Записки війни у Слов'янську. Перемоги ЗСУ, буржуйки та українські книжки

Липень 5.08.22

Війна продовжується. Іноді здається, що ми починаємо до неї звикати, але прильоти, руйнування та смерті наших співгромадян хвилюють наше серце знов і знов з більшою силою. 

Слов’янськ тримається. Зараз у нас відносне затишшя, проте війна наче десь у повітрі. У соцмережах цього тижня багато читали про те, що росія поки не збирається зосереджуватись на взятті міста і відводить частину своїх військ з півночі Донецької області. Це не може не радувати. А ще ЗСУ скористались ситуацією і звільнили Мазанівку, що зі сторони Долини. Це нас підбадьорює і дає надію на те, що наша армія скоро пожене окупантів подалі від нашого міста. 

Фото: DeepStateMap

Ми із завмиранням очікуємо опалювального сезону, хоч зараз на вулиці літо у повному розпалі. В області кажуть, що він буде вкрай важким для нас через відсутність газу. Тому до його початку має виїхати більша частина мешканців. Дуже переживають власники приватних будинків, які поїхали і не можуть зараз повернутись. До холодів треба встигнути спустити воду з опалювальних систем, інакше батареї може розірвати. 

Обов’язкова евакуація вже розпочалась, але багато мешканців планують зимувати тут, у Слов’янську. Кмітливі люди вже продають буржуйки, а мешканці багатоповерхівок шукають приватні будинки з пічним опаленням. Вадим Лях говорить, що розглядають  варіанти опалення твердопаливними котлами, а у дитсадках і школах будуть відкриті пункти обігріву. Сказали, що тепла у багатоповерхівках не буде. 

Багато слов’янців ображаються і зляться через обов’язкову евакуацію, думають, що нас усіх просто хочуть видворити з міста. Але ми розуміємо, наскільки складно буде організувати життя у Слов’янську взимку. Ще невідомо яка буде ситуація з обстрілами… Завдяки окремим слов’янцям, які чекають “рускій мір”, думають, що тут залишились одні ждуни, але це далеко не так. 

Фото: Сайт міста Слов’янска 6262

Багато людей не виїжджають з різних причин. Щобільше, готуються переживати усю війну у Слов’янську. Нещодавно мені розповіли цікаву історію про українські книжки. 

Одна з мешканок Слов’янська під впливом невтішних новин задумалася: що робити з українськими книжками, які вона ретельно збирала протягом багатьох років. Там була як класична література, так і новітня. Але переважали там книги про війну, яка розпочалася у 2014 році. Та навіть думка про те, що з нею можуть зробити окупанти за книжки, якщо зайдуть у Слов’янськ, наводила на неї жах. Спершу була ідея їх спалити, але вона здалася занадто жорстокою. Потім думалося втопити їх. Але,  врешті решт, вона вирішила їх закопати на городі приватного будинку, звідки виїхали люди ще на початку повномасштабної війни. Так, жінка загорнула їх у щільну клейонку та поклала у дерев’яний ящик. А сам ящик зарила в землю, коли ніхто не бачив.

Так, це наше життя у 21 столітті, у центрі географічної Європи. Але ми поступово починаємо до нього звикати, на жаль. 

Матеріал створено в рамках проєкту “Життя війни” за підтримки ГО Лабораторії журналістики суспільного інтересу та IWM».