• Головна
  • “Готова була жити де завгодно, аби подалі від вибухів” - як українка облаштувалася в Німеччині
17:22, 27 травня

“Готова була жити де завгодно, аби подалі від вибухів” - як українка облаштувалася в Німеччині

“Готова була жити де завгодно, аби подалі від вибухів” - як українка облаштувалася в Німеччині

З початку повномасштабної війни росії проти України понад 4 млн українців були вимушені виїхати за кордон. Хтось із них вже встиг більш-менш облаштуватися на новому місці. 

Поки Україна відстоює свою територіальну цілісність та суверенітет у війні з росією, інші країни Європи не залишили її сам на сам у цій боротьбі. Зокрема, вони активно приймають українських біженців, надають можливість виїхати безоплатно, приймають навіть тих, хто втратив документи, допомагають з поселенням, працевлаштуванням та надають навіть грошову допомогу.

Мешканка Харкова, яка також через війну знайшла прихисток в іншій країні, поділилася із сайтом 6262.com.ua своєю історією. Вона розповіла про те, як добиралася, як облаштовувалася в незнайомій країні та з якими складнощами там зіткнулася. Історія буде викладена прямою мовою для більшого занурення.

Аліна Курлович, Харків. Зараз живе в Німеччині, місті Карлсруе

“Готова була жити де завгодно, аби подалі від вибухів” - як українка облаштувалася в Німеччині, фото-1

“Я виїхала з Харкова 1 березня. Вирішальним фактором виїзду став удар крилатої ракети по площі Свободи. Я жила біля цієї площі. Насправді хотіла і раніше виїхати разом з родиною, у котрій жила. Ми всі боялися і здавалося, що якщо вийдемо на вулицю, одразу помремо. Страх має великі очі. Коли почався обстріл центру Харкова, у нас не залишилося сумніву, що треба негайно вирушати в дорогу. Ми дуже тоді налякалися. Власне, через кілька годин після удару по площі зібрали валізи і поїхали на вокзал.

Нам вдалося дуже швидко сісти в евакуаційний потяг. Звісно, він був забитий - усі як сардельки. Були дорослі, діти, літні люди, чоловіки, собаки, коти - усі, хто тільки міг вміститися. В купе у нас було вісім людей. Ми прихистили ще матусю з дитиною, у котрої аутизм. Якось так трапилося, що через переповнені вагони вони залишилися у тамбурі, дитина постійно плакала. Ми їх запросили у купе. Поруч також стояв літній дідусь у вагоні - ми потіснилися і запросили його, щоб дідусь сидів.

Так ми евакуювалися до Львова. У Львові я залишилася у своєї колеги на кілька днів, щоб купити ліки, трошки відійти від дороги. Я була з котом. Власне, наша родина вивозила трьох котів. Це не моя рідна родина, але мої друзі. Тобто у кожного в одній руці була переноска з котиком, в іншій - валіза. Ми попрощалися з ними у Львові - я залишилася у колеги, а вони поїхали далі в Німеччину.

Сад Шевченка до лютого 2022 року, Харків

Сад Шевченка до лютого 2022 року, Харків

Через кілька днів я поїхала у Вроцлав, Польщу. Там моя однокурсниця вже знайшла мені житло, купила всі речі першої необхідності - шампуні, рушники і все, що мені було потрібно. Я туди поїхала не безкоштовним транспортом, купила собі квиток на автобус. Оскільки зі мною був кіт, а тоді ще було холодно, не схотіла стояти на кордоні на вулиці незрозуміло скільки годин. Вирішила заплатити гроші і поїхати платним транспортом. Нам пощастило - водій автобусу перевіз нас через той пункт пропуску, де була найменша черга. Ми буквально за кілька годин перетнули кордон. 

В той день, коли я виїжджала, був дуже низький контроль перевірки виїзду українців. Я дуже переживала за кота, який у мене був без паспорта, взагалі без жодних документів. Припускала, що, все ж таки, причепляться, і мені доведеться якось вмовляти їх. Але на нього взагалі не звернули увагу, та й на мене власне теж. Тільки паспорт забрали, валізу не дивились. Реально звертали увагу на чоловіків - у них перевіряли документи, довідки. Наскільки ж я розумію, якщо хлопцю є 18 років, то не можна виїжджати. Саме таких хлопців  ретельно перевіряли, але у нас всі люди були з довідками. Дехто мав довідку про інвалідність, декому ще не було 18 років, хоча виглядали вони на цілих 20.  

У Вроцлаві я прожила десь тиждень, поки приходила до тями. Десь через сім днів почала адекватно сприймати реальність і думати: а що далі. Власне, на півдні Німеччини в мене живуть далекі родичі. Я їм подзвонила та попросила по допомогу. Через кота родичі не могли прихистити, власники квартири не схотіли пускати з тваринкою, але вони швидко знайшли житло у волонтерів. Тож я залишилась у німецькій родині, в котрій живу і досі.

