• Головна
  • “Меломаны такое не слушают” - мешканець Слов’янська зібрав унікальну колекцію патефонів - АУДІО
Стаття
19:46, 7 лютого

“Меломаны такое не слушают” - мешканець Слов’янська зібрав унікальну колекцію патефонів - АУДІО

Стаття
“Меломаны такое не слушают” - мешканець Слов’янська зібрав унікальну колекцію патефонів - АУДІО

Любов до музики та колекціонування - чому б не поєднати це разом? - вирішив мешканець Слов’янська і зібрав у себе унікальну колекцію рідкісних музичних пристроїв. Більшість колекції - це патефони, грамофони і платівки, створені до Другої світової війни. Аби слухати на них музику, електроенергія не потрібна.

Навіть якщо ми не помічаємо, музика супроводжує нас усе життя. Наші мами слухали музику, поки виношували нас, ми чуємо її на урочистому першому дзвонику у дитсадку та першому класі, під сумні пісні випускаємося зі школи, ностальгуємо під улюблену музику, святкуємо під музику дні народження, весілля та безліч інших свят. Усе наше життя оплетено музикою, наче виноградною лозою.

Історія теж асоціюється з музикою. Тому стало цікаво, а на чому ж слухали музику у Слов’янську 19-20 століть. З цим мені допомогли у краєзнавчому музеї - показали з власних фондів піанолу, грамофон, патефони, радіолу. А потім розповіли, що патефони музею передав місцевий колекціонер Олексій Лустін.

“По патефонам і грамофонам у нас в місті спеціаліст Олексій Лустін. Він і дослідив по цій темі все, що міг. Колекціонує патефони і грамофони дореволюційні, радянські, закордонних фірм”, - ось так колекціонера охарактеризували в музеї

Цього було цілком достатньо, щоб зацікавитися такою особистістю та запросити чоловіка на інтерв’ю, а згодом - ще й напроситися подивитися колекцію.

Підписуйтеся на наші оновлення у Viber (новости Славянска)

Перша наша зустріч з паном Олексієм відбулася в його офісі. Чоловік одразу попередив, що у приміщенні холодно, тож розмова може вийти короткою. 

Чоловік згадує, не було ніяких особливих передумов до колекціонування. Просто захотілося - і почав колекціонувати, вже десь так років 15 тому, - каже Олексій. 

Спочатку колекціонер збирав усе підряд, а вже згодом обрав собі цікавий напрямок. Почалося все з радянських патефонів, потім їх замінив інтерес до закордонних, зокрема британських. Перший патефон до чоловіка потрапив випадково, звісно, його було цікаво розібрати, перебрати, відремонтувати. 

Так, за першим патефоном чоловік став шукати інші. Всіма новими предметами своєї колекції чоловік займався і займається самостійно - ремонтує, реставрує, оновлює. Найскладніше, - каже, - знайти потрібну деталь замість тієї, що вийшла з ладу. Хоча зараз у пошуках значно допомагає інтернет, бо є можливість зв’язатися з колекціонерами з інших куточків світу.

Деякі предмети колекції пан Олексій отримував у подарунок, дещо купував самостійно. Буває, що ті, хто віддає свій патефон колекціонеру, навіть не розуміє цінності цього пристрою. Тому часто буває, що патефон дістається чоловіку в не надто новому стані, бо зберігався, наприклад, десь на горищі чи в сараї.

“Звук у патефона ни с чем не сравним, когда он настроен, когда пластинки хорошие, когда новые иголочки. Я вот сейчас собираю пластинки царских времен и ранних советов - это где-то с конца 19 века до 30-х годов”

Одні з найстаріших предметів колекції - це платівки 1901 року та грамофони 1910-1914 років. Один з грамофонів знайшовся колись у Слов’янську, інший - чоловік придбав самостійно. Якщо порівнювати якість грамофонних моторів, то найкращі - американські, німецькі та англійські - вважає мій співбесідник. Хоча царська Росія також випускала свої, але комплектуючі та деталі у пристроях все одно були іноземні. 

