Сходив у лікарню – повзи на цвинтар | Блог

«Здається, все виходить з-під контролю», «Іспанський сором» та «Якщо пекло існує, то воно ось тут, а не після смерті» - саме такі думки рояться в голові, коли спостерігаю ситуацію з медициною Слов’янська під час чергової хвилі пандемії коронавірусу.

Я чітко пригадую, що ще на початку літа були невтішні епідемічні прогнози на осінь 2021 року. ВООЗ, МОЗ та ще багато експертів і установ говорили, що у жовтні-листопаді нас очікує чергова хвиля коронавірусу (а враховуючи нові агресивні штами – взагалі катастрофа), тому розслаблятися рано, а треба бути готовими до гіршого.

Ніколи ж такого не було, і ось знову. Залишу тему панування антиваксерів у нашій країні, бо вона вартує окремого блогу. А поговоримо про наше медичне «колесо Сансари».

Вирішила я ще у липні отримати сертифікат. Дзвоню сімейній лікарці – номер не відповідає весь день. Наступного дня – те ж саме. Через тиждень – ситуація повторюється. Дзвоню в реєстратуру амбулаторії – теж без відповіді. А це ще не нарід не хорів масово, і лікарні були пусті.

Врешті-решт дотелефонувалася до медсестри, записалася на 8 ранку. Приходжу в призначений час – а лікарки нема. Пані прийшла через пів години. Виникає питання: а нащо ви мене тоді на самий ранок записали?

-Я за сертифікатом, - кажу лікарці.

-В порядкє очєрєді – каже вона.

-Так а нікого ж немає, - відповідаю, подивившись навколо на пусті коридори.

Лікарка нерозбірливо пробуркотіла, щоб я почекала. Ну добре. Проходить 10 хвилин, 15, півгодини. Стукаю у двері, засовую носа у кабінет. Мені кажуть ще 10 хвилин почекати. Дивлюся у телефон – вже година, як я маю бути на роботі. Добре, що з начальством пощастило.

Так мені довелося чекати загалом дві години. Бо переді мною пролізли «просто спитати» ще двоє людей. Кола пекла я все ж пройшли та сертифікат отримала. Постає питання: нахіба тоді взагалі записуватися заздалегідь?

А от моїй мамі не так пощастило, хоча робили щеплення ми з нею в один день. Вона два місяці ходила до амбулаторії, але там то лікарка була у відпустці, то медсестра у відпустці, то програма зависає, то черги, то ще щось. Хоча сама процедура оформлення сертифікату займає не більше 10 хвилин.

Апогеєм стало те, що Донеччина увійшла до червоної зони і сертифікат вже був потрібен для того, щоб спокійно працювати далі. Дзвонить у реєстратуру кілька днів – очікувано, ніякої відповіді. А йти в амбулаторію зараз – це як ходити по лезу ножа. Але мама пішла. Там побачила, як у реєстратурі сидить працівниця і не звертає жодної уваги на телефон, що ледве не горить. На питання, чому не відповідаєте на дзвінки, жінка отримала логічну відповідь, що всі зайняті, часу не вистачає.

Під кабінетами сидять вже не тільки за сертифікатами або з питанням, чи продовжувати далі пити ті ліки від болей у шлунку. Там сидять бабусі з температурою під 39, дідусі з задишкою, чоловіки та жінки з обличчям зеленого кольору. Всі прийшли до лікарів з підозрою на ковід, пневмонією, ангіною, грипом чи застудою. Всіх приймають у порядку живої черги.

Мамі сказали знову, що на сертифікат немає часу. Те ж саме сказали і наступного дня, і ще через день. Аж поки не довелося сваритися та погрожувати дзвінками у вищі інстанції.

Так ось цікаво виходить. МОЗ з одного боку каже, що лікарі мають консультувати дистанційно, не змушувати пацієнтів зайвий раз сидіти під кабінетом. Ну бо ковід же заразний, треба дотримуватись самоізоляції при підозрі. Слов’янська ВЦА теж каже, що для отримання сертифікату достатньо зателефонувати до реєстратури своєї амбулаторії або ПРИЙТИ в реєстратуру особисто.

Так от, виходить замкнуте коло. Ти не можеш отримати сертифікат, бо не можеш дотелефонуватися до реєстратури весь тиждень. Ти не можеш отримати сертифікат, бо коли приходиш, в реєстратурі кажуть, що всі зайняті і взагалі тут не до вас здорових. Ти приходиш наступного дня, але вже не можеш бути впевненим, що не принесеш додому якусь «заразу». Коли захворів, ти не можеш зв’язатися з сімейним лікарем, бо в нього вічно немає часу не своїх пацієнтів. Хвору людину змушують приходити у лікарню та сидіти в черзі. При цьому все ще діють загальнодержавні інструкції дотримуватися дистанції та йти на самоізоляцію при будь-яких симптомах. Але лікар каже, що до вас не приїдуть, якщо ви хворі.

Тут виникає складне питання, прямо як у Гамлета: і сертифікат потрібен, і заразитися не хочеться; і заражати інших не хочеться, але помирати не хочеться ще сильніше, і правила з інструкціями є, а в амбулаторії кажуть, що то все хе**я. І в кінці ми повертаємося до самого початку: йди, стій у черзі, чекай, сварись, кричи, виривай зубами те, на що маєш право, стискай кулаки від безсилля проти системи і повторюй все це знову. Ну що, не нагадує дев’ять кіл пекла від Данте Аліг’єрі?