12:06, 1 січня 2020 р.
Новий Рік як язичницьке Свято
Уже багато разів ми розповідали про витоки такого свята, як Новий Рік. Можна дивитися на різні версії походження свята, але сьогодні ми поговоримо про язичницьке коріння Нового року.
Свята різдвяно-новорічного циклу несуть у собі потужне язичницьке коріння. Наші предки жили у гармонії із природою і були частиною цієї природи. В минулому, коли люди перебували в безпосередньому контакті із природою, зміна пори року і цикл місяця справляли величезний вплив на релігійні церемонії. Народні свята були своєрідними календарними сторінками річного циклу, який базувався залежно від сонцевороту та сонячної сили.
У наш час грудень завершує календарний рік. 21 або 22 грудня відбувається зимове сонцестояння, за яким визначають астрономічний початок зими. Цьогоріч зимове сонцестояння – найкоротший день і найдовша ніч у році – припадає саме на 22 грудня.
Раніше саме цей час був Новим Роком - перехід від зимового до літнього сонцестояння.
Звичай святкувати зимове сонцестояння зберігся у сучасних неоязичників – віккан. Прихильників цієї світової релігії у світі нараховується понад 3 мільйони. День зимового сонцестояння вони називають Йолем. Вважається, що у цей день завершується старий рік і починається новий. Також у цю добу, коли найдовша ніч у році, народжується новий Бог-Сонце. Це міфологічна складова свята. Свято символізує світло, яке народжується із темряви, й припинення довгих зимових ночей. Це повернення світла, сонця, радості і життя. В це свято закладений глибокий архетипічний символізм. У цей день прикрашається ялинка (яка називається Йольським деревом), і люди частуються традиційними смаколиками. У цей день виконують ритуали, які "допомагають" новому Сонцю народитися із лона Богині.
У Різдві як в одному із найбільших українських свят збереглося чимало язичницьких рис. На Різдво співають колядки, ворожать про погоду на рік, про майбутній врожай, про людські долі. Із спеціальним різдвяним хлібом – корочуном (у Карпатах) – дослідники пов'язують ритуали давнього культу Сонця. У різдвяних повір'ях збереглося чимало залишків древнього культу предків і елементів антропоморфізації тварин, рослин, речей: наприклад, уявлення, що душі предків беруть участь у святій трапезі.
Нині Новий рік не можливо уявити без традиційних атрибутів: веселощів, Снігуроньки, Діда Мороза, ялинки, багатого столу тощо. Однак для давніх людей зима була періодом смерті, голоду та холоду. Древніх богів потрібно було задобрювати. Як вважають дослідники, в містеріях друїдів був присутній жрець і приносив жертву богам. В жертву приносилася невинна дівчина, яку прив'язували на морозі до дерева, де вона і замерзала. Якщо жертва виживала, то це свідчило про те, що богам не до вподоби така жертва, після чого до дерева прив'язувалася інша юнка. Так і з'явилася відома нам усім Снігуронька. Дід Мороз – це не позитивний персонаж. Насправді це уособлення бога Смерті, який приходить взимку. Зі свого великого мішка він не дістає подарунки, а навпаки, ховає туди людей.
Із Новим роком і Дідом Морозом пов'язаний і Сатурн, точніше, його символ – коса. Остання пізніше трансформується у незмінний атрибут смерті. Насправді ж це символ жнив, підведення підсумку, кінця одного періоду і початку наступного. Жнець підкошує людей у період голодного і холодного періоду року, який виявлявся смертельним у випадку поганого врожаю і ховає людей у свій мішок. До речі, у фінів Дід Мороз до цих часів називається "Йоулупуккі", що означає "Козел Йоля-сонцестояння". Наступний компонент святкового дійства – ялинка. До найдавніших архетипів, які простежуються із часів палеоліту, відноситься структурування світу у вигляді Світового дерева. Звідси походить культ пошанування дерев, який можна знайти в найрізноманітніших культурах.
При цьому будь-яких вказівок на дерево, як символ святкування Різдва Христового, в Новому Заповіті немає. Хоча, приміром, у Німеччині до наших днів збереглася легенда, пов'язана з іменем Святого Боніфація. Щоб показати германським язичникам безсилля їх богів, він нібито зрубав священний дуб Одіна (скандинавського бога), і після цього на пеньку виросла молода ялиця, наче за його пророцтвом про те, що "ялиця християнства виросте на коріннях зрубаного дуба язичництва". Епізод із зрубаним дубом дійсно описаний в життєписі святого, проте історія про ялицю і пророцтво є усною легендою, яка ілюструє пізніші спроби християнізації язичницької традиції.
Із розвитком суспільства зазнали змін і жертвоприношення – приносити у дар богам почали хліб та фрукти, наприклад, яблука. На ялинці з'явилися і елементи уявлення давніх людей про свят – сонце, місяць, зірки, хатинки, тварини, які жили поруч із людьми, колоски пшениці, що натякали на прохання до богів мати хороший врожай тощо. Із плином часу святкування і свята переходили із природи у будинки. Разом із ними – і ялинка. Щоправда, ще довго вона залишалася справді вічнозеленою, бо живою. Рубати її почали значно пізніше.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Останні новини
19:30
Вчора
16:11
Вчора
15:31
Вчора
14:32
Вчора
14:25
Вчора
Спецтема
Оголошення
19:30, 21 листопада
19:30, 21 листопада
19:30, 21 листопада
00:00, 12 січня 2016 р.
19:30, 21 листопада
live comments feed...
Коментарі