“Граммофон до революции стоил дорого - до ста царских рублей”

Та й самі платівки були не дешеві. Взагалі патефони, грамофони, платівки і грамплатівки обирали по каталогах. Там були розписані їх ціни, характеристики, виробники, матеріали тощо. А для платівок окремо випускали журнали з текстами записаних на них пісень і нотами. До опису пісні обов’язково додавали перелік інструментів, які залучали до запису мелодії. 

Колекціонер не просто збирає вдома музичні пристрої як предмети меблів - усі його патефони і грамофони працюють. Адже пан Олексій слідкує за їх станом, періодично оновлює та міняє внутрішні деталі. Часом буває, що ремонт однієї знахідки затягується на роки - сам пошук деяких деталей вимагає чимало часу та зусиль. І так може стояти патефон три-чотири роки в режимі мовчання.

“Собрал патефон, завел, послушал, на полочку поставил. Есть эталонные патефончики, которые постоянно слушаешь, а остальные - для коллекции”

Загалом же особливість усіх предметів колекції у тому, що вони мають той самий вигляд, що і в період їх гучної популярності - тобто до Першої та Другої світових війн. Змінювалися внутрішні деталі, але сама оболонка, так би мовити, залишилася недоторканою. Звісно, патефони користувалися попитом ще десь до 50-х років, Але Олексій Лустін віддає перевагу екземплярам більш ранніх часів. Патефон десь 20-х років автоматично набуває велику цінність, коли він “видає” чистий звук без завад.

“Есть такие патефоны, которые выглядят так, будто только из магазина. Хотя год выпуска - 1945 или 1937”

Головна фішка і грамофонів, і патефонів у тому, що вони аналогові. Тобто щоб поставити платівку, треба повернути ручку на певну кількість обертів. І музика буде грати навіть тоді, коли немає світла. Але тут все спирається у другу особливість: одна платівка - одна голка. 

На такий випадок у Олексія Лустіна також є і ціла колекція наборів голок - як місцевого, так й іноземного виробництва. В одному наборі 200 голок, тобто його вистачить на 200 платівок. Знову ж таки, інтернет значно спрощує їх пошук.

Чим більшою ставала колекція - тим складніше було її зберігати вдома. Адже патефон - це така собі валіза, яка займає місце. 

“Жена, конечно, ворчит иногда, что места много занимают”

Періодично у чоловіка виникає бажання змінити напрямок колекції - тоді дещо з неї він продає. Так, ще будучи початківцем пан Олексій колекціонував усі підряд. Потім збирав пристрої по роках, далі - по розмірах. Ще через якийсь час Олексій Лустін почав збирати предмети колекції по фірмах.

Найціннішими для нього є рідкі класичні апарати та ті, які виглядають як нові навіть без реконструкції, попри свій поважний вік. Такими є патефони фірм HMV та Columbia. У 1932 році ці компанії об’єдналися, але музичні пристрої, які вони випустили раніше, свідчать про те, що колись вони існували окремо та робили якісні речі, що конкурували між собою.

“Эти две фирмы (прим. HMV та Columbia) как бы законодатели. Они постоянно разрабатывали с научной точки зрения качественный звук. Они, можно сказать, эталоны качества. А советские фирмы уже с них скопировали один в один”

З платівками ситуація була схожа. Так, колекціонер розповідає, що у світі ще до війни з’явилися платівки, на одну сторону яких можна було записати кілька пісень. У той час як поціновувачі в Радянському союзі познайомилися з ними тільки у 50-60 роках. Це були вже платівки на 33 оберти замість 78.

Чоловік переконаний, що цифрові пристрої не дають такої ж гарної якості звуку, як аналогові. І навіть найякісніший цифровий формат не зможе передати те, як звучить гарно налаштований та реставрований патефон. 

“Меломаны такое слушать никогда не будут. А мне интересно только механическое, которое работает от поворота ручки”

Але тут чоловік одразу зауважує, що зараз знову повертається мода на вінілові платівки та програвачі. Мовляв, поважаючі себе гурти та виконавці завжди намагаються робити хоча б невеликий тираж свого нового альбому на вінілових платівках.

