Вірші слов’янських поетів. Підбірка до Дня поезії

Слов’янськ багатий на талановиту молодь і не тільки. До Дня поезії ми зазирнули на сторінку молодіжного поетичного десанту Слов’янська і зібрали трохи поезії.

Одним із найвідоміших поетів сучасності у місті, звичайно, був Олександр Романько. З його вірша ми і почнемо підбірку.

Я - нащадок Петренка,

я - поет буремних років

українського сьогодення!

Я цей рік святкуватиму -

за три роки даєш п'ятирічку!

Віршування, концерти,

горілка й пісні,

і дівчатам у зачіску - стрічка!

Я волію бути

ліриком в душі

і бійцем назовні -

дія підсилює почуття,

а почуття спонукають до дії!

Я не схвалюю

інфантильну чи імпульсивну

добровільну жертовність,

Я маю надію

і не розпорошуюся зайве на мрії

Я ненавиджу хитрунів

від поезії чи націо-ідеї,

я поважаю

брутальних і рішучих

не за кризи, а у повсякденні!

Бідність - не порок,

але культурне недоїдання -

це велике лихо,

псевдо-поети

і псевдо-художники -

і неперевершена пиха!

Я - нащадок Петренка,

я - поет буремних років

українського сьогодення!

Я цей рік святкуватиму -

як ніхто і ніколи!

Це буде відспівування

і "за здравіє" водночас!

Справжня поезія,

як і справжнє життя,

ніколи не бувають

за протоколом!

Пришвидшенене дихання

й розправлені плечі,

розкинуті крилля

й палаючі очі!

І знати -

ані мене, ані такого

вже не буде

ніколи! 

Слов’янська поетка Любов Мєженіна пише багато, про місто, про свої почуття. Одним із її віршів став пам’ять на честь загиблого Олександра Романька.

 Пам’яті Олександра Романька

Сашко, Сашко… Не зимно ще,

Іще сніги не вкрили землю.

На серці біль, на серці щем.

Тебе від нас не відокремлю.

Іще ти бігаєш навколо

В тобі кричить бажання жити.

І нескінченне твоє коло;

Багато б ще ти зміг створити.

Навчати вдержати перо,

Навчати молодь так любити

Поезію… Тепер тавро

Печалі… Сльози, сумні квіти.

Ти кривду, ні! Не притерпав,

Твердим ти був, як тая скеля!

І, що робити – вірно знав;

Любв’ю засівав пустелю.

Неначе вітер у гаях,

Ти мчав назустріч своїй долі.

Залишив слід в своїх краях,

Вкладав в майбутнє сил доволі.

Ти Україноньку любив !

Тепер вона тебе приймає.

І, як загиблих тих синів –

До свого серця притискає.

Нехай не буде слів останніх

Твоєї пісні – хай дзвенить;

Надвечір, чи в хвилинах ранніх

У простір птахою летить.

Сашко, нескінченна твоя пісня любові до людей. Залишаєшся у нашій пам’яті назавжди…

Любов Мєженіна

27 листолада 2017 р.

Одна з відомих молодих Слов’янських поеток - Аліна Шейкаш.

Післясмак

Вичавлює бог мене як з винограду сік,

Здираючи шкіру й відкидуючи кістки,

Майстерніший цинік, майстерніший садівник,

І я наче глини шмаття у його руці.

І очі прикривши я хрускіт чую кісток,

Тіло м'яке опускається на підлогу,

За що ж ти всевишній ненавидиш так жінок,

Дав слабкість любити вірно надійно й довго.

І я відчуваю як ллється червоний сік,

І як відлітає в відро непотрібний м'якуш,

Збираються друзі бога, у них пікнік,

Вони відкривають улюбленний симулятор.

Пригодницький, рольовий, вісімнадцять плюс,

Хто більше зможе витримати й не впасть,

І чорноротих зсипають на нас медуз,

І чорнооких підкидують нам нещасть.

Навіщо ж ти боже створив нас таких, жінок,

Невже щоб взвалити на плечі каміння шмат,

Ви пийте, господарю, сік, ще хоча б ковток,

Залишу по собі хоч приторний післясмак.

Шейкаш Аліна, 06.06.18

Ще один молодий поет Владислав Білозор, який публікував вірші у групі фейсбуку. 

Живые стихии Славянска

Бледнела ночь, везде просторы открывая,

И свежих облаков приплывшая вновь стая

На небе светло – голубом

Вдруг свет пускала чрез себя в потоке раннем

К родному краю под его густым сверканьем –

Славянск раскинулся кругом.

И вновь знакомый дух под терпким ароматом

Стелили мягко над раздольем полосатым,

Колючей шапкой взнесены,

Ветрами дикими колеблемы порою,

Шипевшие сквозь тишь своей немой толпою,

Ряды тянувшейся сосны.

Но где-то ветерок, как сила неземная,

Узоры вольные нечаянно марая,

Смущал рябившуюся гладь

Озер целебных и синеющих заливов,

Оставивших навек под славой горделивой

Свою в истории печать.

Владислав Белозор , май 2018

Говорячи про Слов’янськ, не можна не згадати відомого поета-романтика, Слов’янського Сокола Михайла Петренка. Додаємо і його вірш у підбірку поетів.

Ось-ось Слов’янськ! Моя родина!

Забилось серденько в грудях,

Пригнулись до землі коліна,

А очі плавають в сльозах!

Слов’янськ, Слов’янськ! Як гарно

По річці Тору, по рівнині

Розкинув пишнії садки,

Квіти пахучі по долині

І так красуєшся собі!

Твої дівки цвітуть так мило,

Їх чорні брови, їх пісні –

По Україні перве диво

І перша слава для річей.

Нігде нема таких очей,

Які слов’янки мають очі:

І рання зірка на востоці

Навряд бува ясніша їх!

Ох! хто із хлопців молодих,

Який хоч раз на вас поглянув,

Покойно нічку досипав,

По вас горюючи, не в’янув,

Не плакав нишком, не вздихав.

Ви всі на диво білолиці;

Як подивлюся я на вас,

Ви настоящі чарівниці;

І всякий раз, і всякий раз,

Коли слов’янка що промове,

Так і почується тобі,

Неначе вечором в діброві

Воркує горлиця собі;

А як вечірньою порою

В садочку пісню заведе, –

Так до сліз нехотя і доведе,

І серце підорве журбою.