«Це станеться з ким-завгодно, але не зі мною», - усередині десь глибоко більшість так думають. Але раптом вірус підкрадається, причому часто – незрозуміло, звідки. І настає момент переосмислення та відкриттів.
Так і сталося з моєю родиною. Спочатку подзвонила тітка з іншого міста та сказала, що в неї коронавірусна пневмонія. Потім подзвонив її лікар і сказав, що мою родичку підключили до ШВЛ. Далі дізнаюся, що захворів брат, декілька знайомих, а до всього цього – і сусід з під’їзду. І тут думаю: «блін, воно все ближче до мене підкрадається».
Ще через кілька днів телефонує мати й каже: «Поки тебе не було, до нас із бабусею прийшов сусід, щоб попросити інструмент, і виявляється що в нього коронавірус». Тобто до мене доходить, що людина, яка має сидіти на самоізоляції, ходить по сусідях і просить в них інструмент.
А далі я розумію, що тепер моїм батькам треба йти на самоізоляцію, бо вони ж проконтактували з хворим. На щастя, швидко знайшлося місце для двотижневої самоізоляції. Як відповідальна людина телефоную сімейному лікарю, питаю: на що звертати увагу, щоб не пропустити появу коронавірусної хвороби, чи треба запастись якимось препаратами, а головне – на якій стадії, якщо що, викликати швидку.
Відповідь лікарки мене, м’яко кажучи шокувала: «А швидка до вас не приїде, можете не дзвонити. Але взагалі купіть собі ось таких вітамінів, провітрюйте приміщення, робіть дихальні вправи».
Ну, думаю, клас, стільки корисної інформації, що аж серце від паніки заболіло. Сходжу, мабуть, до аптеки, куплю вітамінів та заспокійливого, а ще продуктів для батьків.
Коли питаю в аптеці дівчат, що у них зазвичай купляють для лікування коронавірусу, вони мені називають загальнозміцнюючі вітаміни та препарати, які знімають набряк. А потім із посмішками кажуть: «Та ми вже самі перехворіли ще у вересні, тести робили за свої кошти, нюх от ще так і не повернувся». Одна аптекарка даєпонюхати іншій нашатирний спирт, а та зі сміхом каже: «Ну от, можна хоч до носа заливати – нічого не відчуваю».
На дворі – пізній вечір. Поки несу продукти батькам, дізнаюся, що дзвонити до швидкої їм таки довелося, хоча й не з приводу коронавірусу. У бабусі від хвилювань стався серцевий напад. Але за номером 103 ніхто не відповів. Спробувала зателефонувати самостійно – і дійсно, ніхто не відповів.
У цієї епопеї кінець гарний - батьки спокійно відсиділи самоізоляцію і не захворіли. Добре, коли так. Але подібні ситуації змушують тебе ще раз замислитися, так би мовити, над своєю поведінкою: у громадських місцях, вдома, при контакті з людьми. Разом із адреналіном у кров ти отримуєш переосмислення поняття «відповідальна поведінка».
Тож, бережіть себе та своїх близьких і не хворійте. Бо це сумно і взагалі дорого.