“Сейчас виниловые проигрыватели и пластинки себе могут позволить очень немногие. Это, конечно, если покупать современный новый, а не подержанный”

Але складно говорити про колекцію, поки її не почув та не побачив. Тому ми домовляємося з чоловіком зустрітися ще раз для того, щоб вже на власні очі побачити історію розвитку музичних пристроїв, зібрану в одній квартирі.

Через кілька днів ми зустрічаємося з Олексієм Лустіним вдруге, але вже в його оселі. 

Ми проходимо у жилу кімнату, яка одразу ж нагадує мініатюрне музейне приміщення, адже з порогу бачиш два грамофони, які виглядають, наче нові. Чоловік починає показувати свою колекцію та розповідати, що в якому стані до нього потрапило.

Грамофони хоч і потребували реставрації, але виглядали як нові і навіть не скажеш, що їх випустили аж у 1910-1914 роки.

Патефон, що стоїть на полиці ліворуч від входу, дістався колекціонеру вже у реставрованому стані. Інші “валізки” патефонів, що стоять під столом, потребували тільки заміни мотору. 

Усі патефони виглядають вишуканими та новими - чохли з натуральної шкіри, всередині - деревина та блискучий метал без краплини іржі. Так і не скажеш, що їм вже 80 років і більше.

Олексій Лустін ще раз акцентує увагу на тому, що радянські версії патефонів були ледве не повністю скопійовані з тих, що випускала фірма HMV. 

“Самый лучшие в Союзе были самые первые - те, что начали выпускать в 1935 году. А уже после войны их стали упрощать, удешевлять”

Особливо різниця в якості помітна, коли розбираєш мотор - каже чоловік.

Далі пан Олексій дістає потроху свої колекції платівок та грамплатівок. Найрідші серед них ті, що програються не від краю до центру, як зазвичай, а навпаки. 

Одну з таких “перегорнутих” платівок ми навіть послухали на великому патефоні, що біля входу в кімнату. Звучала вона так, що було чути: цю платівку свого часу “заслухали”, “затерли” і взагалі використовували не так, як прописувала інструкція.

Є у нього навіть збірка дитячих платівок із казками та пісеньками. 

- Для детей было счастьем получить такую пластинку. Крутой подарок, еще и в яркой обложке. С подарками никаких проблем не было - с деньгами были

- В Советском союзе, наверное, сложно было купить, например, французский патефон?

- Смотря кому, - відповідає чоловік.

- Партийным элитам, наверное, просто было. Но вообще купить патефон могли единицы?

- Не единицы, просто проблема купить хороший патефон.

Неможливо оминути увагою й каталоги патефонів і грамофонів. Вони привертають погляд своїм продуманим дизайном та рекламою, яка більше нагадує літературний твір, а не рекламну листівку у її традиційному уявленні. До привабливих описів властивостей пристроїв обов’язково додаються чорно-білі фотографії, які були досить якісними для 1906-1913 років.

“Каталоги к граммофонам, патефонам и пластинкам - как отдельный вид искусства”

Аж раптом Олексій Лустін згадує, що є у нього ще більш рідкісна річ - найменший у світі грамофон швейцарського виробництва, 1926 року. Розробила його фірма, яка випускала годинники.

“Очень удобно было кинуть в корзинку с вином и сыром на пикничок”

Чоловік дістає крихітний патефон, розмір якого не більше музичної шкатулки або коробочки з-під льодяників. Розкриває його та демонструє, як на такому винаході грали платівки. Каже, що він і зараз працює, але все ж краще зайвий раз не навантажувати.

А далі ми переходимо до найцікавішої частини знайомства з колекцією - а саме до прослуховування платівок. Спочатку чоловік пропонує послухати грамофон, а потім перейти до патефонів, щоб порівняти їх звук.

Колекціонер заводить патефон, обертаючи ручку визначену кількість разів та обирає грамплатівку з маршем імператора Олександра Першого. Цей твір обрали через те, що саме грамплатівка, на якому він записаний, збереглася у практично новому стані, хоча й випустили її до Жовтневої революції. Отже, пан Олексій опускає голку на платівку, і починає лунати музика.

