“Я тебе кохаю! И я тебя люблю”. Як хлопець із Луцька переїхав до коханої у Слов’янськ

У кохання немає ані перешкод, ані меж, ані відстані, ані мови. Це нам довели Святослав і Вікторія. 

Святослав народився і виріс у Луцьку, а Вікторія - корінна мешканка Слов’янська. 

У 2016 році наш герой підписав контракт і пішов служити в Збройні сили України, працював на посаді бойового медика на Донбасі. Вікторія працює помічником нотаріуса, зізнається, що це її покликання. 

Знайомство і перша зустріч 

Пара познайомилась у 2017 році через інтернет. У той час Святослав перебував у зоні бойових дій біля Попасної. Спілкувались молоді люди у вільний час, іноді стелфоновувалися, коли була така можливість, як дозволяв зв’язок. 

“Найперше - мені колір волосся сподобався. Коли почали спілкуватись, я зрозумів, що вона є не така, як інші, в плані інтелекту” - каже Святослав. 

“Обычно с человеком начинаешь общаться, и какие-то паузы, не знаешь какую тему подобрать, а тут оно как-то все было легко и просто” - каже Вікторія. 

Дівчина зізнається, що їй сподобалась зовнішність Святослава, адже на світлині був статний чоловік у формі, з бородою. 

У зоні бойових дій завжди небезпечно, Святослав часто не виходив на зв’язок, адже умови проживання були різні. Бувало, спали у землянках, без електроенергії і телефонів. Проте, багато чого дівчині не розповідав, аби не нервувати. 

Так проспілкувались два місяці і вирішили, що треба зустрітись. Перший раз Святослав приїхав до Слов’янська у листопаді. Місто йому тоді здалось похмурим і депресивним. 

Зустріч була дуже довгоочікувана, - зізнаються закохані. Спочатку пили чай, розмовляли, поїхали гуляти на Слов’янський курорт. Тоді Вікторія власноруч спекла Святославу торт, що дуже підкупило хлопця. 

“Не верилось, что уже вживую общаешься, потому что так долго ждали этого момента, прям очень долго” - розказала дівчина. 

Після зустрічі Святослав повернувся до зони бойових дій. З тих пір бачились раз на один-два місяці, а бувало і на чотири. Потім була ротація. 

Переїзд до Слов’янська 

Думок переїжджати до Слов’янська у Святослава не було, у Луцьку залишився батьківський будинок, де пара планувала осісти. Вікторії довелось покинути роботу своєї мрії і переїхати до коханого. Проте, життя у цьому місті не складалось. Будинок потребував капітального ремонту, роботу було знайти складно. Через місяць пара вирішила, що треба повертатись на Схід. Вікторія повернулась до своєї зайнятості, а Святослав почав шукати себе на новому місці і в нових обставинах. 

Згадує, як зайшов у місцевий барбершоп підстригтися, і атмосфера цього місця його так вразила, що хлопець вирішив, що б йому не вартувало, опанувати майстерність барбера. У Краматорську Святослав пройшов експрес-навчання, працював безкоштовно, одночасно у декількох салонах, аби набити руку. Сьогодні Святослав працює саме у тому барбершопі, куди колись зайшов і вразився атмосферою майстерності. 

- Я тебе кохаю! 

- И я тебя люблю

Звичайно, ми не могли не спитати у закоханих, як вони знаходять спільну мову у побуті, чи мають якісь розбіжності у поглядах, якою мовою спілкуються. 

Він спілкується українською, вона - російською. На початку було трохи дивно, але потім закохані перестали навіть звертати на це увагу.

“Я не замечаю, что он говорит на украинском, он не замечает, что я говорю на русском” - каже Вікторія. 

З приводу політичних поглядів і ситуації, яка склалась у нашій країні, у пари немає ніяких розбіжностей. 

“З часом я зрозумів, що у моєму оточенні є багато людей, які розділяють мої погляди, і стало трошки легше” - зізнається Святослав.  

Щодо традицій, то дивно було сприймати, що на Донеччині у неділю працюють і виконують хатню роботу, адже на заході країни люди ходять у цей день у церкву і відпочивають. 

Вікторію у Луцьку здивували доброзичливі люди. Там зовсім інший рівень розвитку суспільства, і нам до цього рівня ще йти і йти - розказує дівчина. Значне місце у житті кожної родини відіграє церква. На кожне свято мають виконуватись певні обряди і звичаї. 

Пара зізнається, що якби навіть знали наперед, які складності їм разом доведеться пройти, все одно б не відмовились від свого щастя. 

“Треба не боятись перешкод, бо їх може бути багато” - каже Святослав. 

“Ты чувствуешь, что это твой человек, вот ты его встретил, и хочется с ним прожить до конца дней. Вот я это чувствую” - підсумувала Вікторія.