• Головна
  • Колективний імунітет. Феномен спільної перемоги на металоприймальні у Слов’янську
20:11, 1 червня

Колективний імунітет. Феномен спільної перемоги на металоприймальні у Слов’янську

блог
Колективний імунітет. Феномен спільної перемоги на металоприймальні у Слов’янську

Як у Слов’янську люди повстали проти свавілля на металобазі і відстояли майбутнє.

Інформаційний простір Слов’янська нещодавно сколихнула новина про рейдерське захоплення металобази. Прямі ефіри, гучні заяви, фотографії з місця подій - все це переповнювало соціальні мережі та засоби масової інформації. На третій день стало відомо, що рейдери покинули місто. 

“Славянск, я горжусь тобой. Еще один бой в копилку твоих побед” - написав один із активних учасників подій Євген Недосєка. 

Так, дійсно. Перемога була колективна, адже на допомогу підприємцям з’їхались декілька десятків небайдужих активістів, депутатів і друзів, які допомогли відбити захоплення. 

Ситуацію зараз розслідують за декількома статтями, проте ми з вами не будемо глибоко занурюватись у кримінальну складову, це справа правоохоронців. Нам цікаво зрозуміти феномен цієї перемоги. Це виключно думка автора і може не збігатись з вашою. 

Ми вирішили зустрітись з власниками металобази вже після того, як усі пристрасті вляглися. Це був сонячний травневий день. Підприємство працювало вже у штатному режимі, проте палатка на вході, яка залишилась після сумнозвісних подій, трішки чіпляла око. На вході - гора металобрухту, логічно для такого підприємства. 

Нас зустрічають Юрій Мікіш та Юлія Веретельник з сином. Після смерті чоловіка Євгена, Юлія стала керівницею підприємтсва, Юрій - давній бізнес-партнер і директор однієї з фірм, засновницею якої є Юлія. Син Влад також був активним учасником подій.

Для початку знайомимось з головними героями нашої історії. 

Фірма у Слов’янську функціонує ще з 2012 року. Її заснував Євген Шкерменев, на жаль, він нещодавно помер від ускладнень коронавірусу. Євген - корінний мешканець Слов’янська, був доволі відомий серед патріотичних містян, допомагав військовим. Після його смерті дружині Юлії довелось на себе взяти усю відповідальність з ведення бізнесу, аби продовжити справу чоловіка. Юрій Мікіш працював з Євгеном близько 10 років, розповідає, що під час захоплення Слов’янська спільно працювали у підпіллі з розвідкою. З цього все і почалось. Потім допомагали відновлювати житло, евакуювали людей, допомагали військовим, полоненим. Ця діяльність продовжується і зараз. 

Юрій припускає, що ситуація, яка відбулась нещодавно на їх металобазі, може бути пов’язана з патріотичною діяльністю. Каже, що були спроби захоплення майна і у 2014 році, коли Слов’янськ був окупований, траплялись поодинокі випадки шахрайства і після цього, проте таких зухвалих дій, як у травні 2021 року, ніхто не вчиняв. 

У цей день “Х” на робочому місці була Юлія. Каже, що до неї увійшли люди у чорному, не представились і заявили, що хочуть забрати свій металобрухт. Після того, як Юлія побачила суму, на яку “гості” планували забрати ніби-то своє майно, м’яко кажучи, здивувалась. Каже, що на території навіть не вмістилось би стільки металу. Мова йшла про 19 млн грн. 

Акт зберігання, який надали невідомі люди, мав явні ознаки підробки, та й з цим папірцем нормально ознайомитись змоги не було, - розказали потерпілі. 

Пізніше вдалось ідентифікувати “власників” металу, ними виявились жителі Дніпра з сумнівною біографією. 

У справу втрутилась поліція, проте, за словами Юрія, вони прийняли сторону загарбників. Це стало зрозуміло відразу. Довелось зателефонувати в ДБР, а також попросити допомоги друзів і небайдужих громадян. 

