу в одному місці одночасно? От і я ще ніколи не бачила стільки своїх іноземних колег. І виявляється, що всі вони в своїй роботі турбуються схожими проблемами, ставлять собі одні й ті самі питання. Мені особисто запам’ятався фотограф з National Geographic Ismail Ferdous, який демонстрував нам свої фотопроекти про місця конфліктів, а саме про Сирію та Бангладеш. Але він не просто робить фотографії з місця подій. Кожне фото – це окрема історія, чиясь доля та втрата. Тож тим, хто читає, раджу подивитись роботи цієї людини.
Ще що хотіла відмітити: концерт гурту «Жадан і собаки» в кінці другого дня фестивалю. Про сам гурт багато казати не буду, бо тут і так зрозуміло, шо хлопці круті. А сказати хочу про журналістів, які, виявляється, вміють відриватись. Це була ще одна несподіванка для мене.
Ну і про саме Межигір’я. Як можна побувати на фестивалі і не подивитись на «царські володіння». Це була вже моя друга прогулянка, але Межигір’я таке велике, що для його повного огляду треба виділити декілька днів. Коли дивлюся на всі ці штучні водойми, фонтани, водопади, поля для гольфу та зелені лабіринти, на думку спадає асоціація з Версалем. Теж такий собі штучний райський куточок для однієї людини, царство в державі. І не можу зрозуміти, нащо одній людині такі землі? Там же реально можно весь Слов’янськ розмістити.
______________________________________________________________________
Перший день фестивалю розпочався не в Межигір’ї. Ті, хто встиг, у п’ятницю 7 червня зібралися в Києві, щоб привітати один одного з Денм журналіста та розпочати MezhyhiryaFest 2019. Голова була ще вільною від інформації, тому ті кейси сприймалися легко і цікаво.
Із задоволенням послухала історію створення документального кіно про роботу КГБ у часи Радянського Союзу. Журналістка з Латвії представляла свій досвід і розповіла про те, як шукала героїв, хто погоджувався говорити, а ще про те, що більше не піде на таке. Фільм робився протягом 4 років. І ця робота реально відрізняється від журналістики. Звичайно, з журналістами працювали сценаристи та документалісти. Тільки так можливо вдало поєднати журналістське розслідування з інтригою та подачею документального кіно.
Було і більше секретів, але всі їх можна подивитись у записі на сторінці MEZHYHIRYA FESTIVAL.
Другого дня нас відвезли безпосередньо до Межигір’я. Було представлено дві локації. Розпочали з ангару. Вже в той день послухала про роботу одного з найвідоміших журналістів Польщі Петра Андрусечка. Зробила з ним же фото. Залишилася задоволена. Попереду був насичений день.
Цікавою виявилася панель, де розбирали і розповідали про те, як робилися найбільш відомі розслідування року. Хоча з самого початку йти туди у мене бажання не було. Бо думала, що лекції будуть кориснішими. Помилялася.
Розповідали історії вбитої Каті Гандзюк, зацікавила історія "як Філіп і Порошенко допомагали Придністров'ю заробити мільйони", це стало чудовим прикладом того, як можуть співпраювати журналісти з різних країн. Про співпрацю один з одним теж багато говорили. Думаю, всі лекції дуже скоро будуть у вільному доступі.
Учасників фестивалю годували! Голодним не залишився ніхто. Були невеликі перерви на те, щоб перекусити, або попити чай чи каву. Через те, що перерви були маленькі, а дискусії - розраховивані на "до вечора", то ближче до кінця дня мій мозок відмовлявся запам’ятовувати більше.
В решті решт день закінчився нагородженням команди Bihus.info та безпосередньо врученням нагороди Лесі Івановій за її розслідування "Армія. Друзі. Бабки".
А в кінці - шалений концерт від гурту "Жадан і собаки". Ось що дало змогу розслабитись. А ще - надзвичайно гарний захід сонця біля Київського моря.
Третій день був останнім фестивальним. На локацію до "Будиночка Путіна" ми приїхали раніше, тому мали змогу пройтися і подивитися на колишню резиденцію Януковича. Вдалося погодувати оленяток, довелося відбиватися від качок. Але було дивне відчуття. Бо ось зараз ти йдеш цією територією, бачиш такий шикарний комплекс, всіх цих людей, що гуляють, дихають свіжим повітрям. І думаєш: "Так, шикарне місце для відпочинку. Добре, що люди можуть тут проводити свій час". А потім приходить розуміння, що протягом доволі тривалого часу все це було окуповано однією людиною. Як? Як?!
Нерозуміння в голові вимальовувало картинку пустої закритої території з усим цим. Для чого? Комплекси? Психічні розлади? Завищенне ЧСВ? Навіть якщо дуже захотіти - всю цю територію не обійти за день. Ми побували біля головної резиденції, на гольф полі та біля озера. Зараз думаю, добре, що люди тепер можуть вільно насолоджуватись цим місцем.
В цей день також проходили дискусії. Учасників, здається, було менше.
Вражень багато, натхнення також. Історії перемог надихають на подальшу роботу. І ще більше розумієш, ми можемо вплинути на наше сьогодні. Треба хотіти.