- Через сколько времени вообще пластинка приходит в негодность?

- Обычно 200-300 прослушиваний - это если каждый раз менять иголку, - відповідає чоловік після того, як марш стих, - одна сторона - одна иголка.

- А если относиться халатно?

- Тогда запилится, будет шуметь, тарахтеть.

- А пластинки реставрируются? 

- Нет. А теперь можно и патефон послушать для сравнения. Сначала из старенького что-то, а потом перейдем к более позднему.

Чоловік дістає шухляду з наборами голок - а там лежать різнокольорові розфарбовані коробочки, переважно металеві. Вони й самі виглядають як витвори мистецтва, які хочеться роздивлятися. Пан Олексій бере звідти одну з голок для патефону HMV 101 1930 року і ставить на нього платівку. Для початку слухаємо мексиканське танго. 

Поки чоловік обирає наступну платівку, розповідає, що у минулому голки для прослуховування робили м’якими, щоб вони стиралися. Мовляв, для того, щоб у людей не було спокуси використовувати їх повторно та спотворити платівку. Але були й багаторазові голки - сапфірові. 

Далі слухаємо пісню на вірш Михайла Петренка “Дивлюсь я на небо”. Цікаво те, що на самій платівці вона підписана як “малороссийская песня” - без зазначення авторства.

“Украинских песен на пластинках выпускали очень много, но подписывали их малороссийскими”

Поки слухаємо знамениту українську пісню, дістаємо думки, що раніше запис музики був значно складнішим, ніж зараз. Бо через дрібну помилку доводилося починати запис наново. 

“У меня есть Марлен Дитрих - Лили Марлен. Слышали такое? Это 30-х годов пластинка, когда она уже была в эмиграции в Америке”

Тож, слухаємо легендарну Дітріх із майже чистим звуком. У процесі прослуховування дрібні звукові перешкоди не заважають уявити, що німецька акторка співає прямо тут і зараз.

- А здесь звук отличается.

- Это потому, что пластинка в хорошем состоянии сохранилась, потому и звучит более современно.

- Ну и 30-е годы - это более современная музыка, чем 1912-й, - кажу зі сміхом, готуючись слухати музику далі.

- Тут уже шла через микрофон запись, но все равно обработки музыки еще не было, - відповідає колекціонер, - а теперь послушаем американский джазик, тоже 30-е года.

Лунає музика, і заплющивши очі, легко уявити себе десь у барі Нового Орлеану тих років, коли джаз був музикою протесту та свободи, а до рок-н-ролу ще далеко.

Наступну платівку пан Олексій ставить на інший патефон. Каже, що там звучання теж трохи відрізняється, і для різноманіття буде цікаво.

“Сейчас послушаем песню, которую потом перепел Утёсов. Но это будет оригинал. В СССР же занавес был закрыт, поэтому много пластинок сдирали”

Після цього ми прослухали ще кілька платівок з музикою різних жанрів - класика, романс, опера, джаз. Слухати можна було ще довгі години, адже у чоловіка є що обрати на будь-який смак.

“Какой жанр вам еще интересен? Есть все”

Знайомство з унікальною колекцією завершується піснею Олександра Вертинського “Безноженька”. Пісня трагічна, від неї віє приреченістю. Але вона ніяк не псує того відчуття дотику до історії, яка криється за кожною платівкою в яскравій обкладинці та за кожним патефоном з блискучого дерева та матової шкіри.

Ми не встигли роздивитися і половину колекції, адже ще в коморі на полицях рядками стоять “валізки” патефонів та чохли з платівками. Колись всі вони супроводжували своїх володарів у радісні та сумні моменти, бачили людські свята, повсякдення, зустрічі та розставання. Але вони нічого не розкажуть, бо в них є тільки музика. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Славянск #новости #Донецкая область #Слов'янськ #новини #музика #профайл #історія #музичні пристрої #грамофон
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
live comments feed...