Під час самої дороги складність була у тому, що я не знаю іноземних мов. У мене була пересадка у Кракові, та я не могла зрозуміти, де вокзал, як купити квиток і так далі. Коли запитувала в людей, чи хтось знає українську або російську, до мене підбігла харків’янка і запропонувала допомогу. Вона пробула зі мною весь час, поки я не сіла на потяг, допомогла придбати квиток до Вроцлава, показала, де можна поїсти, де можна взяти безкоштовну SIM-картку для українців. Там я авторизувала картку, поставила в телефон, щоб був інтернет. Ще потім до неї підійшли її подруги. Оскільки потяг був через три години, ці троє дівчаток весь час пробули зі мною: розповідали щось, запитували, розважали. Вони мене навіть посадили на сам потяг і махали рукою, поки він не рушив. 

Якби із Вроцлава до Німеччини я їхала безкоштовним транспортом, дорога зайняла б 24 години, із пересадкою в Берліні. Я не наважилася їхати таким чином з двох причин. Перша - незнання мови і великий Берлін, де я могла б загубитися. Друга - мій кіт в дорозі взагалі нічого не їсть. Він дуже важко переносить транспортування і на той момент вже був досить слабкий. Тому я знову купила квиток на платний автобус, котрий за 12 годин довіз нас до Карлсрує.

Карлсрує, на вокзалі волонтери зустрічають приїжджих українців

Карлсрує, на вокзалі волонтери зустрічають приїжджих українців

Про упередження щодо евакуації за кордон можу сказати, що тут кожен робить свій вибір. Але я схильна вважати, що необхідно бути в безпеці. Якщо ви знаходитеся у зоні, де стріляють, літають ракети, і ви постійно в небезпеці, то треба їхати. Коли ми виїжджали, мені було все одно, куди я поїду. Мені було важливо виїхати з місця, де я почуваюся у небезпеці - це було головним критерієм. Я готова була жити на вулиці, на вокзалі - де завгодно. Головним було не чути цих вибухів. 

У будь-якому разі ви можете спробувати виїхати. Є дуже багато таборів для біженців - вас там прихистять на кілька місяців, нагодують, допоможуть з документами, і принаймні в цей час ви будете в безпеці. Можливо, за цей період у вашій області стабілізується воєнна ситуація. 

Одразу після прибуття я почала подавати документи до різних інстанцій, оформлювати реєстрацію, довідки на соціальну та міграційну служби і так далі. Це дуже важливо. Також ще важливо: навіть якщо ви біженці, треба відстоювати свої права, бо соціальні служби не завжди хочуть працювати. При візиті до соцслужб непогано б заручитися підтримкою німців, які б сходили з вами і розмовляли з  працівниками установи.  Свавілля є, але тут закони працюють. Якщо ви подасте скаргу на соціальну службу, вона швидко все зробить. У мене була сутичка з ними через те, що вони не хотіли покривати моє лікування. Ми написали скаргу і лікарка сама подзвонила з вимогою покрити лікування. Все вирішилось на мою користь. 

Я оформила собі статус тимчасового захисту, не отримувала біженство, оскільки воно дуже обмежує у правах.

Житло я собі ще не знайшла. В Німеччині взагалі дуже важко знайти житло. Це біда. Тут самим німцям не вистачає квартир і майже немає соціального житла. Я вже два місяці живу у волонтерів, і ми разом з ними шукаємо квартиру. Як це відбувається в Німеччині: ти заходиш на офіційний сайт, де виставляються квартири і залишаєш заявку орендодавцю. Ти не можеш їм подзвонити напряму, ти можеш лише залишити їм e-mail листа і чекати кілька тижнів, поки вони побачать і захочуть або не захочуть тобі відповісти. Нам відповіли лише три людини, одна з яких виявилась шахрайкою. Я ходила лише на один огляд житла, але власник мене не обрав, скоріш за все через те, що вартість квартири була вищою, ніж покриває соціальна служба. Третя людина відписала, у котрої була дуже страшна квартира, тож ми вирішили туди не їхати.

Начебто, за правилами, влада Німеччини має покрити витрати за квартиру, але у певній сумі. В регіоні, де я мешкаю, ця сума становить 514 євро. На жаль, дуже важко знайти тут житло за цю сумму. Крім цього, зараз в Німеччині стрімко ростуть комунальні послуги.Наприклад, як було в одній з квартир, яку я дивилася: на сайті писали, що житло коштує 500 євро, плюс 300 євро комунальних платежів - але це мені  повідомили, вже коли я прийшла на огляд житла. Цю квартиру мені б нізащо не покрила соціальна служба. З такою проблемою вже стикаються мої знайомі, котрим соціальна служба не затверджує договір з одендою 900 евро, хоча вони хочуть різницю покрити власним коштом. Поки що ми не розуміємо, як це все далі буде працювати, і чи вдасться знайти житло.

