Говорять, що у світі кожна третя людина має на щось алергію. Я не знаю, чи це правда, чи ні. Але знаю точно, що з трьох людей в моїй сім’ї алергія є у двох.
Років у 16 я відчула, що якось занадто часто хворію влітку. Нежить, слабкість, чихання. Все це було слабко виражено і дуже походило на звичайну застуду. Подумати про те, що у мене почалась алергія, як і у моєї мами, я тоді не могла.
З кожним роком симптоми алергії ставали жорсткіше: нежить не проходила після крапель, додалося подразнення та почервоніння очей. Типові признаки алергії. Вона у мене тривала не довго, десь тижні два в кінці липня - на початку серпня. Знаходитись у приміщенні мені було легше, ніж на вулиці. Там це все проходило.
З тих пір у мене з собою завжди лежали антигістамінні пігулки і краплі в ніс. До лікаря-алерголога ми не зверталися. Мій терапевт порадив якусь кашицу пропити, пообіцявши, що вона допоможе. Не допомогла.
Реальне усвідомлення хвороби у мене прийшло в один день. Я була вже достатньо дорослою. Років 20 чи 21. За моїми плечима майже П’ЯТЬ РОКІВ СЕЗОННОЇ АЛЕРГІЇ. Але це не допомогло. Пігулки я вживала тільки тоді, коли мені потрібно було виходити на вулицю. В той день я мала сидіти вдома. Але вийшла по справах хвилин на 10. Пігулку пити не стала, бо "ну я ж швиденько". Все відбулося різко, проходячи через тоді закинутий містяк за водоканалом, заросший травою пустир, подув вітерець. Я без лівих думок посміхнулася і вдихнула літнього повітря. Приблизно через пів хвилини я зрозуміла, що моє обличчя починає збільшуватись.
Першими це відчули губи та очі. Я пришвидшила ходу додому. Десь ще через хвилину я зрозуміла, що у мене починає опухати все всередині: язик, горло. Зі мною поруч ішла людина, яка побігла за пігулками в аптеку. А я побігла додому.
Побачивши себе у дзеркалі, я ледь не знепритомніла. Моє обличчя було схоже на надуту кульку. Я погано володіла язиком і говорила з проблемами. Тато, побачивши мене, одразу схопився і повіз у швидку - вона була до нас ближче. Дорогою зустрів людину, яка бігла до нас із пігулками. Я випила цитрін, а толку.
Я не дуже добре пам’ятаю, що було зі мною у швидкій. Але мене прийняли, посадили на стілець і зробили гарячий укол. На той момент я майже відключалася. За дверима тато сперичався чи то з докторкою, чи то медсестрою. Вона сварила його за те, що він привіз мене до них, а не до лікарні одразу. А ще вона сказала, що я могла померти. Уявіть, коли батьку дитини кажуть, що вона от-от могла померти.
Після гарячого уколу (здається, їх було декілька) мені повинні були поставити крапельницю. Та лікарка, яка говорила з татом, була проти, наполягала на те, щоб ми їхали до лікарні. Але та медсестра, яка робила мені уколи, виявилася дуже доброю і чутливою. Вона поклала мене на кушетку, заспокоювала і поставила крапельницю. При цьому, залишилася сидіти поруч і тримала за руку, коли мене починало трусити.
Все закінчилося вдало. І ось я тут пишу цей блог. Але тоді було страшно. Тоді я зрозуміла всю силу алергії та її наслідки. Через день або два ми поїхали до алерголога в Краматорськ. У Слов’янську прийомів алерголога майже не було. Розказали ситуацію, він запитав про час алергії, коли вона починається і коли закінчується. Назначив ряд аналізів. Ще тоді, п’ять років тому вони обійшлися мені в копійчину, але це було ніщо у порівнянні зі страхом знову пережити цей набряк. Аналізи показали, що у мене є алергія майже на всі цвітіння з пильцею. Окрім того, трохи перевищений поріг (а значить алергія є) на шерсть котів, собак, навіть крольчат. Не було алергії тільки на коней (за іронією долі я їх не люблю). Більше 10 алергенів...
Алерголог похитав головою і сказав, що важко лікувати алергію комплексно, якщо стільки подразників. Прописав сезонне лікування - різні антигестамінні, спеціальні краплі і спреї в ніс, краплі для очей. Ми питали за чудо-укол, який багато людей ставить від алергії. Але він сказав, що з такою кількістю алергенів бажаного результату він не принесе. Та і не вистачить його на три (а в моєму випадку чотири) місяці.
А ще він порадив носити з собою ін’єкції дексаметазону та супрастину. Та два шприца. Якщо знову буде набряк, я можу сама собі зробити укол. Можна навіть в ногу - це неважливо.
Кажуть, що в інших містах алергія може пропасти. Я перевіряла. У Києві вона ще більше. У Харкові - майже не змінилася. На морі - так. На морі мені значно легше. Але переїзд - це достатньо радикальна річ, яка поки мені не світить. Саме тому, я кожен ранок п’ю антигестамінні (які у більшості мені не допомагають), не уявляю свої липень-жовтень без крапель у ніс, та чхаю направо і наліво.
А тепер про інших:
Привіт, я Ліда. І найближчі два місяці незнайомі люди будуть шарахатися від мене на вулиці.
Бо я алергік.
Слов'янськ у серпні-вересні-жовтні для мене - своєрідне пекло. Попереджаю одразу, я зверталася до лікаря-алерголога, приймаю антигестамінні препарати, спеціальні краплі в ніс і все таке. Алергенів більше, ніж лікування дозволяє вилікувати. Хоча я стараюся, і у цьому році алергія до мене прийшла на пів місяці пізніше ніж зазвичай.
При цьому всьому на вулиці я завжди з нежиттю, червоним носом і очима.
Більшість думає, що я хвора і переходить від мене на іншу сторону дороги та забирає дітей на інший бік (чому я, в принципі, рада). Люди з огидою дивляться на мої носові хустинки, які мені досить часто доводиться використовувати. Так, прямо на вулиці, так, у приміщеннях також, так, при людях. Але повірте, це краще, ніж спостерігати, що буде, якщо я їх не використаю.
А ще їх дратує, коли я дихаю ротом. І що чухаю очі, або пчхаю шість разів поспіль. Благо, на роботі до цього ставляться з розумінням.
Що хотілося сказати, алергіки, я з вами ❤️
