Всесвітній День письменника. Творці зі Слов’янська

3 березня святкують Всесвітній день письменника.

Історія свята бере свій початок з Великобританії. У 1921 році було засновано ПЕН-клуб. У 1923 році в Лондоні відбувся його перший міжнародний конгрес. 12-18 січня 1986 року на 48-му за рахунком міжнародному конгресі учасники ПЕН-клубу прийняли рішення оголосити 3 березня Всесвітнім днем миру для письменника.

У деяких країнах це свято розширило заявлений спектр – називається просто Днем письменника і є приводом для вшанування літературних діячів, які проявили себе.

Ми у цей день вирішили розказати вам про декількох письменників, які є у нашому місті.

Членів національної спілки письменників України у Слов’янську четверо: Микола Сіробаба, Валерій Романько, Олександр Яровий та Володимир Глущенко.

До речі, про одного з них ми сьогодні розкажемо.

Але окрім них, є ще багато людей, які пишуть. Хтось випускає книжки з прозою, хтось збирає вірші. А хтось складає рукописи у поличку, щоб згодом відкрити їх світові новим шедевром. Дійсно, не кожен має талант до написання. Але ті, хто має, мають його використовувати.

Однією з таких є Анніка Мироненко. Молода дівчина, яка закохана в книжки і є авторкою однієї вже виданої.

Народилася дівчина у Слов'янську. Вчилася у ЗОШ№15, після дев’ятого класу пішла в хіміко-механічний технікум, а вже після нього в педагогічній університет. Вражає те, що почала читати в 3 роки, в дитинстві любила українські казки, особливо "Яйце-райце", "Котигорошко", могла напам'ять розповісти історії Корнія Чуковського. Згодом смаки мінялися - дуже любила міфи та легенди Давньої Греції, Скандинавії. Зі шкільних років полюбила британську літературу і найулюбленішими й до сьогодні є "Портрет Доріана Грея" О.Вайльда та "Сон літньої ночі" Шекспіра.

Перші так звані «проби пера» Анніка почала робити ще в школі. Спочатку це були вірші, які декілька разів посідали призові місця у шкільних конкурсах. Потім років у 14 почали виходити невеличкі історії в прозі – так що вірші пішли у небуття.

Ми поставили кілька питань дівчині, щоби дізнатися, що вона думає про сучасне письменництво.

"Письменник, на мою думку, то така творча людина, яка вміє розповідати вигадані історії. Ті історії можуть бути засновані на реальних подіях. Письменник – то захоплення, яке може стати професією".

Про процес написання книги Анніка розповідає так: "Не знаю, як у інших, в мене процес написання схожий одночасно на роботу божевільного професора, що працює над винаходом чогось на кшталт солодкого бекону, та безкінечного допиту найближчої подруги, що вичитувала уривки та допомагала корегувати хід сюжету. Хтось подумає, що писати книги – це легко і швидко. Але ні. Це складна та послідовна робота".

Над книгою Анніка працювала трошки більше року. Хоча сама книга зовсім невеличка.

В той час, коли книга Анніки "Я приду, когда наступит время" вийшла, сама дівчина її взагалі не планувала видавати. Але в її старому блозі були викладені деякі уривки, які зацікавили одне німецьке видавництво. Від них прийшла пропозиція видання повного твору за невеличкі кошти. Так книжка і побачила світ.

Презентація її проходила і у Слов’янській центральній бібліотеці.

Коли книжка таки вийшла, спочатку була реакція «Це дійсність чи сон?». Трошки згодом прийшло задоволення від того, що мрія збулася.

Для тих, хто тільки мріє стати письменником, Анніка залишає побажання: читайте і вирішуйте, що вам подобається, а що ні; пишіть (ручкою на папері, на давній друкарській машинці або на надсучасному ноутбуці) – але тільки про те, в чому дійсно впевнені. Одразу не редагуйте.

Часто говорять, что повноцінними письменниками можна назвати тільки тих, хто входить до спілки письменників України. Не знаємо, чи це правильне ствердження, але є такі у нашому Слов’янську. Про одного з них ми вам і розповімо.

Валерія Романька знають, напевно, майже всі у Слов’янську. Викладач університету, краєзнавець, письменник.

Так чи інакше, всі твори Валерія Романька стосуються рідного краю. Ось деякі з них: "Чехов и Донбасс: личные и творческие связи", "Незабутній Володимир Сосюра. Літературно-критичні нариси", "Захисник і пропагандист рідного слова: Володимир Сосюра і українська мова" та багато інших. Серед його робіт - навчальні посібники, довідники, літературно-краєзнавчі нариси.

Детальніше з ними можна познаймитися тут.

Валерія Романька прийняли у Спілку письменників 15 років тому. Він працював у жанрі «літературна критика та літературознавство».

"Щоб стати письменником, треба, перш за все, розуміти та любити слово. А ще – багато читати хороших творів – щоб бачити свій рівень художньої майстерності. Не переймати манеру і не копіювати інших, а відчувати висоту своєї планки, тягнутися до кращого".

Письменницький шлях Валерія Романька починався, як і в багатьох інших письменників, зі спроби писати вірші та із журналістики. Перші дописи чоловік писав до районної газети «Маяк», що у Покровську. Пізніше зрозумів, що поезія – то не його.

"А педагогічна та краєзнавча робота підказала звернутися до літературної критики, писав рецензії на твори письменників-земляків, зацікавився історією літературного процесу на рідній Донеччині. А як методист шукав шляхів ефективного використання творчості письменників на уроках та в позакласній роботі", - розповідає письменник.

"У всьому різноманітному доробку Валерія Івановича Романька важливим є природне для нього поєднання педагогічного, краєзнавчого і літературознавчого підходів. …Причому матеріал методологічно оброблено, скрупульозно «розподілено» по класах – відповідно до віку і підготовленості учнів. Це добрий приклад і для авторів шкільних підручників!", - таку оцінку творчості Валерія Романька дав Іван Дзюба, академік, лауреат Національної премії ім. Т.Г.Шевченка

Таку високу оцінку на сторінках всеукраїнської письменницької газети «Літературна Україна (№ 11 від 16 березня 2019 р.) наш знаменитий земляк дав, перш за все, за книгу-посібник "Література донецького краю. Розробки уроків", яка затверджена Міністерством освіти України як навчальний посібник".

"Навчитися письменству важко, а для декого – і неможливо. Пам’ятаєте, Богом було дано талант Тарасові Шевченку, Олександру Пушкіну, Володимиру Сосюрі, Максиму Горькому - ці та чимало інших талановитих письменників ніде літературній майстерності не вчилися, навіть середньої освіти не мали. Звичайно, вони удосконалювалися, багато читали – самоосвіта була з ними усе життя. Крім великої праці над собою потрібен Божий дар. Хоча б невелика Божа іскра, а ви вже самі розпалюйте її у велике вогнище.

Підписуйтесь на наш Instagram та Telegram канал.