У перший же день почали з’їжджатись місцеві активісти, депутати. Їх було близько 50 людей. Кажуть, що “гості” з Дніпра поводились нахабно і не йшли на контакт. 

Був там і місцевий мешканець, депутат Слов’янської міської ради 8 скликання Олександр Беліменко, з ним ми поспілкувались окремо. 

На питання, чому він у ті дні був на металобазі під час конфліктних подій, Олександр відповів відверто - “Мене просто покликав Юра, я його знаю давно”.

Олександр розповів, що знає про велику волонтерську роботу, якою займається Юрій і тому для нього було просто обов’язком допомогти. 

Юра розумів, що єдиний спосіб чинити опір - це зібрати громаду. "Ми вже неодноразово демонстрували, що ми можемо протистояти будь-якій агресії". 

Олександр Беліменко також розповів нам, що сьогодні у Слов’янську, на щастя, вже є згуртована спільнота, яка здатна об’єднатись і допомогти. 

Наш співрозмовник каже, що замовники цього заходу не стикалися з таким суспільним спротивом. Вони не розуміють його міць і потужність. 

“Коли піднімається суспільство, громада піднімається, то проти цієї сили взагалі нічого не можна вдіяти”. 

Юлія каже, що у перший день взагалі нічого не розуміла, що відбувається. Біля бази зібралась велика кількість людей, приїхали навіть ті, з ким власники не були знайомі. Усі пропонували свою допомогу, намагались з’ясувати правду. На другий день зібралось ще більше людей. Можна було загубитись у натовпі. Юлія з Юрієм зізнаються, що не очікували такої реакції, було приємно. 

“У нас є нація все-таки, є той стрижень. У людей прокинулась емпатія, такого раніше не було” 

Багато хто знав покійного чоловіка Юлії Євгена, поважали його і вступились за підприємство навіть після його смерті. Усі розуміли, що треба придушити “змія” ще у самому зародку. "Сьогодні прийшли на цю базу, а завтра можуть прийти до кожного з нас." З такими думками багато хто приїздив сюди. 

Спільна перемога...цього разу мешканці Слов’янська змогли відбити напад, який міг спричинити дещо гірші наслідки. Мимоволі згадується 2014 рік, коли Слов’янськ не зміг...не зміг втримати оборону і дозволив втрутитись у наше мирне життя. Можливо, тоді було дуже страшно і неочікувано. 

Зараз люди меньше бояться, їх об’єднує небайдужість, повага одне до одного і сміливість, яка була зрощена з часом. 

На думку Олександра Беліменка, сьогодні суспільство однозначно готове відбивати агресивні нападки, але вже немає таких обставин і умов, які б зробили можливим повторення 2014 року. 

"Ви розумієте, що у нас була приспана пильність (ред. у 2014 році)...ми не очікували цього, але тепер ми вже більш пильно придивляємось до дій ворога". 

Юрій Мікіш каже, що дніпряни не очікували, що на захист маленької металоприймальні збереться така велика кількість людей. 

"Були такі розмови, що віджимали великі підприємства по-тихому, а тут якась металоприймальня в якомусь Слов’янську і шуму на всю Україну". 

Олександр Беліменко, який був у ті дні разом із Юрієм та Юлією, каже, що коли піднімається 100 людей - це вже потужна сила, а коли піднімається ще більше, то це вже хвиля, цунамі, це справжня стихія, проти якої безглуздо боротись взагалі. 

“Ми вже маємо досвід, як гуртуватися, як діяти. Ми зрозуміли що відповідальність лежить на нас за наше майбутнє і за сьогоднішній день. І те, як ми впораємось сьогодні, буде залежати, як ми будемо жити завтра-післязавтра, за рік. Тому, звісно, будемо протистояти будь-яким несподіваним проявам чи то з боку Росії, чи то з боку наших внутрішніх ворогів”. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Слов’янськ #новини #металобаза #протистояння #суспільство #патріотизм #громада
0,0
Оцініть першим
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить

Коментарі

Оголошення
live comments feed...