Наскільки дороге життя в Німеччині, мені сказати важко. Я майже ще нічого не купувала,  трохи їжі, одягу, косметики і ліків. Продукти і харчування тут дорожче, думаю, десь вдвічі. Попервах я постійно переводила євро в гривні, але потім зрозуміла, що це марно. Косметика і засоби особистої гігієни, здається, не набагато дорожче. Найдорожче тут житло і високі податки, але українцям зараз податки платити не треба. 

До речі, про соціальні виплати скажу, що одна людина на місяць отримує 360 євро. Це гроші на харчування та речі першої необхідності. Німеччина також вам оплачує житло, (якщо ви його знайдете) і покриває медичні послуги. Квартири тут здаються зазвичай без меблів. Якщо ваша квартира немебльована, то можете подати запит в соціальну службу на допомогу: вам мають виділити 1000 євро на обстановку квартири. 

Також кожна людина, що виїхала з України, має право на безкоштовне навчання німецької мови. Ви обираєте собі школу, приходите туди з українським паспортом, а працівники вже самотужки роблять заявку в соціальну службу на оплату вашого навчального курсу. Потім ви чекаєте кілька тижнів, поки на вас виділять гроші і далі ви впродовж року вивчаєте мову, культуру та історію Німеччини. Школа обіцяє, що за цей період у знаннях мови ви досягнете рівня В. 

Також в Німеччині, за законом, люди не можуть працевлаштуватися, не знаючи мови. А ще для того, щоб тут знайти роботу, треба отримати посвідку на тимчасове проживання - вона отримується досить довго. От я вже два місяці в Німеччині і лише завтра йду в міграційну службу, аби зняли мої відбитки пальців. Цю посвідку я отримаю лише десь у червні. Тобто на даному етапі свого життя я не маю права на працевлаштування в країні.

Тут хочу наголосити, щоб українці не йшли на “чорну”- нелегальну роботу у Німеччині, адже це карається досить жорстко, штрафом та навіть, за слухами, депортацією. Також не треба погоджуватись на пропозиції накшталт: “ми вам у своєму домі виділяємо кімнату, а ви за це у нас прибираєте, доглядаєте дітей і вигулюєте собак”. Це насправді теж “чорна” робота. У будь-якій європейській країні непогано платять, коли ти офіційно працевлаштований на подібну вакансію. Також, будь ласка, не віддавайте нікому своїх тварин, їх потім неможливо повернути.

Я не знаю, чи вже адаптувалася в новій країні. Я досі часто гублюся в трамваях, не можу зорієнтуватись де робити пересадку. Взагалі дуже важко адаптуватися в будь-якій країні, якщо ти не знаєш мови. Ти не можеш собі нічого фактично купити, на касі кажеш “карта” - і дуже незручно себе почуваєш. Гадаю, що моя адаптація ще не закінчилася. 

Я вже два місяці тут, і все дужче сумую за домом. Все більше відчуваю тут самотність, бо всі рідні, друзі і люди, які були поруч упродовж мого життя, знаходяться далеко. Хоча я розумію, що не треба повертатися зараз в країну, де йде війна. Я ж не знаю, в яких обставинах можу опинитись: а раптом у мене не буде прибутку і я лише стану тягарем для країни, рідних і волонтерів. Краще я тут потроху сама видряпаюся.

Щодо місцевих - вони тут дуже класні. Взагалі у мене тут є знайомі з Харкова, їх досить багато. Тут всі допомагають, наскільки можуть. Мені вже нові знайомі відремонтували ноутбук, інші подарували кавомашину, ще люди показували місцевість, волонтери на День народження відвезли у Франкфурт. Треба до лікаря - з тобою сходять, треба перекласти щось, відправити заяву  - відправляють. Підтримка просто колосальна. Я не знаю, як за це правильно подякувати, бо якісь неймовірні речі.

Звісно, я планую повертатися в Україну, навіть не після перемоги, а вже коли більш-менш стабілізується ситуація. Принаймні, коли не будуть літати ракети над усіма областями, і буде спокійна атмосфера. Я не планую залишатися ні в Німеччині, ні в будь-якій іншій країні. Мову вивчити завжди корисно, але хочеться додому”.

Таких історій українців ще багато. За іншими оновленнями в нашій рубриці “Життя під час війни” слідкуйте на нашому сайті.

Підписуйтеся на наші оновлення у Viber (новости Славянска)

Слідкуйте за нами в Instagram

Та телеграм: https://t.me/news6262

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Славянск #новости #Донецкая область #Слов'янськ #новини #війна в Україні #війна з Росією #евакуація
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
live comments feed...