Людина проти війни: як мешканець Слов'янська пережив полон та окупацію

Весна 2014 року назавжди змінила життя Слов'янська. Місто, яке раніше було відоме своїм курортом та виробами з кераміки, стало так званою "точкою відліку", центром початку збройного конфлікту на сході України.

Антон (з міркувань безпеки справжнє ім'я нашого героя змінено) опинився в самому центрі цих трагічних подій. За спробу мирного діалогу він потрапив у полон до бойовиків, пережив майже чотири доби у підвалі захопленого приміщення СБУ і став свідком прибуття російських військових та зброї у місто. Його історія — це унікальний погляд зсередини на початок окупації, це розповідь про людяність і стійкість у часи, коли навколо панували страх і ненависть.

Передчуття біди

Антон, як і багато слов'янців, відчував, що місто чекають неспокійні часи. Вже на початку березня 2014 року на вулицях з'явилися незнайомці, які придивлялися до міста і ставили дивні запитання.

"Було зрозуміло, що наближається неприємна ситуація. На мітингах, які називалися "жінки за мир", насправді говорили про зовсім інше. У місті почали з'являтися, на перший погляд, звичайні люди, але їхні запитання та висновки були досить дивними для місцевих", – згадує Антон.

Особливо запам'ятався йому інцидент 8 березня. Тоді проходив захід "жінки за мир", й Антон спробував пояснити позицію людей, що були на майдані у Києві.Ця спроба завершилася агресією з боку організаторів. Ще більш показовим був випадок зі школярами, які вийшли на мітинг "Ні війні" та "За єдину країну".

"На дітей кидалися жінки похилого віку з ногами і кулаками. Поліція стала між ними і школярами, але коли на дітей напали, деяких зачепило. Але спроб відтіснити цих жінок не було", – розповідає чоловік.

Читайте: Напередодні 11-ї річниці трагічних подій: як Слов'янськ став першим захопленим містом Донбасу

У полоні

Коли у квітні місто захопили озброєні люди, Антон вирішив спробувати допомогти у переговорах, щоб уникнути початку війни у Слов'янську. Це рішення привело його до будівлі захопленого СБУ.

"Я бачив, до чого все йде, і вирішив, що, можливо, вдасться якось допомогти з переговорами. Мені замотали скотчем очі, руки перев'язали стяжкою за спиною і завели всередину", – згадує Антон.

У полоні він провів три доби. Перебування у холодному сирому підвалі, допити, психологічний тиск – все це стало випробуванням для нього. Особливо важкими були ночі, бо було дуже холодно. Перша ніч пройшла у допитах та психологічному тиску.

"Ночі були холодні. Там і вдень було не жарко. Й було дуже сиро. Два рази на день давали по два невеликі бутерброди на чорному хлібі. Один із сиром, другий з ковбасою. Чай давали трохи частіше, але він був вже холодний", – розповідає чоловік.

Антон став свідком того, як до захоплених будівель прибували озброєні люди з росії, які привозили зброю та боєприпаси. Він чув розмови російських військових про анексію Криму та плани щодо східної України.

"Один офіцер розповідав, що він з Криму і тут на завданні. Розказував, як відбивали аеропорт у Криму під Севастополем, як приїхав янукович. Він говорив, що роблять правильну справу і потрібно повернути ці землі росії. Вони історично російські до Дніпра як мінімум", – згадує Антон.

Звільнення та подальші затримання

На четверту добу Антона звільнили. Як він пізніше дізнався, за його звільнення боролися багато людей: друзі намагалися підключити ЗМІ, родичі підіймати шум на місці, знайомі працювали через українське керівництво, а донські козаки (у них відбувся розкол на початку подій в Слов’янську) – через російське.

"Вигляд у мене був жахливий. Пізніше я дивився на фото і розумів, що виглядаю розгубленим. Відчуття були такі ж. Близько двох тижнів я перебував у прострації, закритий від інформації та світу", – зізнається чоловік.

Проте на цьому випробування не закінчилися. У травні Антона затримували ще двічі. Одного разу його ледь не розірвав натовп місцевих жінок, які почули, що він не в захваті від військових дій.

"Вони мене тоді мало не розірвали на шматки. Ось вона – жіноча слабкість, готова загризти живцем не гірше за будь-якого чоловіка", – згадує Андрій з гіркою іронією.

Читайте: "Спектакль, який переріс у війну": свідки про захоплення Слов'янська у 2014 році

Вимушений переїзд

Після третього затримання Антон зрозумів, що далі залишатися в рідному місті небезпечно. Спочатку він поїхав у Харківську область, а потім перебрався до Львова. Але навіть там було непросто.

"Перший час було важко спати без вибухів і пострілів. А у Львові говорити про свій досвід було дуже страшно. Місцеві поставилися до мене з теплом, але все одно було тривожно", – розповідає він.

Особливо болісним для Антона було те, що під час обстрілів Слов'янська бойовики часто стріляли з житлових кварталів, наражаючи на небезпеку мирних мешканців.

"Стріляли в основному з житлових кварталів із самохідок по позиціях українських військових і по місту. З боку хлопців, що були на Карачуні, летіли майже всі болванки", – пояснює він.

Уроки війни

Попри всі випробування, Антон зберіг віру в людей. Він із теплотою згадує, як у липні та серпні 2014 року, після звільнення міста, слов'янці об'єдналися.

"У липні та серпні мені дуже сподобалися жителі міста. Всі були дружні, підтримували і допомагали один одному. Розуміли і турбувалися", – згадує він.

Дивно, але протягом усіх випробувань Антон не відчував страху. Натомість його мучив біль за долю країни та рідного міста.

Історія нашого героя — це не просто спогади про особисту трагедію. Це цінне свідчення очевидця, який на власні очі бачив початковий етап війни на сході України. Випробування, які випали на долю цього слов'янця, показують справжню ціну окупації — зламані долі, знищена довіра між сусідами, страх і біль людей, яких змусили стати заручниками в рідному місті. Антон пройшов через полон і переслідування, але зберіг найголовніше — людяність і віру в майбутнє. Його досвід доводить, що навіть у найтемніші часи знаходяться люди, готові допомагати одне одному й протистояти злу.

Вісім років потому ці події стали частиною великої війни, яка охопила всю Україну, але історії таких людей, як Антон, допомагають нам краще розуміти, з чого все починалось і чому так важливо боротися за свою землю, свободу та гідність.