Одні з таких - Ірина та Олена. Ірина вже давно займається допомогою безпритульним тваринам, керує слов’янською зоозахисною організацією “Дай Шанс”. А нещодавно вони почали допомагати не лише тваринам міста.
Ірина разом з Оленою їздять годувати самотніх тварин на нещодавно деокупованих територіях.
Ідея виникла випадково. Спочатку Олена просто запропонувала Ірі поїхати з нею в одне з деокупованих сіл, де жінка мала дачу, щоб погодувати своїх тварин. У дорогу вони вирішили взяти з собою ще корма, бо селище було переповнене голодними і самотніми домашніх улюбленців. Корм Ірина взяла зі своєї організації “Дай шанс”.
З усього села на автівку збіглися коти і собаки. Дивитися на них було важко - голодні, покинуті, самотні. З цього і почалися перші поїздки жінок на деокуповані території, щоб нагодувати тварин.
Треба розуміти, що такі поїздки, насправді, є дуже небезпечними. Адже територія Донеччини зараз сильно замінована. Під час поїздок військові попереджають їх про те, що їхати можна виключно по трасі, не повертаючи нікуди. Так вони і роблять. Зооволонтерки охоплюють нещодавно деокуповані території Донецької та частково Харківської областей.
“Нічого ми не вирішували. Одна жінка мені написала, що у неї розривається серце, бо коли вони виїжджали, то не забрали із собою кішечку. За Тетянівку вона написала. У неї кішка загубилася. Потім друга дівчинка написала за собаку. Ми з подругою вирішили поєднати приємне з корисним. Мені хотілося потрапити в Лавру. Знову поїдемо у Пришиб, заїдемо у Тетянівку і дорогою заїдемо до Лаври. Як проїхались… Я засмутилась. Стільки тварин. Ми побачили одну собаку, зупинилась, а вони навколо біжать. Як відчувають. Зі всіх сторін вибігають. Мені так шкода їх стало”.
Дуже важко далася жінці тоді ця поїздка. Важко морально. Попереду на усіх цих покинутих тварин чекає зима. І якщо не допомогти, то вона може бути не лише холодною, але і голодною. Так Ірина та Олена вирішили, що час від часу будуть їздити і годувати тварин.
Корм вирішили брати з організації “Дай шанс”. Їм допомагають волонтери і їжі наразі вистачає. А за пальне довелося платити з наявних грошей. Так декілька разів жінки з’їздили, але це виявилося доволі накладно по пальному. Тоді Ірина вперше виставила пост про те, чим вони займаються і прикріпила реквізити банківської карти для допомоги. Реакція була дуже втішна. Люди скидували кошти для таких поїздок. А ще почали писати Ірині про своїх тварин, які залишилися у різних місцях.
Хтось виїжджав дуже швидко під конкретними обстрілами і не зміг знайти кішку, бо вона заховалася. У когось втекла собака, яку так і не встигли знайти перед від’їздом. Люди скидали Ірині гроші і просили по можливості знайти їх тварин, або хоча б звернути увагу, чи не їхні домашні улюбленці зараз серед тих, хто голодним бігає по дорогам Донеччини. Одна така поїздка лише на паливо обходиться у близько 1000 гривень. Окрім того, жінки закупають кістки та м‘ясне для тварин.
“Як потрапили ми в Довгеньке, я ридала. Там жодного будинку вцілілого немає. Мало того, що все заміновано… Туди повернулися декілька сімей і усі тварини почали збігатися до них. А там не лише тваринам, там людям немає що їсти. І нам про це повідомили. Ми поїхали туди. Там 14 людей повернулися у розбиті дома і живуть у підвалах. У цих людей було все. Вони труженики. І вони одну корову, яка там вижила, приютили. Ми як приїхали - я ридала. Там бичок поранений, купа голодних тварин зі всього села”.
В першу поїздку Ірина з Оленою привезли лише корм для тварин. Але після того, як поспілкувалися з сім’ями, зрозуміли, що хочуть допомогти й людям. На сторінці в фейсбук Ірина відкрила збір. І люди знову відгукнулися. На наступну поїздку у Довгеньке назбирали 10 тисяч.
У наступну поїздку Ірина окрім корму тваринам взяла їжу і для сімей: хліб, масло, ковбасу, сир, майонез, печиво… Все, що не видають у якості гуманітарної допомоги. Купили ще каністру бензину, три кілограми цвяхів, 6 мішків цементу і заправили газовий балон. Цього разу людям залишили ще й корма на майбутнє, щоб вони могли підгодовувати тварин, що залишаються у селі.
Їздити у деокуповані або покинуті села та міста зооволонтерки вирішили кожні два тижні.
“Поки буде можливість, ми будемо весь час їздити”.
Ірина розповідає, що тварини дуже розумні. Вони знають, де їм потрібно бути, щоб вижити. У Богородичному, наприклад, більшість тваринок бігає біля церкви. Як тільки бачать машини, одразу біжать до них, відчуваючи, що це люди.
Загалом у декількох місцях зооволонтери залишили корм людям, які дійсно підгодовують тварин. Усього корм залишили у трьох місцях. У Лимані, коли жінки годували тварин, до них підбігла жінка і попросила корму Ірина бачила, як та підгодовувала бездомних тварин, тому залишила корм жінці. У Святогірську корм залишили іншій зоозахисниці, яка вже давно опікується безпритульними тваринками. У Довгенькому корм залишили вже знайомій сім’ї.
“Загальна картинка з тваринами дуже сумна. Хоч плач. У Долині, наприклад, два будинки. Тварини звідти зовсім не відходять. Ми під’їжджаємо, кладемо їжу і вони підходять. До нас не підходять з дому. А є дві собачки… Вони хтозна-звідки бачать нашу машину і летять до нас на зустріч, хвостом віляють. Ну ось як вони розуміють, що це ми? Машина і машина. А у Богородичному, коли приїжджаєш вони усі скопом біжать: і собаки, і коти. Вони розуміють, що приїхали люди. А деякі коти навіть не стільки за кормом біжать, скільки за тим, щоб їх погладили. Вони дуже за людьми сумують”.
Жінки годують абсолютно усіх тварин, які трапляються їм на дорозі. Навіть якщо собака біжить вздовж траси, вони зупиняться і погодують. Але вглиб населених пунктів не заходять, бо це може бути небезпечно. Часто їх зустрічають місцеві, розповідають про те, які жахи доводилося переживати.
В одну з поїздок у Святогірськ, коли жінки годували тварин крильцями і шийками, до них підійшла бабуся з кульочком і попросила також трохи м’яса на суп. Ірина говорить, що було максимально незручно. Вони не шкодували м’яса, але було незручно давати людям ось таке м’ясо. Згодом підійшли ще кілька літніх жінок. Бабусь не смутило те, що це куплялось для собак. На жаль, у ситуації, в якій опинилися, навіть такі крильця були для них просто спасінням. У той день половину коробки м’яса розібрали бабусі Святогірська.
“Ти це робиш для своєї душі. Ми дуже любимо тварин. Коли це робиш, душа наповнюється”.
